“До минулого року у зоні відчуження не було реалізовано жодного об’єкту за кошти бюджету України”
Соня Кошкіна: Ви з 2015 року очолюєте Державне агентство України з управління Зоною відчуження. Розкажіть коротко, що вона собою сьогодні являє? Адже більшість людей має про неї доволі поверхневе уявлення.
Часто жартую, що люди для мене діляться на тих, хто в Зоні вже був і хто ще не був. Останні взагалі не уявляють, що то таке. А ті, хто були, як правило, позиціонують її більше як туристичний об'єкт – згадують про Прип'ять, лиса Семена… (на території Зони живуть декілька лисиць, які вже звиклі до туристів і часто виходять з ними "привітатися". Тварин декілька, проте імя вони мають "одне на всіх2. Також за ними закріплена "їхня" сторінка в соцмережах, - ред.).
Коли міжнародні експерти чи представники української влади вперше приїжджають у зону відчуження, ми намагаємося їм показати не стільки Прип’ять, скільки промислові об’єкти, наші основні напрями роботи. Часто буває, коли звертаєшся до різних міністерств з офіційними листами, проблемними питаннями, вони не одразу розуміють, про що йдеться – не бачать картину в цілому, її суті. Однак після того, як вони особисто відвідують зону відчуження, байдужим не залишається ніхто і Агентству легше доносити нашу проблематику. Нас краще розуміють. Ми показуємо наш біосферний заповідник, саму зону відчуження; наші промислові об’єкти - новий безпечний конфайнмент, сховище відпрацьованого ядерного палива № 2; комплекс “Вектор”, де наразі проходять гарячі випробування централізованого сховища для джерел іонізуючого випромінювання.
Щоб не бути голослівним, 2016-го ми намагалися провести зміни до законодавства щодо правового режиму території. Одна з фракцій у ВР виступила категорично проти, ми запросили депутатів відвідати Зону, і після відвідин, коли вони самі розібралися в ситуації, їхня позиція змінилася; до сьогодні вони нас дуже підтримують.
Діана Буцко: Що є найбільшим досягненням Агентства за ці роки?
Ми змінили ставлення до Зони відчуження. До цього, коли її згадували, говорили про вивезення радіоактивного лісу, кримінальні справи по металобрухту тощо. Натомість сьогодні - у контексті туризму, альтернативної енергетики, заповідника. Ставлення стало більш позитивним. Зона перетворюється на “територію змін”.
Також ми відновили цільове використання коштів фонду поводження з радіоактивними відходами (РАВ). НАЕК “Енергоатом” щороку сплачує близько 1 млрд гривень для поводження з відходами, що утворюються в результаті діяльності АЕС України. Через низку рішень, пов’язаних зі скрутним фінансовим становищем в країні, ці гроші не використовувались за цільовим призначенням, а тепер ці гроші йдуть на інфраструктуру для поводження з радіоактивними відходами.
Наступне наше досягнення - у липні відбудеться заключна асамблея донорів Чорнобильського фонду “Укриття” і новий безпечний конфайнмент буде переданий від підрядника (Новарки) до замовника (ЧАЕС).
Д.Б: Чи можна було б ці проекти реалізувати виключно через українське фінансування? Яку частину коштів давали закордонні партнери?
До грудня минулого року у зоні відчуження не було реалізовано жодного об’єкту за кошти бюджету України. Усе було побудовано за кошти міжнародної спільноти.
С.К.: У чому їхній інтерес? Грубо кажучи: питання власної безпеки?
Так, і це теж
С.К.: Не стільки для України роблять, скільки для себе.
Для України, але також розуміють, що Чорнобильська катастрофа – це катастрофа планетарного масштабу. Наприклад, Європейська комісія дуже багато допомагає. За роки української Незалежності було надано допомоги на 1 мільярд 50 мільйонів євро.
“Найближчі 24 тисяч років на цій території нічого не можна буде робити”
С.К.: Знаю, точаться дискусії щодо можливого скорочення Зони з 30-кілометрової до 10-ти.
Зона відчуження - це 265 тисяч гектарів, дещо більше, ніж така європейська країна як Люксембург.
Сформована вона була фактично після аварії у 1986-му році. Пізніше, відповідно до дозиметричного моніторингу, була визначена її нинішня форма, був ухвалений закон “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, де визначено все, що пов’язано з її функціонуванням.
Територія зони відчуження завжди ділилась на дві частини: безпосередньо на 30-ти кілометрову і на 10-ти кілометрову, яка є більш забрудненою трансурановими елементами, як-то плутоній. Період їхнього напіврозпаду складає 24 тисяч років. Тобто найближчі 24 тисяч років на цій території нічого не можна буде робити.
На решті території присутні радіоактивні елементи, період напіврозпаду яких 30 років. Минуло вже більше, відтак теоретично можна було б розглядати питання про їх повернення для проживання українців. Однак з огляду на самовідродження на цій території флори і фауни – особливо червонокнижної – для збереження цього скарбу було прийнято рішення створити Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, який займає 85% всієї території Зони. Решта 15% - це приблизно 35 гектарів.
Де-факто, ще до юридичного оформлення у 2017 році, ми вже мали тут заповідник, адже людина уже 33 роки здійснює діяльність лише на 5% загальної території зони відчуження, а на решті - природа належала собі.
Ми ініціювали законопроект про спеціальний статус тих 15% території, що не увійшли до заповідника. Вони мають бути відведені для промислового використання. Кабінет міністрів підтримав і передав на розгляд Верховної ради.
С.К.: У чому полягає ідея?
По факту у нас є така забруднена територія. Щоб максимально ефективно використати її ресурс, ми виступили з пропозицією наділити її статусом території спеціального промислового використання, де розвиватиметься інфраструктура поводження з радіоактивними відходами або ж будь-яка інша діяльність, яка не передбачає залучення великої кількості персоналу.
С.К.: Як давно законопроект лежить у парламенті?
З осені минулого року.
Д.Б.: І перспективи – з огляду на політичну ситуацію - невеселі?
Скоріше за все, так. Думаю, повернуть і ми почнемо все спочатку.
“Проблем зі здоров'ям у працівників протягом останніх 10 років ми не фіксуємо”
Д.Б.: Який рівень радіації у зоні відчуження? Людині там перебувати безпечно?
Так, у заповіднику є абсолютно безпечні місця. Але рівень радіації розподіляється по зоні відчуження умовними “плямами”. Через це у нас виникає проблема - закони “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” і “Про природно-заповідний фонд” накладаються один на одного, конфліктують.
Основна мета існування Зони відчуження - виконання бар’єрної функції, аби за її межі не виносилися радіонукліди. Ця бар’єрна функція передбачає активні дії - будівництво і ремонт дамб, створення протипожежних розривів, аби уникнути пожеж. А законодавство про природно-заповідний фонд передбачає мінімум антропогенного впливу. Два закони виходить протирічать один одному.
Д.Б.: Чи є у світі приклади вирішення подібних протирічь?
Так, наприклад, білоруси ухвалили окремий закон під свій заповідник, де прописали, що можна робити на його території.
С.К.: Скільки займає зона відчуження у Білорусі?
Приблизно 215 тисяч гектарів.
С.К.: Чим відрізняються наша і їхня зони? Там живуть люди?
Були поселення, але людей відселили. У них там немає промислових об’єктів. Також, більше було здійснено робіт зі знесення колишніх житлових будівель.
Д.Б.: Ви згадали про законопроект щодо створення території промислового використання. Мова про територію, де будуть об'єкти для зберігання радіоактивних відходів, чи можливі інші види промислової діяльності?
Хотіли б розширити й на інші види промислової діяльності, які знову ж таки передбачають задіяння мінімальної кількості персоналу
Д.Б.: Є якісь конкретні пропозиції від інвесторів? Хто туди може зайти з бізнесу?
З бізнесом важко, вони мають перестороги, є певна радіофобія.
С.К.: Знаю, структури Ріната Ахметова цікавилися цими територіями.
Не можу сказати, я про таке не знаю. Наразі ми ведемо діалог з Київською міською державною адміністрацією, пропонували перевести у зону Київський державний міжобласний спеціалізований комбінат (тут тимчасово зберігаються радіоактивні відходи, починаючи з 60-их років). Це є тривалий процес і доволі високовартісний.
Д.Б.: Навіть на сонячній електростанції працюватимуть люди, то це ж небезпечно для них.
У зоні відчуження працюють 6000 людей. Якщо врахувати поліцейських, пожежників, підрядників, які задіяні вахтовим методом, то загалом це 12 тисяч людей. Усі проходять дозиметричний контроль, стоять на медогляді. Порушень правил радіаційної безпеки чи проблем зі здоров'ям у працівників протягом останніх 10 років ми не фіксуємо. З дотриманням правил, які передбачені законодавством, це може бути цілком безпечно.
С.К.: Працівники отримують підвищені оклади?
У нас не найвищі заробітні плати. Є певна доплата, але вона не така висока - 1700 чи 1800 гривень.
С.К.: Чорнобильську станцію законсервували 2001-го, але там досі виконуються певні види робіт. Які саме? Що там відбувається?
Процес зняття з експлуатації ще триває. Зараз там зайняті понад 3000 робітників.
С.К.: Що мається на увазі під зняттям з експлуатації? Які це види робіт і який час потрібен для їхнього завершення?
Цей процес триватиме до 2064 року.
До 2016 року ядерне паливо ще було в блоках. Тільки 2016 блоки ЧАЕС перестали бути ядерними об’єктами. Наразі добудовуємо СВЯП-2 (сховище відпрацьованого ядерного палива, - ред.), куди перевеземо відпрацьоване ядерне паливо зі старого СВЯП-1, у якого закінчується термін експлуатації.
Ми маємо провести демонтаж нестабільних конструкцій під аркою. Це - міжнародні зобов’язання України до 2023 року.
“Японська стратегія передбачає відновлення території і повернення населення для проживання у Фукусімі”
Д.Б.: Ви сказали, що зона має стати територією змін та розвитку. Що саме мається на увазі?
Три роки тому ми задумалися, що буде після зняття ЧАЕС з експлуатації. Почали шукати, що ж могло б бути корисним для прилеглих громад - ініціювали сонячну, вітрову енергетику, пропонували робити дата-центри у приміщеннях, що вивільняються.
Д.Б.: Перетворюючи зону відчуження на територію розвитку, на чий досвід ви опираєтеся? У світі взагалі існує досвід, на який Україна може опиратися? Чи ми шукаємо індивідуальний шлях, оскільки Чорнобильська катастрофа - найбільша техногенна аварія такого порядку.
Думаю, наш досвід унікальний. Японці пішли трошки іншим шляхом, ще і у нас вчилися. Їхня стратегія передбачає відновлення території і повернення населення для проживання.
С.К.: У чому різниця?
Я думаю, інші умови.
С.К.: Територія Японії сама по собі менша.
По-перше, менша територія, по-друге, у них є приватна власність (в зоні, - ред.). У нас там приватної власності взагалі не було на момент аварії.
С.К.: На час аварії ще був Радянський Союз все-таки.
Так, а у японців питання приватної власності викликає питання компенсацій. Японія – заможна, густонаселена країна. Вона багато витрачає фінансів на ліквідацію наслідків аварії на Фукусімі. Сьогодні український бюджет таких витрат собі дозволити не може.
С.К.: Якщо порівнювати досвід Японії й Білорусі, що цікавого можна звідти запозичити?
У нас насправді постійний обмін досвідом з японцями, існує окрема робоча група Чорнобиль-Фукусіма, яка збирається раз на рік. Відверто скажу, у них більш активна діяльність і більше перспективи, адже територія забруднена елементами, період розпаду яких 30 років, а у нас – 24 000 років у 10-кілометровій зоні. У них є необхідність повернути населення у зоні відчуження, популяризується вирощування продуктів у префектурі Фукусіми. Кожен мішок рису, вирощений у префектурі Фукусіма, заміряють на вміст радіоактивних речовин. Частка забрудненого рису у межах похибки, але незважаючи на це, заміри продовжуються.
С.К.: Тобто вони зробили ставку на людей і на сільське господарство у зоні відчуження?
Не у самій зоні, а у прилеглих та повернутих до господарського вжитку територіях.
Д.Б.: Серед населення, яке живе навколо зони відчуження, фіксується зростання онкологічних захворювань?
Наскільки я знаю, Білоруси не фіксують серед свого населення зростання смертності від онкозахворювань через Чорнобильську катастрофу. Усі, хто постраждав у результаті аварії, щороку проходять медогляд і захворювання виявляють на ранній стадії, відповідно, лікування надається вчасно. Що стосується України, то в Одеській області, статистика захворювань гірша, ніж у постраждалій Житомирській.
“Ми зіштовхнулися з великими рівнями радіації, коли почали кріпити арку до об’єкту “Укриття”
Д.Б.: Ваше агентство також займається ліквідацією могильників радіоактивних відходів. Скільки в Україні могильників, які ще треба ліквідувати?
54 пункти санітарної обробки та пункти захоронення відходів дезактивації за межами зони. Поступово частину з тих могильників, що розташовані за межами зони відчуження і становлять потенційну небезпеку, ми завеземо для перезахоронення на спеціалізовані сховища у Чорнобилі.
Д.Б.: На якому етапі зараз будівництво другої черги комплексу “Вектор” для радіоактивних відходів?
Друга черга комплексу “Вектор” передбачає будівництво сховища для прийняття осклованих відходів з Російської Федерації. Наразі ми на етапі проектування.
LB.ua: Будівництво комплексу “Вектор” розпочалося 1998 року. Перша черга передбачена для захоронення низько- та середньоактивних радіоактивних відходів (РАВ), що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи. Друга черга – для переробки високоактивних РАВ та довгострокового зберігання відходів і відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.
Д.Б: Скільки ще потрібно часу?
Ми собі поставили завдання у жовтні-листопаді 2019 підписати контракт з підрядником на виконання будівельних робіт. Вартість робіт буде перевищувати 3 мільярди гривень.
С.К.: Нинішні відносини між нашими країнами якось впливають на зберігання відходів у Російській Федерації?
Ми не є стороною переговорів. Контракти з Російською Федерацією укладав “Енергоатом”.
Д.Б.: Скільки відходів зберігається у РФ?
Лише осклованих РАВ від переробки відпрацьованого ядерного палива ВВЕР-440 - 256 тисяч кубічних метрів.
С.К: Можливо, фактор Росії - хороший привід, щоб переграти цю історію?
У контракті “Енергоатома” передбачені штрафні санкції, якщо він не забере відходи. Саме тому потрібно побудувати в Україні власне сховище для цих відходів.
Д.Б.: До якого терміну ми повинні забрати відходи?
Ми маємо розпочати забирати відходи від переробки відпрацьованого ядерного палива ВВЕР-440 після грудня 2022 року.
Д.Б: “Вектор” встигнуть побудувати так швидко?
Ми зробимо для цього все можливе, щонайбільша можлива затримка - півроку.
Дивіться, ми насунули новий безпечний конфайнмент на об’єкт “Укриття” два роки тому, і мали вже у грудні минулого року ввести його в експлуатацію, але двічі переносили. Ми зіштовхнулися з великими рівнями радіації, коли почали кріпити мембрану Арки над об’єктом “Укриття”. Ті роботи можна було виконувати по декілька хвилин одній людині в день. Уявіть наскільки це сповільнило процес.
С.К.: На скільки років цей конфайнмент розрахований?
На 100 років.
С.К.: Через 100 років потрібно буде знову накривати – уже поверх конфайнменту?
Основна мета цієї арки - накрити об’єкт, що вже у 10 разів зменшило випромінювання.
Усередині є система основних кранів, роботизована техніка, яка виконуватиме демонтаж нестабільних конструкцій об’єкта “Укриття”.
Д.Б.: Закінчуючи з промисловими об’єктами, будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2) же завершено повністю?
LB.ua: За час експлуатації Чорнобильської АЕС з 1971 року по 2000 рік накопичилось понад 21 тисяча одиниць відпрацьованих тепловиділяючих збірок ядерного палива. Його зберігають у СВЯП-1, яке було введене в експлуатацію ще 1986 року і не розраховане на довгострокове зберігання. СВЯП-1 заповнений на 99%. На новозбудованому СВЯП-2 відпрацьоване ядерне паливо зможе зберігатися 100 років.
З 6 травня ми в стадії холодних випробувань.
Д.Б.: Можете пояснити, що це, і як все відбувається?
Холодні випробування - це коли ми працюємо з імітаторами і відпрацьовуємо ті маніпуляції, які будемо робити під час експлуатації з безпосередньо відпрацьованим ядерним паливом. Якщо у серпні ці роботи успішно закінчаться, то приступимо до гарячих випробувань.
“Цього року у порівнянні з минулим ми фіксуємо зростання на 20% кількості відвідувачів”
С.К.: Маю питання про Прип'ять. Я була там у 2000-му році і в 2018-му, за цей час місто дуже сильно змінилося. Дуже. Флора значно розрослася. Зрозуміло, що треба якимось чином демонтувати старі частини станції під укриттям, а як щодо самого міста? Відчуття таке, ніби будинки скоро почнуть обвалюватися.
Періодично це вже відбувається. Ми маємо робити демонтаж деяких аварійних приміщень.
С.К.: Просто зрівняти з землею?
Так. Якби ж можна було б вторинно використовувати все, що там є, наприклад, подрібнити на щебінь і використовувати для підсипки доріг.... Але ми цього зробити не можемо, тому що це радіоактивно забруднені матеріали. Тому потрібен демонтаж - подрібнення і захоронення на місці.
С.К.: Там же, на території?
Так, але необхідні кошти на виконання цих робіт.
Д.Б: Дешевше, щоб все розвалилося саме собою…
С.К: Виходить, що так, але це ж небезпечно.
Так, це небезпечно, але поки що так виглядає ситуація.
Д.Б: Зростає кількість людей, які хочуть відвідати зону відчуження?
Постійно збільшується. У 2014 році було 8 тисяч туристів, минулого року вже майже 72 тисячі. Цього року у порівнянні з минулим ми поки що фіксуємо зростання на 20%.
С.К.: За рахунок чого? Ви популяризуєте чи якось само собою?
Для нас це було неочікувано, адже ми не маємо займатися відвідувачами, але попит росте. Але нагадую: основна мета існування зони відчуження - виконання бар’єрної функції із захисту. Наше завдання зробити так, щоб це було безпечно.
С.К.: Знову конфлікт з законом.
Конфлікт в іншому: відвідування має бути безпечним для здоров’я.. З однієї сторони попит, а з іншої – необхідність забезпечити безпеку великої кількості людей одночасно.
С.К: Там є велика приватна фірма, яка працює, наскільки я розумію.
Насправді фірм декілька і структурування ринку відбулося, коли так почала збільшуватися кількість відвідувачів. Приблизно до 10 компаній зараз активно працюють, з них три-чотири мають по 20% ринку. Ми зробили суворішими правила, зобов’язали, щоб були індивідуальні накопичувачі-дозиметри, щоб був спецдозвіл на роботу у зоні відчуження, щоб гіди періодично проходили переатестацію тощо..
С.К.: Тобто ви самі цим не займаєтесь, але контролюєте ринок для того, щоб там нічого протизаконного не відбулося?
Так. Це має бути як ресторанний чи готельний бізнес - приватна ініціатива. У держави немає стимулів, а приватні компанії через здорову конкуренцію краще продають свої послуги.
С.К.: Кого більше серед туристів - іноземців чи українців?
80% іноземців.
Д.Б: У травні в зв’язку з виходом телесеріалу збільшилась кількість відвідувачів? Чи ще не встигла?
Я думаю, не встигла ще збільшитися. Я був у зоні у вівторок, зустрів співробітника нашого підприємства, який займається відвідувачами. За його словами, у понеділок була група з 15 людей, 5 з яких приїхали після перегляду серіалу.
С.К.: Попри широкий діапазон пропозицій на ринку знаходяться люди, які вирішують проникнути в зону самостійно, пройти не протоптаними доріжками. Цих людей стало менше чи більше, як їх взагалі фіксують?
Я би не сказав, що їх кількість зросла, але так звані “сталкери” є, поліція постійно їх ловить.
С.К.: А мародери? Чи там уже не лишилося що брати?
Мародерів майже немає, але факти виносу періодично поліцією фіксуються.
Д.Б.: Скільки зараз самоселів у зоні відчуження?
Станом на 1 січня, залишилось 118 чоловік, середній вік яких 79 років.
С.К.: Вони у різних точках зосереджені?
Так.
С.К.: Пенсію як отримують? Поза зоною?
Організовано підвезення пенсій, так само раз на тиждень підвозяться продукти.
С.К.: Це люди, які живуть там давно чи з'являються нові?
Починаючи з 2003 року, законодавством унеможливлено реєстрацію самоселів у зоні відчуження.
“НВО обрали Литву через пільги”
Д.Б.: Давайте про серіал “Чорнобиль”. Ви вже подивилися?
Першу серію вчора подивився, бо знав, що ви будете питати. Усі довкола говорять, розказують.
С.К.: Які враження від першої серії? Що взагалі думаєте про весь цей хайп?
О, хайп надзвичайний, так. Туристичні компанії кажуть: “Віталію Вікторовичу, давайте щось швидше робити, будувати нові туалети, бо ж зараз почнеться!”.
С.К.: З туалетами у вас там справді проблема.
Ми вже з 2018 року виправилися.
С.К.: Й один ресторан...
Ми вважаємо за краще, щоб уся інфраструктура розвивалася на прилеглих територіях. Це має бути ініціатива місцевих. Таким чином Зона сприятиме розвитку громад, прилеглих до постраждалих районів .
СК.: Запит від НВО на зйомки був?
Вони до нас зверталися, приїжджали. Разом з однією із наших великих кінокомпаній ми хотіли, аби вони саме в Україні знімали - запропонувати наші павільйони і можливості. Вони ж вибрали Ігналінську АЕС у Литві, що зараз знімається з експлуатації. Там у них є певні пільги.
Д.Б.: Так, у Європі повертають до 30% від затрат на кіновиробництво.
С.К: Ще постає питання збереження пам'яті. У Києві є музей Чорнобиля, а от як щодо зони?
У Чорнобилі теж є музей культурної спадщини чорнобильського Полісся. Директор Ростислав Омеляшко - фанат своєї справи, він стільки експонатів назбирав - і національний одяг, і фотографія, і предмети побуту села.
Ми також спільно з Київським інститутом Архітектури і будівництва розробляємо проект комплексу, аби покращити інфраструктуру для відвідувачів. Щоб люди, чекаючи в черзі чи на виїзді, могли оглянути його і зрозуміти, що таке зона відчуження, як стався вибух і що буде в майбутньому.