Справа Василишина
Отже, в липні 2016 року тодішній генпрокурор Юрій Луценко заявив, що Роман Василишин разом з керівником урологічного центру лікарні Юрієм Серняком вимагали від практикуючих лікарів “ділитися” грошима за проведені операції. Василишина та Серняка було затримано. Під час обшуку у Василишина знайшли 50 тисяч доларів і 320 тисяч гривень.
Дніпровський суд призначив Василишину і Серняку два місяці тримання під вартою з правом внесення застави. Вже за кілька Василишин вніс заставу - а це 2,8 млн грн - і вийшов на свободу. Свою провину він, звісно, заперечував, і називав себе жертвою політичних репресій. Також була внесена застава за Серняка - 1 млн 520 тис. грн.
1 грудня 2016 року прокуратура Києва передала справу Василишина в Печерський суд Києва (оскільки Олександрівська лікарня знаходиться в Печерському районі). Скоєне Василишиним та Серняком кваліфікували за ст. 368 КК України, частина 4 - одержання неправомірної вигоди службовою особою в особливо великому розмірі або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.
А далі почався суд.
В Єдиному державному реєстрі є 13 рішень по цій справі. В грудні 2016 року Печерський суд взяв справу до розгляду, а вже в травні 2017-го повернув її в прокуратуру, оскільки “конкретне обвинувачення у вчиненні відповідних злочинів… фактично не висунуто”, а також “оскільки досудове розслідування було проведено з порушенням правил підслідності, не уповноваженим на те органом”.
Треба зазначити, що майже одразу після арешту Василишина та Серняка голова САП Назар Холодницький заявив, що справу мають передати Антикорупційній прокуратурі, оскільки це їх підслідність, і в іншому випадку суд може просто відмовитися розглядати справу. Але розслідування продовжила Прокуратура Києва, і суд дійсно скористався цим, аби відмовлятися від слухання справи.
Проте вже в серпні прокуратура оскаржила це рішення в Апеляційному суді. Той постановив, що “не було встановлено порушень, допущених при складанні обвинувального акту..., які б перешкоджали призначенню кримінального провадження до розгляду”.
Наступне засідання - у листопаді. Суд задовольнив прохання адвокатів про відвід суддів.
Лютий 2018 року - Печерський суд знову вирішує повернути справу в прокуратуру міста Києва, задовольняючи прохання захисту обвинувачених. Причина, вказана в рішенні суду, - в обвинувальному акті бракує конкретики.
Та Апеляційний суд вважає, що обвинувальний акт містить всі необхідні дані та придатний до розгляду. І в червні 2018 року вдруге повертає його на розгляд Печерського суду.
Далі - тиша. В реєстрі немає жодних даних про наступні розгляди і подальші рішення Печерського суду, який не може відмовити Апеляційному і не розглядати справу.
LB.ua зателефонував одному з адвокатів Романа Василишина - Віталію Науму. Він повідомив, що справу не закрито. А весь цей час засідання Печерського суду переносилися через відсутність членів суддівської колегії. Також ми надіслали запит про хід цієї справи до прокуратури Києва, і чекаємо на відповідь.
Зі своїх джерел LB.ua вдалося дізнатися, що Василишин протягом цього часу живе у Києві, лікарською діяльністю не займається. Він нібито викладає в Українській військово-медичній академії, чим займався і до корупційного скандалу, проте в самій академії говорити, чи працює у них зараз Василишин, відмовилися.
А от другий обвинувачений по цій справі - Серняк - досі працює лікарем і веде приватний прийом у столиці.
Справа Святослава Протаса
Ще одна гучна справа 2016 року - арешт тодішнього Головного санітарного лікаря Святослава Протаса.
Почалося все як у Василишина: в липні 2016-го міністр внутрішніх справ Арсен Аваков написав у фейсбуці: "Щойно в робочому кабінеті затриманий Головний санітарний лікар України Святослав Протас з начальником департаменту Санітарної служби України Чепурним. Одночасно у всій країні проводяться обшуки, допитуються 19 головних санітарних лікарів областей, частина з яких також будуть затримані!"
Міністр також додав, що оперативниками НАБУ і Нацполіції за час спостереження було задокументовано 11 фактів вимагання та отримання Протасом хабарів.
Наступного дня НАБУ повідомило, що метою схеми, що діяла за участі Протаса, було заволодіння бюджетними коштами під виглядом виділення премій до Дня медичного працівника України. "Загальна сума становить близько 400 тисяч гривень", – заявив голова НАБУ Артем Ситник і додав, що схема фактично розкрита. Стаття Кримінального кодексу у Протаса була та ж сама, що і Василишина - 368.
Здавалося, Протасу гарантовані вирок і тривале ув’язнення. Навіть тодішній прем’єр-міністр Гройсман обіцяв, що ця справа буде доведена до вироку суду.
Але ні. Наразі Протас не лише не сидить у в’язниці, а й входить до робочої групи в Міністерстві охорони здоров’я, яка розробляє зміни в системі санепідемнагляду, в тому числі можливе повернення під іншою назвою СЕС та посади державного санітарного лікаря, яку він і займав до затримання.
Як так вийшло?
Ця історія буде короткою. Вже за два дні після затримання Солом’янський суд Києва відпустив Протаса після сплати застави - 413 тис. грн. А в березні 2017 року САП прийняла рішення про закриття справи у зв’язку з відсутністю складу злочину. НАБУ спробувала оскаржити це рішення, але - безрезультатно. На цьому все.
***
Тож хай поки дуже сильно не хвилюються прихильники хірурга-трансплантолога Олега Котенка, які вважають, що коли в тебе золоті руки, можна вимагати позолотити їх ще трішки. Система правосуддя в Україні працює так само, як і система охорони здоров’я. Втім, про висновки, які можна зробити з останньої корупційної історії, ми вже написали в колонці: “Лікар може сісти або Про що нам нагадує історія хірурга-трансплантолога Олега Котенка”.