Оля вперше поділилася кров’ю, коли їй було 23 роки: друзі попросили здати для лікування близької людини.
«Донація крові є простим способом порятунку чийогось життя і не вимагає героїзму. Це було основною мотивацією», — розповідає вона.
Відтоді час до часу ходила в центри крові, відгукуючись на заклики про донорів, якщо хтось потребував. Це були прохання знайомих, пости в соцмережах. Оля спокійно ставиться до кровозабору. Ділячись кров’ю, прагне допомогти.
З початком війни Росії проти України у 2014 році потреби в крові в медзакладах зросли. Оля захотіла здавати кров частіше.
Головний принцип донації: не нашкодь, тому донаторів на місці перевіряють на інфекції, які можуть передаватися з кров’ю.
Так було й того разу десять років тому. У колеги Олі тяжко занедужав тато, йому потрібна була кров. Коли здала її в лікарні, за кілька годин перетелефонували й запросили «на розмову». І поставили діагноз — сифіліс, унісши до чорного списку донорів.
Почалася війна, а я навіть кров не могла здати, це дуже тригерило.
— Оля Куракіна
Діагноз здивував, тож Оля звернулась у Київську державну дерматовенерологічну клініку. І через 20 хв. після тесту там отримала його спростування. Повернулася до центру забору крові, а лікар, який видав документ з помилковим діагнозом, навідріз відмовився взяти повторний аналіз.
Мовляв, він уже вніс у базу й оскаржити неможливо.
«Сказав: "Я вас вітаю з тим, що сифілісу немає, забудьте про те, що в системі вказано по-іншому, до побачення, живіть щасливо"», – розповідає Куракіна.
Так роками її кров не могла рятувати інших. Тож Оля допомагала іншими способами. І нині вона волонтерить для військових, підтримує волонтерську спільноту «Лад», організовує збори на матеріали для маскувальних сіток тощо.
2024 року Оля дізналася про закон, ухвалений ще у 2013-му: він дозволяє донорам поновитися в системі. Та зупиняв інший діагноз — псоріаз, який виник на фоні стресу.
Волонтерка думала, що він може завадити донорству крові, хоч роками був у ремісії. Та лікарі запевнили, що псоріаз не протипоказання. Це вказано в законі.
І от кінець лютого 2024 року. Оля поїхала до Охматдиту підписати добровільну заяву на посмертне донорство своїх органів.
Коли помру, мені буде байдуже, що станеться з тілом, чи спалять усю, чи ще розберуть на запчастини й врятують людей, які того потребують.
— Оля Куракіна
Опісля зайшла в кабінет поруч поговорити з лікарем, чи зможе знову стати доноркою крові.
«Бісило, що за дивних причин я не могла здавати кров, хоча була умовно здоровою, здатною на донацію крові, проте мені забороняли», — каже Ольга.
Після розмови з центром крові Оля мала здала аналізи за направленням, отримала висновок на підставі спеціального аналізу, що сифілісу ніколи не було, і принесла довідку про відсутність хвороби.
Далі в центрі крові повторно здала всі аналізи для перевірки. Кілька днів — і її поновили в базі й запросили донатити кров «хоч завтра».
«Моя улюблена позиція — перти, як трактор, і не зупинятися, щоб домогтися чогось. Я хотіла правди в історії з внесенням мене до чорного списку донорів», — додає Куракіна.
Донатити кров можна кожні 60 днів, але жінкам рекомендують робити це рідше — кожні 90 днів. З такою частотою дівчина й планує бути доноркою.
27 березня Оля вперше здала кров після багаторічної перерви: «Я легко переношу донацію крові, у нас класні центри крові з чудовими людьми, які там працюють. Неболяче, зручно й красиво».
