Замки на дверях і решітки на вікнах
Лікар-психіатр вищої категорії Євген Скрипник почав працювати за фахом 2003 році, через три роки після ухвалення закону, який гуманізував сферу.
Мова про революційний для української психіатрії документ – закон про психіатричну допомогу. Тут з’явилися положення про гідне ставлення до пацієнта, конфіденційність даних та заборона утримувати людину у лікарні проти її волі. Документ нарешті унеможливив використання психіатрії як державного інструменту для боротьби з опозицією. Госпіталізувати людину до психіатричної лікарні можна тільки за її згодою. Якщо згоди немає, але людина може зашкодити собі та іншим, її можуть покласти у лікарню за рішенням суду.
Утім, зміни йшли повільніше, ніж хотілося б. Скрипник пригадує, що тоді, у 2003 році, палати у так званому «гострому корпусі», де лікувалися «буйні» пацієнти, були закриті на замок, а на дверях і вікнах були решітки.
«Наша лікарня вважалася прогресивною, але решітки з дверей у нас прибрали тільки у 2011 році, і не на вікнах, а лише на дверях», – каже лікар.
Скрипник був членом комісії омбудсмана по перевірці психіатричних закладів, їздив по Україні. Каже, з кожним роком психіатрична допомога стає більш схожою на європейську: «Умови у лікарнях бажають кращого, але ставлення лікарів до пацієнтів покращується».
У 2017 році ухвалили концепцію охорони психічного здоров’я до 2030 року, почалася і триває медреформа.
«Стигматизація сфери знижується. Яскравим прикладом змін став доступ до психіатричної допомоги у приватних лікарнях. У нас є ліцензія на психіатричну допомогу у межах стаціонарного та амбулаторного відділення і необхідні ресурси», – каже Яна Українська.
Методи, які лякали пацієнтів
У минуле відійшло чимало негуманних методів. Скрипник за 20 років роботи ні разу не бачив гамівної сорочки на пацієнтах. При потребі пацієнтів, які поводяться агресивно, співробітники психлікарні фіксують.
«У наказі про фіксацію вказано, коли можна її робити. За мою практику були одиничні випадки, коли пацієнт – агресивний, наприклад з делірієм, ми його у межах ліжка фіксуємо. Зараз і потреби такої нема, бо є нейролептики», - говорить лікар.
За останні 20 років, за спостереженнями Скрипнка, змінилася не тільки система, але й пацієнти: «Раніше у нас було багато буйних, які могли вдарити лікаря чи санітара, чули голоси, які наказували вбити. За останні роки вони в рази змінилися. Є голоси, але не такі агресивні. Сьогодні у людей є доступ до медикаментів, багато хто вже приймає, наприклад, гідазепам ще до того, як звернеться до лікаря. Звісно, погано приймати такі ліки без рецепта, але така реальність».
Чи перетворює лікування у психіатра на «овоча»?
Це один з найбільш поширених міфів про психіатрію. Мовляв, ліки роблять з пацієнта «овоча», тобто знищують його особистість.
Євген Скрипник пояснює, що психіатрія умовно розподіляється на «малу» і «велику». «Мала» – це невротичні та вегетативні розлади, панічні атаки, депресія, тривога тощо. Зазвичай такі стани лікують за допомогою психотерапії та антидепресантів.
«Велика» психіатрія – це такі захворювання як шизофренія, біполярні розлади тощо. Лікують їх зазвичай сучасними нейролептиками, які також можуть викликати сонливість: «Пацієнта часто треба заспокоїти, це норма. Коли зменшується дозування, всі ці відчуття слабкості проходять разом з голосами в голові. Людина стає як до хвороби. Не треба думати, що вона стане «овочем» на все життя», – каже лікар.
Чи використовують досі електрошок?
Електрошок, який коректно називати електросудомною терапією, досі є в Україні. Це коли через мозок людини пропускають струм. У фільмах ним часто «катують» пацієнтів психлікарень.
Лікарі пояснюють, що цей метод насправді ефективний, схвалений Управлінням з продовольства і медикаментів США (FDA), а у 2018 році його віднесли до переліку умовно безпечних процедур.
Однак його призначають зараз у рідкісних випадках. Ще в 70-х роках електросудомна терапія була рутиною, а зараз вона остання інстанція для пацієнтів у важких станах, додає Яна Українська. Наприклад, коли через тяжку депресію людина не може доглядати за собою, і йдеться про порятунок її життя.
Також це можуть бути окремі стани при шизофренії, коли інші медикаментозні методи не дають результатів, додає Сувало: “Процедура проводиться за згодою пацієнта з анестезією та з використанням препаратів для розслаблення м’язів».
Як зараз діагностують і лікують психічні розлади?
Інструментальних методів у психіатрії мало. За словами Української, головний інструмент психіатра – мова, більшість інформації для діагностики він отримує в бесіді з пацієнтом.
Інструментальне дослідження мозку призначають при певних станах, наприклад, деменції, органічних ураженнях мозку, стійких формах шизофренії тощо.
Перший і головний метод лікування у психіатрії – психофармакологія.
«Нейролептики винайшли лише у середині 50-х років. З того часу з’явилися ще антидепресанти. За 50 років сильно виріс ринок. У нас є широкий спектр антидепресантів, коректорів настрою, антипсихотичних засобів різної дії», - говорить Сувало.
Скрипник додає, що наука досі вважає людський мозок дуже складним механізмом, тому й нові методи лікування психічних розладів не з’являються.
«Найкращі ліки у психіатрії – все ще галопередол. Нові схожі ліки є, але вони не перевершують його за ефектом. Виробники тільки намагаються зменшити побічні дії, але не дуже виходить. Перспективним методом лікування депресивних розладів, ПТСР і депресії може бути медичний канабіс, властивості якого все ще досліджують. У деяких країнах ПТСР лікують за допомогою психоделиків», – говорить лікар.
Хоча у червні 2024 року FDA проголосувала проти використання екстазі для лікування ПТСР, посилаючись на сумнівність досліджень про його ефективність.
Окрім медикаментозного лікування, активно застосовують психотерапію, як групову, так й індивідуальну. Опитані лікарі кажуть, що важливою є психосоціальна реабілітація, однак до неї необхідний новий підхід.
«У нас часто думають, що це арттерапія, коли пацієнти малюють якісь картини. Але насправді цей підхід допомагає людині повернутися до нормального життя. Однак набагато ефективніше буде навчати людину користуватися гаджетом, карткою, планувати бюджет, організовувати свій побут… Знаю лікарні, де це роблять. Ходять з пацієнтами в магазин, наприклад. В Львівській психіатричній лікарні зробили столярну майстерню, оранжереї, теплиці. Люди залучені в різні активності, працюють на землі, роблять вироби, які можна продати. Це важливе доповнення до лікування, також участь в подіях, творчість, від цього стає легше», - каже Сувало.
Він вважає, що для якісної психіатричної допомоги потрібні також психологи, соціальні працівники, психотерапевти, навчені медсестри. І – люди з досвідом, які пережили роздлади – ПТСР, психоз чи депресію, і працюють у лікарні, допомагаючи іншим пацієнтам, розповідає Сувало: «Розповідають, як вони справляється з кризами, як приймають ліки». Така практика «рівний – рівному» є у світі, цей підхід також допомагає розвантажити психіатрів, медичних сестер чи психологів.
Орест Сувало пригадує, як в Індії йому читала лекцію жінка з шизофренією: «Коли вона захворіла, ніхто не знав, що робити. Батьки підтримували її, але інші члени родини вважали, що дівчина одержима дияволом. Утім, знайшовся лікар, який запропонував лікування. Пацієнтка стабілізувалася і разом з батьками створила громадську організацію, яка займається психо-соціальною реабілітацією інших пацієнтів. Вчать їх, як користуватися комп’ютером, як складати фінансові плани, рахувати кошти тощо».
Проблеми сучасної психіатрії: стигматизація
Насамперед медики кажуть про стигматизацію, яка заважає людям вчасно звертатися до фахівців. В Україні роками психіатрична допомога асоціювалася одразу з закритими закладами. Утім, уже згадана концепція 2017 року передбачає, що психологічна допомога має стати ближчою і децентралізованішою. Зокрема, сюди мають включитися сімейні лікарі. І вже майже 1000 закладів сімейної медицини супроводжують пацієнтів з психічними захворюваннями.
Сувало додає, що центри психічного здоров’я мають відкривати у поліклініках і багатопрофільних лікарнях, а не лише у психіатричних закладах: «Послуга може стати доступнішою. Якщо йдеться про кластерні лікарні, то такі відділення можуть бути на рівні з кардіологією або ендокринологією. Це також про стигму, бо людина у такому випадку йде у лікарню, а не у психдиспансер».
Українська додає, що «Людина, яка має певні проблеми, майже ніколи не звернеться у “Павлівку” (столична психіатрична лікарня імені Павлова – LB.ua), а якщо звернеться, то це буде стадія, яка потребуватиме чимало ресурсів для лікування».
Яка якість психіатричного лікування в Україні
За словами Сувала, різна: «Наші фахівці заслуговують на повагу та підтримку вже за те, що працюють в складних умовах при значному навантаженні». Каже, що частина лікарів виїхала за кордон, і доволі успішно там працює, що свідчить про їхню кваліфікацію.
Утім, є і погана лікарська практика: «Невідповідне призначення ліків, погана комунікація… Але це питання і до освіти, акредитації, ліцензування та лікарського самоврядування».
Євген Скрипник додає, що в Україні наразі замало психіатрів, вони сильно завантажені. Як наслідок, психічні порушення часто лікують всі, хто «хоч трішки в цьому намагається розібратися»: неврологи, гастроентерологи, сімейні лікарі та кардіологи. І шахраї. У деяких випадках пацієнтів «лікують» люди, які просто закінчили онлайн-курси психолога: «Молодих лікарів стає більше, ніж раніше, але поки що переважає 60+».
Він наводить кілька прикладів призначення пацієнтам ліків, які або взагалі не призначаються при психічних розладах (судинні препарати та ноотропи), або не мають доказової ефективності: «Ще є багато психіатрів, які самі бояться антидепресантів, підтримують міфи про них тощо. Багато лікарів ще використовують застарілі препарати, які ніде вже у світі не використовують (діючі речовини сульпірид, тіоридазин тощо, торгові марки звуться інакше – LB.ua) або призначають недоказові заспокійливі (фабомотизол, мебікар / темгіколурил, фенібут – діючі речовини, торгові назви звуться інакше – LB.ua, також валеріана, магне В6 тощо)».
Застарілі підходи до реабілітації після лікування
Це друга проблема. Пацієнтів не інтегрують у суспільство, а ховають подалі від людських очей у лікарнях та закритих закладах.
«Люди все ще думають, що всі, хто має шизофренію, небезпечні, і мають перебувати у психлікарні. Насправді такий пацієнт при адекватному лікуванні може мати родину і роботу, а діагноз не визначає її як людину», - говорить Орест Сувало.
Євген Скрипник пояснює, що після впровадження медреформи в Україні стали закривати психіатричні лікарні через те, що лікарям стало невигідно довго тримати людей у лікарнях. Адже тепер гроші від НСЗУ лікарня отримує за пацієнта незалежно від того, скільки він лікується, кілька днів чи три місяці.
Утім, невдовзі у лікарнях навчилися цю норму обходити, і психіатричні лікарні зазвичай переповнені, бо людей не виписують.
До того ж, ще в Україні існує понад 150 психоневрологічних інтернатів, які зазвичай розташовані на околицях, у лісовій місцевості. На утримання цих людей виділяють чималі кошти, хоча багато хто з тамтешніх мешканців можуть соціалізуватися та жити у громаді.
«Інтернати переповнені. Туди важко оформити людину. Треба, щоб не було родичів, а часто у пацієнтів просто або нема документів, або є діти, з якими немає зв’язку. Таких пацієнтів сотні, і вони по суті живуть у лікарнях. Директорам медзакладів не вигідно їх виписувати. Хоча більшість людей можуть спокійно жити самостійно, але мають бути соцпрацівники, які їм допомагатимуть», - каже Скрипник.
Як впливає війна на психічний стан українців
З початку повномасштабної війни кількість звернень до психіатрів зросла на 70%, спостерігає Скрипник. Передусім це панічні розлади, депресії, ПТСР тощо. За його словами, популярність професії «психіатр» також зростає, бо попит формує пропозицію.
Лікар зазначає, що у світі кількість звернень до психіатрів теж росте. Це пов’язано з пандемією коронавірусу та рівнем інформатизації, через що людському мозку доводиться обробляти більше інформації, а нервова система не завжди до цього пристосовується.
Яна Українська додає, що збільшення психічних розладів, пов’язаних зі стресом, лікарі фіксують з 2014 року: «Левова частка пацієнтів мають скарги на порушення сну, настрою, депресивні епізоди, тривожні стани і панічні атаки». Вона зазначає, що психіатрам часто доводиться допомагати пацієнтам, які втратили на війні побратимів, пережили сексуальне насильство, полон, втрату близької людини, інвалідизацію, або займалися вивозом тіл загиблих з зони бойових дій. Також реєструється чимало випадків, коли люди впадають у наркотичну, алкогольну чи ігрову залежність та мають порушення харчової поведінки.
«Ми всі – живі люди, і наше функціонування залежить від того, як справляється тіло і мозок. Реакція на війну може бути різною. Більшість щодня відчуває страх за життя», – говорить Українська.
Орест Сувало додає – попри те, що від війни страждають всі українці, не кожен буде пацієнтом психіатрів чи навіть клієнтом психологів: «Незважаючи на увесь жах довкола, ми залишаємося резилієтними, стресостійкими, що дозволяє справлятися зі складними етапами у житті. Так, будуть люди з певними проблемами, і треба зробити так, щоб система охорони психічного здоров’я, частиною якої є психіатрична допомога, була людською і надавала різний спектр допомоги відповідно до потреб людей».
Тут мова більше про “малу” психіатрію, як визначає її Скрипник. На «велику» ж, складні діагнози, війна не вплинула, каже він. Наприклад, у світі зазвичай шизофренію діагностують у 1% людей, і цей показник є сталим.
Коли варто звертатися до психіатра
До психіатра варто звертатися, коли є:
-
порушення сну;
-
тривога;
-
пригнічений настрій понад два тижні;
-
неможливість отримувати задоволення від речей, які раніше його приносили;
-
неадекватність;
-
агресія;
-
голоси у голові;
-
раптова зміна поведінки: небажання спілкуватися з людьми та доглядати за собою;
-
розлади сприйняття;
-
відчуття, що ваш стан заважає вам виконувати повсякденні обов’язки;
-
втрата апетиту;
-
постійне незадоволення своїм життям;
-
думки про суїцид;
-
саморуйнівна поведінка та самоушкодження (тут йдеться не лише про завдання собі фізичної шкоди, наприклад, різання частин тіла, а й про вживання алкоголю, наркотиків та куріння).
Також кожна людина може пройти фахові онлайн-тести. Можна це зробити на сторінці Євгена Скрипника, або Центру психічного здоров’я «Добробуту».