Залякування
У 90-х розпочався розвиток сучасних політичних партій, громадянам стали доступні “вибори з вибором”, тож політики почали змагатися за голоси виборців. На президентських виборах 1999 року вже використовували чорний піар. Тоді у другому турі зійшлися Петро Симоненко та Леонід Кучма. Штаб останнього подарував нам серію еталонних зразків чорного піару.
Зокрема, серію карикатур із зображенням Симоненка в образі “вождя всіх лівих”.
Фактично вся антиреклама Симоненка базувалася на технології залякування комуністами.
Остання президентська кампанія теж не стала винятком. Чорний піар використовувався з обох боків.
Ось такі листівки, які грали на руку Петру Порошенку, поширювали в Україні. Тут йшлося про те, що за Володимира Зеленського зникне безвіз, долар буде по 60–100 гривень, а ПриватБанк віддадуть олігарху Коломойському. І ці самі меседжі потім активно закидали в соцмережі.
Деякі листівки використовували короткі меседжі, які дублювали ті, що були використані в іншій поліграфії.
Але і самого Порошенка чорний піар не оминув. Тільки якщо у випадку із Зеленським акцентували увагу на тому, що буде, то у випадку з Порошенком технологи робили екскурс у минуле.
Такий чорний піар ширили в різних областях України.
Після такого протистояння українці досі поляризовані, що робить народ роз’єднаним в умовах війни, а це грає на руку зовнішньому ворогу.
Розкол країни
Чорний піар здатний шкодити не лише політикам, а й простим виборцям. Доволі часто політтехнологи та піарники вважають доречним використання і навіть посилення наявних у суспільстві стереотипів.
Кожна виборча кампанія супроводжується протиставленням “ми — вони”. Однак відверто брудні технології починаються тоді, коли в команді політика вирішують ділити українців на “своїх” і “чужих”. Розділення населення країни давно використовується політтехнологами в позиціонуванні партій, що створює суперечності всередині країни і може становити загрозу суверенітету.
Президентські вибори 2004 року стали плацдармом для таких меседжів. Чого тільки варта сумнозвісна кампанія штабу Віктора Януковича про “три сорти”, на які українців нібито ділять Віктор Ющенко та його соратники.
Команда Януковича виставляла опонентів у різко негативному світлі, вдаючись до маніпуляцій. В агітках на підтримку провладного кандидата “помаранчеві” асоціювалися з агресією та насильством, тоді як сам Янукович був показаний рятівником і захисником жителів півдня і сходу.
За десять років до окупації Криму та східних територій України технологи вже працювали над тим, щоб просувати в чорному піарі тези про те, що на території України можлива громадянська війна.
Гендерні стереотипи
Навіть сьогодні штаби кандидатів надто часто вдаються до стереотипізації участі жінок у політиці, мовляв, це не жіноча справа. Ба більше, іноді без будь-якого чорного піару з боку опонентів політики можуть прирівняти колегу до “корабельної сосни” чи “робочої баби”.
Водночас архіви політичної агітації в Україні містять найгірші зразки спекуляції на темі жіночого здоров’я та віку з боку опонентів.
Фігуранткою такого чорного піару неодноразово була Юлія Тимошенко, яка активно бере участь у президентських виборах і з-поміж кандидаток має найвищий рейтинг.
Один із найгучніших випадків застосування антиреклами про політикиню трапився в березні 2006 року, напередодні виборів до парламенту. Тоді конкуренти вдалися до використання доволі інтимної теми жіночого здоров’я та віку. Громадяни могли побачити листівки із зображенням Тимошенко та тезою “Після клімаксу життя тільки починається”.
Напередодні президентських виборів 2019 року Тимошенко знову опинилася під прицілом піарників конкурентних штабів. “Креатив” стосувався віку політикині, а білборди по всьому Києву містили тезу “2019 останній шанс для бабусі”.
Водночас аналогічних кампаній з політиками-чоловіками не трапилося. Порошенко та Бойко, які також були в числі основних претендентів на президентське крісло, не надто відрізняються за віком від Тимошенко, Бойко навіть на кілька років старший. Але бордів з “останнім шансом для дідуся” не було.
Це означає, що тема віку, згідно зі стереотипами суспільства, є більш чутливою саме для жінок. І цей стереотип в очах суспільства такі зразки чорного піару поглиблюють.
Тут варто додати, що клонування — це ще одна брудна технологія, яку використовують під час виборів, щоб забрати голоси. Але якщо клони дійсно можуть відірвати шматок голосів, іноді навіть понад 7%, то чорний піар дає доволі сумнівні результати, і про це говорять самі технологи. Вони твердять, що кампанії з використанням брудних технологій стають обговорюваними та медійними, але не приносять голосів на виборах. Такі дії можуть вплинути на рейтинг, але не змінити глобальний результат голосування.
Тому чорний піар використовують разом із “клонуванням” та іншими технологіями, щоб отримати сумарно кращий результат.
Вміст антиреклами особливо сильно відчувається в останні тижні перед виборами. Саме тоді конкуренти з останніх сил обливають одне одного брудом, щоб до дня тиші конкурент не зміг спростувати обвинувачення чи відреагувати на технологію.
Як ми вже зазначали, чорний піар погано впливає не лише на політиків, а й на виборців. У передвиборчий період ми всі перебуваємо в доволі інтенсивному інформаційному просторі, де кожен кандидат намагається достукатися до громадян. Коли ж у цей час додається скупчення негативної інформації, електорат швидко втомлюється і починає блокувати сприйняття загалом. Але найгірше, що трапляється — це коли громадяни однієї країни стають не просто атомізованими, а поляризованими.
Ті політики, які справді хочуть бути на чолі народу і керувати в його інтересах, ніколи не дозволили б своїм штабам застосовувати такі технології. Вибори проходять, рейтинги змінюються. Те, що несе загрозу для суверенітету і поглиблює стереотипи, які шкодять розбудові демократії, поляризує виборців на роки, може використовувати тільки той політик, який готовий порушувати суверенітет нашої держави і для цього послаблює єдність народу.