Що сталося
Уранці 20 березня 2026 року Національна поліція провела сімдесят обшуків у медичних закладах (не плутати з обшуками у сімдесяти різних медичних закладах) по всій Україні. Масові слідчі дії стосувалися справ про можливе незаконне заволодіння коштами Програми медичних гарантій.
Що таке Програма медичних гарантій
Це система правил, за якою держава оплачує медзакладам лікування й обслуговування пацієнтів. Контракт із державою через Національну службу здоровʼя можуть підписати державні, комунальні та приватні заклади, які відповідають вимогам.
У кожному контракті прописують конкретні типи і нюанси медичних послуг, які зобовʼязуються виконувати медзаклади за державний кошт.
У чому саме підозрюють медзаклади
За версією правоохоронців, вони розслідують фіктивні медичні послуги, маніпуляції з даними Електронної системи охорони здоров'я, неправдиві складні діагнози, ненадані паліативні послуги й інші неправомірні способи отримання виплат медзакладами.
Голова Національної служби здоров’я Наталія Гусак підтвердила, що йдеться про щонайменше три типи зловживань:
- повторне стягнення коштів з пацієнтів за те, що вже оплатила НСЗУ;
- невідповідність фактичного обладнання й кадрів тому, що заявлено в контрактах;
- недостовірні й підроблені дані про пацієнтів.
Пані Наталія уточнила, що мета НСЗУ — не «позбутися» лікарень, а усунути порушення і зберегти сервіси для громад.
Офіс Генпрокурора вже заявив про системний характер зловживань і попередньо оцінив збитки у 108,3 млн грн. Усе це лиш версія слідства, а не встановлені судом факти.
Подібні звинувачення лунають не вперше:
- у 2025 році НСЗУ повідомляла, що перевірила 16 лікарень, які лікують інсульт, і знайшла порушення в усіх;
- у червні 2025 року НСЗУ розірвала договори за окремими пакетами з 24 медзакладами, які понад 60 днів не виконували умов договорів;
- у березні 2026 року НСЗУ призупинила оплати закладам, які не змогли пояснити, чому їхні лікарі працюють одночасно в кількох установах.
Але чи все є злочином?
Ні. Держаудитслужба за підсумками спільної роботи з НСЗУ за 2025 рік заявила, що більшість порушень є наслідком організаційних недоліків і неуважного ставлення до умов договорів.
Це означає, що в українській системі змішані щонайменше три різні явища: шахрайство, недбале адміністрування і провали дизайну правил.
Чому так
Після Революції гідності Україна втілила одну з найамбітніших реформ у Європі: замість лікарень почала фінансувати людей.
Цитуючи відомий вираз, «гроші пішли за пацієнтом» через єдиного та прозорого закупівельника — Національну службу здоров’я. Цей курс виявився загалом успішним, що підтверджують висновки Всесвітньої організації охорони здоров’я та Світового банку.
Проте нова фінансова архітектура не змінила старих звичок українських інституцій. А модель оплати медичних послуг за контрактами з НСЗУ з’явилася швидше, ніж визріли ефективний контроль за процесами та довіра до нових правил.
Нині в медичній системі три головні проблеми контролю:
1. Слабке розведення між контролем контракту, контролем якості допомоги, фінансовим аудитом і кримінальним переслідуванням.
Моніторинг НСЗУ перевіряє передусім виконання умов контракту, а не якість клінічного результату. Такий моніторинг потрібен, але він не може замінити ні клінічний аудит, ні незалежну медичну експертизу, ні розслідування шкоди пацієнту.
2. Недооцінка скарг пацієнтів.
НСЗУ враховує їх (у 2023 році, наприклад, служба отримала 1880 скарг — понад 73 % з них допомогли виявити порушення), але це лише один чинник для ухвалення рішення про моніторинг.
У міжнародній практиці саме механізм скарг і захист викривачів вважають ключовими елементами для виявлення шахрайства і низькоякісної допомоги.
3. Відсутність незалежної медичної експертизи.
Українська система охорони здоров'я занадто криміналізована в питаннях реагування на будь-яку недбалість. А оцінку дій лікаря чи лікарні проводять монополізовані державою інституції, а не незалежні експерти.
Практика Європейського суду з прав людини в медичних справах насправді не вимагає кримінального переслідування в кожному конкретному випадку. Вона вимагає від держави створення так званого регуляторного каркасу, який забезпечуватиме захист прав та інтересів пацієнтів, ефективну й незалежну систему встановлення причин й оцінювання наслідків порушень.
Загалом наша система контролю зосереджується на кодах, записах, наявності кадрів і формальному дотриманні контракту, а не на зв’язку між обсягом, якістю, результатом послуг і дотриманням прав пацієнта. Саме тому частина закладів усе більше працює з даними, а не людьми.
Чому не можна просто всіх обшукати й засудити?
Можна, але це допоможе ненадовго. Сучасна європейська правова доктрина свідчить, що кримінальні покарання в медицині повинні бути екстразасобом, а всі інші механізми натомість мусять працювати на превенцію порушення прав пацієнта.
Адже покарання постфактум зазвичай не стимулює систему кращати, радше пристосовуватися.
У короткій перспективі держава дійсно виявить і зупинить частину грубих схем. Але в довшій у медичній системі сформуються страх, адміністративна обережність, приховування проблем.
Частина закладів почне відмовлятися від ризикових пакетів — тобто певних груп медичних послуг або складних пацієнтів, якщо побачить, що ризик покарання перевищує фінансову вигоду.
Пацієнт і далі платитиме неформально там, де правоохоронці не побачать. Лікар почуватиметься під несправедливим кримінальним тиском. Держава матиме гарні показники ув’язнень, але сталі показники проблем у медицині. Це світовий досвід, особливо у країнах, де правила часто змінюють.
В Україні масові обшуки ще можуть дати хіба що електоральний ефект. Але якщо ми хочемо дійсно змінити медицину, потрібен інший контроль.
Що робити?
Україні потрібна багаторівнева система реагування, щоб різні проблеми не змішували в один каральний казан.
Коли ми говоримо про шахрайство і привласнення коштів — тут без поліції, Бюро економічної безпеки та прокуратури не обійтися. Якщо лікарня бере гроші і з пацієнта, і з держави за ту саму послугу чи, наприклад, фабрикує декларації українців із сімейними лікарями — це не вада реформи, а класичне зловживання.
З іншого боку, для порушень умов контракту чи організації процесів меддопомоги повинні існувати інші інструменти: коригувальний план, тимчасове призупинення договору, повернення коштів, посилений моніторинг, навчання керівництва, цифровий аудит даних.
Сама Держаудитслужба зараз прямо каже, що більшість виявлених порушень не злочини. Тож якщо держава реагує на такий масив лише мовою обшуків, вона руйнує пропорційність покарання.
Окремий рівень реагування повинен існувати для випадків шкоди пацієнту і клінічної помилки, де центром буде не поліція, а незалежна медична оцінка: чи було відхилення від стандарту, чи завдано шкоди, чи пов’язана вона з помилкою, чи потрібна компенсація, дисциплінарна дія або зміна протоколів. Саме такий каркас у різних модифікаціях існує в європейських країнах, що варто враховувати в контексті євроінтеграційних прагнень України.
Підсумовуючи:
З погляду прав пацієнта системі бракує:
- чіткої гарантії не платити двічі;
- простого і швидкого механізму скарги з реальним відновленням права;
- захисту безперервності лікування, якщо лікарню перевіряють або карають;
- незалежного механізму розгляду випадків шкоди.
З погляду прав лікаря системі бракує:
- чіткого розмежування між умисним шахрайством, адміністративною і клінічною помилкою;
- незалежної експертизи;
- зрозумілої апеляції на санкції НСЗУ як платника з боку держави за медичні послуги;
- гарантій, що лікаря не зроблять відповідальним за дефіцит фінансування, кадрові діри або управлінські рішення власника лікарні.
Якщо ми хочемо змінити українську медицину, то потрібно шукати баланс між стимулами і покараннями. Визнати, що система досі належно не захищає ані лікаря, ані пацієнта. Працювати над її вдосконаленням і не сподіватися, що все можна виправити гучними кримінальними справами і масовими обшуками.