ГлавнаяОбществоПроисшествия

Український ГУЛАГ чи зразкова колонія: родичі в'язнів заявляють про тортури у Бердянській колонії

Родичі в'язнів та правозахисники стверджують, що у Бердянській виправній колонії №77 катують та ґвалтують засуджених. Керівництво установи це заперечує та каже, що їхню зразкову колонію намагаються взяти під контроль кримінальні авторитети.

Фото: Ксенія Кравцова

“Я був шокований, коли його побачив після звільнення. Словами не передати, якою сильною людиною він був. Він ішов вперед, не схиляючи голови. Потрапивши у виправну колонію, він ледь не помер. Усе, що може статися з людиною, він пережив один - усе, чого найбільше не хочеш і за що хвилюєшся”, - так колишнього військового Олександра описує близький родич (аби не ідентифікувати родину, ми не називаємо прізвищ). Олександр відбував покарання у Бердянській колонії №77. Родичі стверджують, що там його ґвалтували в'язні.

Олександр був розвідником, брав участь у боях за Маріуполь, за що отримав орден “За мужність”. Під час служби затримав разом з іншими військовими чоловіка за підозрою у сепаратизмі та передав правоохоронцям. Йому інкримінували незаконне затримання цивільного та засудили до трьох років. Голова організації “Легіон Правди” Андрій Ляшенко вважає вирок незаконним та дивується, чому військовослужбовця відправили до колонії. “Ми не розуміємо, як він потрапив на спільний режим з “зеками”, він мав бути у дизбаті, де військові повинні відбувати покарання. Незаконний вирок“, - каже правозахисник.

У військовій прокуратурі пояснили LB.ua, що у дизбаті відбувають покарання військовослужбовці, засуджені до терміну менше двох років. Оскільки Олександра засудили до трьохрічного терміну, тому і направили до колонії загального режиму, розповіла речниця військової прокуратури Південного регіону Яна Стекачова.

23-річний Олександр потрапив до Бердянської колонії влітку 2017 року. Родич колишнього військовослужбовця стверджує, що в установі його били через політичні погляди. “Усі знали, що він атошник, і почали колоти голоперидолом. Він мені розповідав, що коли лежав у медчастині, у нього запитували, чи він воював, чи стріляв з танку, і били. Коли мати приїжджала до нього на побачення, вона у сльозах розповідала: “У нього синяки навіть у вухах, на ньому живого місця немає, він ледве ходить”.

Родич Олександра розповідає, що дізнався про зґвалтування від інших ув'язнених, які йому зателефонували з колонії. Через катування Олександр намагався вчинити самогубство, його відправили до психіатричного відділення іншої колонії. Саме це використовують представники адміністрації, аби заперечити факти зґвалтування. Мовляв, був не при собі і вигадав усе.

18 жовтня 2018 року Олександра звільнили з-під варти. “Перші дні він вдома не спав - щонайбільше півгодину-годину. Іноді забував, як кого звати. Людина воювала, захищала Батьківщину, а потім так поплатилася”, - оборуюється родич Олександра. Він розповідає, що матір екс-військового з 2017 року писала заяви до прокуратури, але там не реагували.

Фото: предоставленко Ассоциацией УМДПЛ

“Конвеєр смерті”

Бердянська виправна колонія №77 (БВК) має мінімальний рівень безпеки, розрахована на 716 засуджених. Туди потрапляють чоловіки за скоєння першого незначного злочину. Більшість з них - віком від 18 до 35 років.

Правозахисники кажуть, що історія Олександра найбільш кричуща, але це не єдиний випадок катувань. “Це конвеєр смерті”, - емоційно описує установу керівник “Альянсу української єдності”, колишній засуджений Олег Цвілий. Він стверджує, що у колонії в'язнів б'ють іноді до смерті, а потім списують на серцеву недостатність.

З 2016 року померло 11 в'язнів цієї колонії (причому двоє з початку цього року), повідомили LB.ua в адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби. ДКВС стверджує, що двоє ув'язнених скоїли самогубство. Причиною решти смертей називає хвороби.

Закатований Микола Молоков, Бердянська виправна колонія №77
Фото: надано Харківською правозахисною групою
Закатований Микола Молоков, Бердянська виправна колонія №77

Правозахисники фіксували факти катувань у колонії ще з 2008 року. Чотири роки тому у ЗМІ потрапила історія про побиття в'язня Миколи Молокова. 27 лютого 2015 року до БВК-77 прибув етап з 13 засуджених.

“Налякані чутками про тортури в БВК-77 засуджені відмовилися виходити із автозаку і на знак протесту перерізали собі вени. Адміністрація колонії застосувала сльозогінний газ і жорстоко побила всіх 13 засуджених. Молоков був побитий найбільше. Жоден працівник адміністрації не поніс за це покарання, а Молокова притягнули до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого статтею 392 КК України - “дії, що дезорганізують роботу виправної установи”. Хлопця покарали на 5 років позбавлення волі”, - розповідав на прес-конференції координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Тоді пенітенціарна служба пояснювала, що порізавши вени, в'язні “проявили ознаки неповаги до адміністрації установи”. Молокова звинуватили у підбурюванні інших засуджених до непокори. У пенітенціарній службі стверджували, що один із в'язнів першим вдарив наглядача, тому адміністрація була змушена застосувати силу. Пенітенціарна служба визнала дії працівників Бердянської виправної колонії правомірними. Нікого не відсторонили.

Коли у попередні роки до Олега Цвілого зверталися батьки по допомогу, він радив їм писати заяву на переведення в іншу, бо не знав, чим допомогти. Цього року до нього прийшли матері в'язнів з доказами вимагання грошей. “Вони просто заплакали і просили допомогти”, - розповідає Цвілий. Саме це, за його словами, спонукало його розпочати публічну кампанію захисту прав засуджених у БВК №77.

“Тут не можна нічого казати, бо тебе вб'ють”

Родичі в'язнів описують приблизно однаково розвиток подій після потрапляння засуджених до колонії. В'язні починають телефонувати й просити надіслати посилки чи гроші на картки інших людей. При цьому родичі чують, що хтось збоку підказує, що говорити. З натяків також можуть зрозуміти про тривожний стан синів чи чоловіків.

31-річний Артур Монолатій пробув у колонії 9 місяців, зараз він в Одеському СІЗО, розповідає його мама Надія Циколанова. Про побиття у колонії жінка дізналася під час побачення з сином.

“Коли я прийшла до нього, він цілував мені ноги, руки, плакав як дитина. Я не могла зрозуміти, що сталося, бо він геть не боягузлива людина. Коли я зняла його шкарпетки, у нього пятки були відбиті, опухлі. Він сказав: “Мамо, тут не можна нічого казати, бо тебе вб'ють”, - пригадує Циколанова.

Уже під час прощання у кімнаті на прохідній Надія Циколанова підглянула у невелику дірку у стіні. “Я побачила, як машина заїхала, людей вивантажувати як непотріб і починали їх бити палицями”, - розповідає жінка.

За словами Циколанової, від родини вимагали регулярно надсилати кошти та їжу.

“Щомісяця має бути обов'язково 1,5-2 тисячі гривень, продукти на замовлення і будматеріали. Щотижня мало бути щонайменше дві передачі, які коштували 5-7 тисяч гривень. Якщо їм щось не подобається, його б'ють”, - розповідає Циколанова та додає: один із в'язнів навіть змушував її організувати весілля - надіслати золоті обручки, сукню, костюм і пелюстки троянд.

Під час однієї з телефонних розмов Артур сказав, що йому пообіцяли оформити умовно-дострокове звільнення, якщо родина заплатить 120 тисяч гривень. Циколанові взяли кредит і позичили гроші у родичів - таким чином зібрали 100 тисяч. Про те, що адміністрація не сприятиме звільненню Артура, Циколанова зрозуміла, коли її сину почали погрожувати у разі ненадсилання коштів. “У нього троє маленьких дітей, йому треба жити та їх ростити”, - каже Циколанова, яка таки надіслала кошти на вказані картки. За підрахунками родини, за 9 місяців вони витратили 300 тисяч гривень.

Артура перевели до СІЗО на час судового розгляду іншої справи, там його встигла відвідати матір. За її словами, у сина опухла нирка, на тілі гнійні процеси. Та у родини ще один страх - Артура можуть повернути до Бердянської колонії.

“Я йду на це заради того (якщо навіть уб`ють мене чи мого сина), щоб у майбутньому більше не плакали матері і діти не страждали”, - Надія Циколанова обіцяє продовжити боротьбу.

Фото: Ксенія Кравцова

“Кожна розмова була про гроші”

Чоловік Світлани Павло потрапив до Бердянської колонії 29 січня (з міркувань безпеки не називаємо їхні прізвища, бо Павло все ще залишається у БВК №77). Ще перебуваючи у СІЗО, від інших в'язнів чув страхітливі історії. Наприклад, йому розповідали, що у колонії прибивають цвяхами до підлоги. Коли ж Павло вперше зателефонував Світлані з колонії, то вона зрозуміла, що “там ще гірше, ніж розповідали”. Кожна розмова тривала не більше трьох хвилин і щоразу Світлана чула, що поблизу стояв чоловік, який підказував Павлові, що говорити.

“Кожна розмова була про гроші - треба надіслати, посилки передати. Посилки дуже дорогоцінні - по 3,5 тисячі гривень. Абсурдно було те, що всі речі, які він просив надіслати, ми вже передавали - це зубні щітки, пасти, шампуні, шкарпетки, навіть деякі продукти харчування”, - пригадує Світлана. Від неї вимагали надсилати гроші - щоразу на різні картки. Найменша сума - 5 тисяч гривень.

Під час розмови Павло сказав, що схуднув на 10 кілограмів та у нього загострилося захворювання. “Кожну розмову він підкріплював словами рятуйте мене і всіляко давав зрозуміти, що йому там дуже погано. Концтабір відпочиває у порівнянні з тим, що там відбувається”, - розповідає Світлана.

Жінка найдужче боїться за життя чоловіка, який все ще у колонії, коли вона намагається його врятувати й публічно розповідає про тортури. Під час поїздки до Києва їй стало страшно і за себе - за нею слідкували троє невідомих чоловіків. Єдине, що їй зараз допомагає, - молитва.

“Ми тримаємося, бо молитва сильно заспокоює. Розуміємо, якщо впадемо у крайнощі, то хто буде їх рятувати? Не буде кому їх рятувати”, - сумно визнає Світлана.

  • Мамо, якщо ти не будеш здаватися, то у тоді все вийде, - під час нашої розмови до Світлани підбігає її дитина.

  • Я знаю, - відповідає матір.

Ще дві матері, з якими ми намагалися поспілкуватися, відмовилися говорити. Одна з них сказала, що спілкуватиметься, якщо дозвіл надасть слідчий. Під час допиту родичі засуджених підписали заяву про нерозголошення матеріалів справи.

“Там не те, що б'ють, там убивають”

Представникам організацій “Майдан громадський контроль” та “Альянс Української Єдності” вдалося поговорити і з самими в'язнями. Свідчення двох з них правозахисники записали 11 лютого у СІЗО Дніпра, куди їх перевели на час судового розгляду їхніх справ. Засуджені Сергій Подложнюк та Денис Кметь перебували у Бердянській колонії з 9 січня по 9 лютого.

“Я стільки страждань за все життя не відчував, як за той місяць”, - сказав Подложнюк.

Обоє стверджували, що їх вперше побили одразу ж після прибуття. Етап Кметя, за його словами, змусили роздягнутися та без одягу бігати 20 кіл снігом і 500 разів присісти.

Засуджені свідчили про сувору “дисципліну”: за найменші проступки били, передачі забирали наглядачі, гарячий суп треба було з'їсти за хвилину. “Тобі дають зрозуміти: робити, як кажуть, щоб не втратити здоров'я. Там не те, що б'ють, там убивають”, - говорив Подложнюк.

Засуджені стверджували, що в'язням заборонено розмовляти між собою, за порушення б'ють по губах. Кметь показав рани на руках. За його словами, брудні ігли засовували під шкіру, плоскогубцями зажимали пальці. Серед тортур також називають - биття трубою 30 разів по п'ятах, засовування голови в унітаз, присідання та “черепаху” (змушують нахилитися та б'ють ліктями у потилицю чи по хребту).

Подложнюк і Кметь розповіли, що один із в'язнів порізав вени на ногах, аби потрапити до санчастини й уникнути катувань, бо не витримував присідань і стояння. Після того випадку, додають, адміністрація прив'язувала на ніч до ліжок в'язнів. У туалет доводилося ходити під себе.

Кметя після того, як він попросив відвезти його на судове засідання, а не брати участь у суді за допомогою відеозв'язку, побили та вибили зуба.

Після звільнення з Бердянської колонії проблеми в'язнів не закінчуються, стверджує Олег Цвілий. Правозахисник розповідає, що у колонії знущання записують на відео, чим потім шантажують.

“Людина чіпляється на гачок і фактично стає ручною. Після звільнення ними маніпулюють - це і виборчі голоси, і скоєння злочинів (піди зроби те), це ті самі тітушки. Вони погрожують оприлюднити такі відео. Ці люди після звільнення стають роботами. Це система, побудована на трагедії, яку вибудували злочинці в погонах від імені держави, під прикриттям. Такого концтабору я ще не бачив. Це найстрашніше місце, яке у нас є в Україні”, - обурюється Цвілий, який називає Бердянську колонію не інакше, як ГУЛАГом.

 Бердянська ВК №77
Фото: Концтабір - фабрика смерті Бердянська ВК №77
Бердянська ВК №77

Перефарбувати колонію

Адміністрація колонії будь-які звинувачення у тортурах заперечує. Під час дня відкритих дверей 15 березня начальник колонії Максим Чукін сказав родичам засуджених: “Колектив цю тему дуже боляче переживає. Співробітники на нервовому зриві. Усе, що зараз виливається у ЗМІ псевдоправозахисниками, не відповідає дійсності. У мене, у кожного з заступників є родини, діти. Отак на всю державу кричати, що ми так звані кати… Це зачіпає наше самолюбство як співробітників карно-виправної системи, але і як чоловіків”.

Наглядачі розповіли, що вважають - колонію намагаються взяти під контроль кримінальні авторитети - “перефарбувати” установу. З червоної, де колонію контролює адміністрація, перетворити на чорну, де мають вплив “смотрящі”, які і встановлюють свої правила.

“Багатьом кримінальним колам невигідно, що існує така колонія, тому намагаються різними шляхами у цю колонію насадити “злодійські традиції”, ввести “смотрящого”, заполонити колонію наркотиками, алкоголем”, - розповів блогерам Сармат.ТV представник адміністрації.

Чукін заперечив і факт зґвалтування Олександра. “Ми проводили перевірку з цього приводу, ця інформація не знайшла підтвердження”, - сказав начальник колонії.

Версію з “перефарбуванням” колонії підтримує і колишній очільник Пенітенціарної служби Сергій Старенький. Він навіть назвав ім'я замовника - впливового кримінального авторитета, “злодія у законі” Сергія Лисенка (Льори Сумського). ЗМІ писали, що Лисенко контролює українські в'язниці.

“Зараз ним виділено з общака близько 20 000 негривень на те, щоб розхитати колонію, на підкуп журналістів, на створення інформаційного фонду в інтернет-мережі. Мета - змінити керівництво колонії, та призначити лояльне до криміналу”, - написав Старенький у Facebook.

Сергій Старенький
Фото: nv.ua
Сергій Старенький

Олег Цвілий звинувачення у тому, що нібито бере гроші від Лисенка, заперечує та обіцяє подати позов проти Старенького за наклеп.

“Травми нанесли самі собі”

Денис Кметь у середині січня був у санчастині. Туди, за його словами, потрапив після побиття. Під час перебування Кметя у санчастині у колонії був з перевіркою прокурор (15 січня), та до хворих не заходив. “Вони кажуть, що прокурор - кум начальника, йому все рівно”, - переповідає Кметь.

Саме такими зв'язками між прокурором Бердянська Миколою Васильєвим та начальником колонії Максимом Чукіним правозахисники пояснюють той факт, що за всі ці роки у колонії не знаходили жодних порушень. У прокуратурі Запорізької області відповідати на питання про дружні стосунки Васильєва та Чукіна не захотіли, посилаючись на таємницю досудового розслідування.

Справу колишнього військового Олександра розслідують як нанесення тілесних ушкоджень. “На даний час на пропозицію працівників апарату прокуратури щодо офіційного свідчення у справі сам громадянин, а також його мати заявляють, що поки не мають бажання спілкуватися”, - надала відповідь LB.ua прес-служба прокуратури Запорізької області. Родич Олександра та правозахисники, які спілкуються з родиною, кажуть, що колишній військовий у пригніченому стані та боїться розголошення інформації.

У прокуратурі Запорізької області не захотіли пояснити, чому справу розслідують як побиття, а не зґвалтування, і чому не реагували з 2017 року. “Доки проходить розслідування, ми обмежимося цим коментарем”, - сказав речник Андрій Рибальченко.

Прокурор Бердянська Олександр Маленко 7 березня виступав з доповіддю у міській раді та сказав, що повідомлення про катування та зґвалтування не знайшли підтвердження. “Ми провели опитування серед ув'язнених, жоден із них не підтверджує оприлюднені факти. У чотирьох людей виявлено синці, однак вони зазначають, що травми нанесли самі собі”, - сказав прокурор депутатам.

За заявою правозахисників Державне бюро розслідувань розпочало досудове розслідування за статтями 127 ч.2 (катування групою осіб), 365 ч.2 (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу), 364 ч.2 (зловживання владою або службовим становищем), 189 ч.2 (вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища) Кримінального кодексу України.

Досудове розслідування проводить територіальне управління ДБР у місті Мелітополі, яке очолює Денис Керман. До ДБР Керман працював у прокуратурі Запорізької області. Керман і Васильєв відвідували колонію 2014 року, тоді порушень виявлено не було. Речниця ДБР Анжеліка Іванова сказала, що не може коментувати попереднє місце роботи Кермана.

Бердянська ВК №77
Фото: facebook/Концтабір - фабрика смерті Бердянська ВК №77
Бердянська ВК №77

Крім того, до розслідування залучені оперативні працівники прокуратури (яка ні разу не знаходила порушень у колонії), бо ДБР немає власних слідчих через прогалину у законодавстві. ДБР також оцінить попередні перевірки.

“Наразі ніхто не відсторонений. Підстав для такого відсторонення наразі слідчими не виявлено”, - розповіла Іванова.

ДБР також переслало до Кримінально-виконавчої служби звернення від активістів з проханням перевести з колонії вісьмох засуджених, які заявляють про катування.

ДКВС провела службове розслідування, порушень не знайшла, Чукіна не відсторонила

“В Адміністрації ДКВС відсутня підтверджена інформація щодо наявності фактів катувань в установі”, - ідеться у відповіді на запит LB.ua.

Представники облпрокуратури з візитом в Бердянській виправній колонії №77
Фото: kvs.gov.ua
Представники облпрокуратури з візитом в Бердянській виправній колонії №77

---

Хоча родичів уже допитали слідчі, вони побоюються, що правоохоронці розслідування можуть “злити”.

“Слідчий (у ДБР Мелітополя, - LB.ua), який допитував, намагався нас збити з наших показань. Мої слова перекручував так, ніби я сама вирішила надати благодійну допомогу. Цей допит був ніби моральні тортури. У мене у певний момент склалося враження, що я сама винна. Неприємнй осад також після спілкування з представниками Генеральної прокуратури. Ця неформальна зустріч нас ще більше відвернула від представників прокуратури. Жодної довіри немає. Здається, що ситуація безнадійна”, - розповіла на умовах анонімності співрозмовниця LB.ua.

Представники облпрокуратури з візитом в Бердянській виправній колонії №77
Фото: kvs.gov.ua
Представники облпрокуратури з візитом в Бердянській виправній колонії №77

Відчуття не підвело. Андрій Ляшенко повідомив, що Генеральна прокуратура 20 березня провела перевірку в БВК 77 і не виявила жодних порушень. Однак родичі в'язнів не збирають здаватися й обіцяють і далі вимагати неупередженого розслідування.

Діана БуцкоДіана Буцко, Журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter