Базово про людей із синдромом Аспергера
Люди із синдромом Аспергера часто відзначаються аналітичним мисленням, увагою до деталей.
Можуть мати високу академічну чи професійну успішність у сферах, що відповідають їхнім інтересам, але водночас труднощі з побудовою стосунків, роботою в команді, емоційним самовираженням. Часто відчувають тривожність через складність адаптації до соціальних норм.
«Щодо відсутності емпатії — це міф. Люди із синдромом Аспергера мають емпатію, просто вона по-іншому проявляється. Не завжди можуть відчувати емоції інших людей, як нормотипові люди», — каже психіатр.
Лікар каже, що синдром Аспергера, або високофункціональний аутизм — форма РАС, яка має кілька ключових рис:
- Відсутність затримки мовного розвитку: діти із синдромом Аспергера зазвичай починають розмовляти у віці, близькому до норми. Мовлення граматично правильне, але може бути педантичним, надто формальним або з незвичайною інтонацією;
- Збережений або високий інтелект: на відміну від інших форм РАС, у більшості людей із синдромом Аспергера відсутній інтелектуальний дефіцит. Багато з них демонструють глибокі знання в конкретних сферах;
- Труднощі соціальної взаємодії — це основна ознака. Вони можуть бути щирими, чесними, але не розуміють соціальних нюансів, як-от: іронія, сарказм, натяки, жести. Мають труднощі з емоційною емпатією, але не обов’язково з когнітивною;
- Обмежені та стереотипні інтереси: захоплення дуже вузькими темами, іноді глибокий інтерес до схем, даних, розкладів, механізмів;
- Ригідність і потреба в рутинах: зміни в розпорядку викликають тривогу, дратівливість або навіть кризи.
Наприклад, нейротипова дитина бачить маму, яка плаче, і здогадується: «Вона сумна, бо розбила вазу». А дитина з РАС може не зчитати плач як емоцію або не пов’язати його з попередніми подіями. Але це не означає, що людина не співчуває. Вона просто може не розпізнати, що співчуття зараз потрібне — якщо їй про це не сказати прямо.
«Людина з РАС може не зрозуміти, що вам сумно, якщо ви просто мовчите», — додає Скрипник.
Але якщо ви скажете: «Мені сумно» — вона може глибоко це відчути і захотіти допомогти, просто не завжди знає, як правильно це зробити.
Застарілі документи про синдром Аспергера
Зараз в Україні чинна МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб 10-го перегляду). Відповідно до неї, синдром Аспергера розглядають як окремий первазивний розлад розвитку, схожий на аутизм, але без суттєвих порушень мовлення чи інтелекту, каже психіатр Євген Скрипник. Він має власний код — F84.5. Хоча сучасна наука вже не вважає його окремою нозологією.
У новіших міжнародних класифікаціях — МКХ-11 і DSM-5 (поки що не імплементовані в Україні) — синдром Аспергера об’єднали з іншими формами аутизму в єдиний діагноз: розлади аутистичного спектра (РАС).
«Автор терміна Ганс Аспергер співпрацював з нацистським режимом й особисто рекомендував дітей з інвалідністю для евтаназії. Через це багато людей у спільноті РАС більше не хочуть, щоб їх асоціювали з цим іменем», — зазначає психіатр. Саме тому офіційна діагностика вже не використовує термін «синдром Аспергера».
Тепер усі варіанти аутичних проявів — незалежно від рівня інтелекту чи мовлення — входять до спектра РАС і розрізняються за рівнем потреб у підтримці.
МКХ-11 пропонує такі уточнення:
- РАС з порушенням інтелектуального розвитку / без порушення;
- РАС з порушенням мовлення / без порушення;
- також вказані інші можливі клінічні особливості.
Жити з непідтвердженим діагнозом
Люди можуть жити з синдромом Аспергера, не мати офіційного діагнозу і тільки здогадуватися про його наявність. Людина може дізнатися про нього і в дорослому віці.
«Навіть коли зверталися до фахівця, то лікарі-психіатри могли не встановити діагноз — це проблема для України. Загалом часто асоціюється, що аутизм проявляється порушенням мовлення і зниженням інтелекту, а при синдромі Аспергера цього немає. Могли встановлювати тривожні, депресивні розлади, але не аутизм (Аспергера)», — каже Скрипник.
Якщо діагноз встановили, насамперед потрібно звернутися до корекційних педагогів, до психотерапевта, також можуть призначити медикаменти, якщо є супутні психічні розлади, пояснює Скрипник. І додає: «Бувають випадки, коли людина думає, що є РАС, а в неї його немає. Зараз часто є розмови про аутизм і РДУГ — розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (це нейровідмінні люди). І люди самостійно собі встановлюють діагноз по відео в тіктоку».
Що з допуском до держтаємниці
Перелік протипоказань тут діє згідно з Наказом № 174/136 від 13.05.2002 МОЗ України та СБУ. За ним, протипоказами є захворювання з категорій МКХ‑10: F0–F4, F20–F39, F40, F41**, а також всі розлади аутистичного спектра (F84), що включає синдром Аспергера.
Тобто особа з таким діагнозом протягом "перебігу захворювання" не могла отримати допуск до держтаємниці. Укладач наказу передбачав можливість допуску лише після стійкої ремісії понад п'ять років, а рішення мав би ухвалити індивідуально лікар‑психіатр.
Коли цей документ підняли на-гора через кейс із депутаткою, його розкритикували фахівці і рідні людей з РАС. Чому він застарілий, можна зрозуміти з пояснень психіатра вище.
У дискусії виявилось, що вже є новий наказ МОЗ і СБУ № 987/235 (від 20.06.2025), яким видалено категорію F84 (тобто аутизм і синдром Аспергера) зі списку протипоказань для доступу до держтаємниці. Це означає, що лише розлади з інших категорій залишаються під забороною. У переліку є всі тривожно-депресивні та тривожні розлади тощо, але аутизм зник.
Проте наказ ще не набрав чинності. Відповідно, зберігається ймовірність, що депутатка мала допуск до державної таємниці у порушення нехай застарілого, але чинного законодавства.