Головною на цьому тижні була газова тема. Уже традиційно росіяни використовують сьоме число місяця для створення додаткових напружень при розрахунках України за газ. Не скажу, що розраховуватися українській стороні вдається легко, але додаткове напруження грає на користь обхідних маршрутів. Росіяни не забувають демонструвати, що Україна – ненадійний партнер, що в нас будь-коли можуть виникнути проблеми, натякаючи, що краще думати про обхідні газогони.
Також росіяни дуже збудилися з приводу того, що Україна робить найбільші закупки газу саме в ІІІ кварталі. Це пов’язано з тим, що ціна в цей час буде найнижчою – на $70 меншою, ніж у ІІ кварталі. Відносно вільними будуть газопроводи, бо ще не розпочався опалювальний сезон. Тут я повністю погоджуюся з менеджментом НАК «Нафтогаз України» у тому, що варто робити великі закупівлі саме зараз. Яким чином будуть залучені кошти – це вже інше питання. Впевнений, уряд з «Нафтогазом» його вирішать.
Третя подія – переговори по «Набукко». У вівторок відбулася зустріч президентів Австрії Гайнца Фішера та України Віктора Ющенка. Австрійці через компанію OMV є одними із засновників цього проекту. На зустрічі обговорювалась як участь австрійців у мережах українських газопроводів, так і, не виключаю, хоча офіційно про це не повідомлялося, те, на яких умовах Україна може бути залучена до проекту «Набукко». З одного боку, можна задіяти трубну продукцію, наших будівельників, компресори. З іншого – варто говорити про безпосередню участь України. Це – висока політика. Але якщо нам вдасться увійти до складу групи і мати в цьому проекті бодай декілька відсотків, то країна зможе додатково отримати кілька мільярдів кубічних метрів газу.
Серед багатьох урядовців і навіть експертів існує гігантоманія: мовляв, треба брати участь лиш у тих проектах, які дозволяють залучати 20-30 млрд. куб. газу. Хоча насправді ми маємо радіти
двом-трьом і навіть одному мільярду «кубів» диверсифікованого газу тому, що обсяги його споживання будуть зменшуватися, і тому, що будь-яка кількість альтернативного газу покращує позиції українців
під час переговорів.
Щодо інших подій, то перебуваючи зараз у відпустці, я подорожую з родиною на машині Україною й радію, що потроху покращуються дороги. Скрізь іде активне будівництво, видно, що країна готується до
чемпіонату Європи з футболу. Але все ще дуже низький рівень обслуговування в музеях, придорожніх кафе. На жаль, там досить брудно, особливо в туалетах. Розбудовувати інфраструктуру треба активніше,
залучаючи надходження в Україну.
Вражає бідність музеїв. Їм недодають коштів, тож облуплюється штукатурка, тріщать сходи, виділеного не вистачає навіть на елементарні косметичні ремонти. Ми вже побували у Пляшівці, на місці битви під Берестечком, у Луцьку, в замку Любарта, доїхали до Олеського замку під Львовом. Коли ночували в луцькому готелі – чистому, гарному, але без кондиціонерів, то нам дісталася розташована з південного боку кімната, яка розігрілася так, що півночі було нічим дихати.
Дорогою перекусили в Бродах, де, як казали місцеві, найкраща піца, але тамтешнім стравам, на жаль, далеко до італійських. Наші люди дуже гостинні, у всьому стараються допомогти, але коли відкриваєш двері до кухні, то краще того не бачити. Якщо ми хочемо, щоб в український туризм прийшли гроші, потрібно працювати. Слід враховувати такі нюанси, як вдале планування, вентиляція, які не коштують сотень тисяч доларів, але суттєво покращують сервіс.
Як на мене, над цим має працювати спеціальна державна комісія, яка даватиме поради, впроваджуватиме міжнародні стандарти – це допоможе багатьом українським підприємцям. Головне, щоб ця держструктура не була корумпованою і могла навести лад – упорядкувати систему, розробити маршрути, подбати про вказівники на дорогах. Бо, з’їжджаючи з центральної траси, доводиться, як в старі часи, зупинятися і питати дорогу у місцевих людей.