Вся надія на Дунай
Пане Олеже, як оцінюєте цьогорічний урожай і ситуацію, що склалася з його вивезенням?
Врожай цього року непоганий попри не зовсім сприятливі погодні умови. Можемо прогнозувати, що вийдемо приблизно на показники минулого року.
Коли працював глибоководний коридор Одеси, ми традиційно експортували близько 5–5,5 мільйонів тонн щомісяця протягом року. Зазвичай основні культури вивозилися навіть до кінця маркетингового року, до червня, щоб підготувати базу для нового врожаю. Тобто за 11 місяців вивозили до 55 млн тонн урожаю. А зараз у серпні було повне просідання експорту – 1,7 мільйона тонн. Вересень показав певне зростання порівняно з серпнем, альтернативними шляхами (залізницею через західні переходи і через порти Дунаю, пункти перевантаження Рені та Ізмаїл у напрямку Констанци) відвантажили 2,4 млн тонн: майже 45 % від того, що ми традиційно експортували. Ми в ситуації, коли половину збіжжя, яке вже є чи буде зібрано, не можемо експортувати.
Якими будуть наслідки?
Перше — це фінансова складова на макро- і мікрорівні. Підприємства втрачають ліквідність, бо коли продукцію продавали, це забезпечувало виплату зарплат, орендної плати, податків до кінця року. Планувалася весняна посівна, закупівля палива, добрив, техніки, засобів захисту рослин, насіння… Зараз таких ресурсів немає, тому що половина обсягу, яку ми можемо експортувати, — це половина потреби аграрного сектору, щоб забезпечити свою ліквідність.
Водночас держава недоотримує валютну виручку: недобір становить до 500 мільйонів доларів на місяць. Кожен місяць обмеженого експорту нашої продукції — це критично і для господарств, і для економіки країни.
Тож компанії зайняли позицію максимальної економії. Зрізають усі капітальні інвестиції, щоб забезпечити собі стійкість на якнайтриваліший час. Швидкого виходу з цієї ситуації немає. На початку цієї кризи ми розглядати три сценарії: короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий. І зараз ми на етапі змін, які суттєво впливатимуть на фінансовий стан господарств, на кількість і структуру посівних площ під час весняної посівної, бо компанії будуть економити, обирати найбільш продуктивні регіони для посіву. Може змінитися й набір культур.
Збільшення вартості добрив, пестицидів і їхня менша доступність теж призведуть до зменшення посівів. У підсумку виростимо менше зерна. Найбільше хотілося б уникнути банкрутства господарств.
Що може витягнути ситуацію хоч частково?
Є певний потенціал для збільшення експорту, коли підніметься вода в Дунаї і туди будуть заходити судна з більшою тоннажністю. Хоча оптимізму не додають новини про ураження суден у міжнародних водах біля берегів Болгарії і Румунії. Росіяни розуміють, де наше вразливе місце, що впливає на економіку країни і користуються цим.
Як реагують світові ринки? Покладають надії, що Туреччині та ООН вдасться домовитися з Росією про зерновий коридор?
Всі ці розмови про якісь перемовини, спроби врегулювати відбиваються нищівно на вартості зерна на світових ринках. Компанії, які займаються трейдингом, — в режимі очікування, що от-от проблема розв’яжеться. І не поспішають збільшувати закупівлі і тим самим підвищувати ціни. Ціни на світовому ринку поступово зросли, але цей приріст навіть не покриває всіх наших додаткових витрат на логістику. Нам зараз, щоб дістатись до порту Констанци, треба доплачувати 50–60 євро за тонну, щоб доїхати до Гданська — 90 євро. Ці додаткові витрати не покриваються нинішньою вартістю зернових на ринку. І виробнику доводиться вивозити свою продукцію в збиток, щоб хоч якось зберегти колективи і далі працювати.
Ситуація продовжує погіршуватися, створюючи суттєві ризики для фінансової стійкості підприємств.
На додачу до всього у держбюджету проблема з поверненням ПДВ при експорті. Днями відбулася нарада з податковою службою і казначейством. ДПС підтвердила, що переказала казначейству близько шести мільярдів гривень на бюджетне відшкодування ПДВ, а те пояснило, що відшкодовуватиме, якщо на рахунках будуть гроші. А грошей нема. Ми підрахували: тільки у нас в асоціації близько 160 мільйонів гривень не відшкодованого ПДВ. Нехороші сигнали про стан справ в економіці і сільському господарстві зокрема.
Вивезення альтернативними шляхами досягли стелі можливостей? Про Дунай — зрозуміло, але ж бачимо також, що росіяни атакують фури на під’їзді до пунктів пропуску на кордоні з Молдовою. Чи є в таких умовах можливості для масштабування?
У 2022–2023 роках у нас стеля була близько 3,7 мільйонів тонн на місяць. Але коли почалась велика війна, був початок весни, у нас було запаковано дуже багато збіжжя, яке треба було вивозити. А в Європі врожай вже експортували, переробили чи відправили на переробку і вся доступна для цього інфраструктура була більш-менш вільна. А зараз усі сусідні країни теж вивозять своє зерно, тобто там власне навантаження на залізницю, портову інфраструктуру. Нам досить складно туди вклинитись. Поки збиральна кампанія не завершиться в Європі, у нас буде обмежена можливість користуватися навіть вікнами у графіку залізниці суміжних країн. Наростити ще можна, але дещо згодом. Саме коли додасться повноцінний Дунай. Днями відбулися перемовини в Румунії і є певні домовленості з приводу роботи Сулінського каналу. Раніше він працював тільки вдень, що не давало можливості заходити певній кількості суден з України на завантаження. Тож думаю, ми найближчим часом можемо вийти хоча б на показник 2,8–3 мільйони тонн. Це буде вже певне покращення і зменшення залишків зерна на складах.
А якщо не вдасться покращити, це поганий сценарій чи ще посередній?
Якщо ми лиш половину вивозимо, то отримуємо лише половину валютної виручки і проблеми з закупівлями добрив, насіння тощо. На всьому доведеться економити.
Потрібно більше рукавів і порозуміння з банками
А ще доведеться зберігати десь мільйони тонн врожаю. Міністр аграрної політики і продовольства Тарас Висоцький вже говорив, що виникне брак площ для зберігання 8–11 мільйонів тонн.
Так, бракуватиме місць уже в кінці жовтня — в першій декаді листопада, коли зайдемо в молотьбу кукурудзи. Зараз збирають соняшник, із ним також проблема: олія не може експортуватися в потрібних обсягах, а потреба в щомісячному вивезенні для того, щоб маслоекстракційні заводи працювали і могли закуповувати сировину у господарств, близько 400 тисяч тонн на місяць. А за вересень експорт становив 135 тисяч тонн. Тож заводи почнуть частково згортати свої виробництва, бо не матимуть місця для зберігання олії. Зазвичай місце для зберігання олії на заводі забезпечує двотижневий-тритижневий період роботи підприємства. У нас засіяно соняшником 5,2 мільйонів гектарів, а це близько 10,5 мільйонів тонн соняшника, який треба переробити на олію. І буде проблема з їхнім зберіганням. А це дуже примхлива культура, вона не може довго зберігатися, їй потрібні особливі умови, бо підвищується кислотне число (показник свіжості насіння, окислення жирів, — Ред) і насіння стає непридатним для виробництва олії.
Читайте такожПорти на замку, зерно в рукавах. Якими будуть економічні наслідки війни на виснаження
Пробуємо знайти вихід із ситуації в контакті з урядом. Уряд допоміг, як зміг: за допомогою донорів була розширена кредитна програма «5–7–9». Також звернулися до Єврокомісії, щоб Україні виділили 1,1 мільярда євро на покриття витрат, які додатково несуть виробники при експорті продукції. Шукаємо різні варіанти, як пом'якшити наслідки кризи.
А такі засоби, як рукави і модульні зерносховища, не надто порятують?
В рукав можна запакувати пшеницю і кукурудзу. Це дієвий механізм, але він не може бути основним для зберігання. Тому, думаю, у нас буде так: десь 30 % кукурудзи ляже на елеваторах, 25 % — в рукави, а решта, якщо не запрацює зерновий коридор, зимуватиме в полі. Це не новина, кукурудза і минулого року в нас залишилася в полі (через погодні умови). Будуть втрати, але не суттєві.
Тобто рукави і модульні зерносховища — операційні засоби, цілком здатні забезпечити зберігання. Їх просто ще не так багато завезли в Україну. У нас є і власне виробництво поліпропіленових рукавів, і ймовірно їх ще завозитимуть з-за кордону. Але відкрите питання соняшнику.
Чи є бачення у аграріїв, які саме заходи могли б підтримати їх?
Потрібно забезпечити ліквідність і фінансову стійкість господарств. Їм необхідне перекредитування, розширення кредитів, реструктуризація позик, за якими не можна виконати свої зобов'язання. Це перше, про що треба говорити. Далі — покриття витрат на експорт. Але це велика сума, держава не потягне, потрібна допомога партнерів. Є проблема бронювання, збереження кадрового потенціалу: критичність аграрного сектору ніби визначена, але ситуація динамічна. Також уже зверталися до президента і уряду з проханням дозволити відійти від деяких правил режиму роботи водіїв у період збиральної кампанії. Питання дуже суворо відрегульовано, хоча ми ще не є членом ЄС. І нормативні акти жорстко регулюють облік робочого часу, хоч практика їх застосування мала б бути гнучкішою з урахуванням умов воєнного стану.
Додатковим викликом стало підвищення тарифів Укрзалізниці на 30%. Приймають вантажі на завантаження так, що утворились великі черги. Зараз у чергах до західних переходів близько чотирьох тисяч вагонів, завантажених зерном. Пропускна спроможність така, що сорок днів треба в черзі простояти.
Також УЗ винесла на аукціони таку дефіцитну річ, як візки під європейську колію (пристосування, на яке переставляють вагони, щоб могли рухатися по вужчій європейській колії, — Ред). Зробила це таким чином, що через кордон із перестановкою візків може везти тільки УЗ, а пропускна спроможність визначається кількістю візків на кордоні. Вартість користування вагоном зросла від 3000 гривень до 11 000–11500.
Навесні посіють менше, а в черзі на експорт може з’явитися пріоритетність
Нещодавно ви висловили думку, що в наших умовах в першу чергу експортувати слід продукцію з доданою вартістю. Тобто треба намагатися переробляти більше сировини? Які саме продукти могли б виробляти і яких вкладень це потребує?
Ми вже виробляємо продукцію з доданою вартістю. В умовах дефіциту пропускної здатності на кордонах ми маємо відходити від поняття, скільки експортували тонн. Для забезпечення ритмічності економіки країни і ліквідності господарств слід говорити про те, скільки ми експортували мільйонів доларів. Умовно, експортуємо тонну зернових — це 200 доларів, тонну олії — 900, тонну курятини — 3500, цукру — 350–400. І вся ця продукція у нас є. Зараз вона захлинається в потоці, тому ми звернулися до уряду з проханням зробити пріоритетними певні види товарів, які б давали максимальну валютну виручку.
Обговорювати тему аграрного сектору глобально тепер завжди треба з урахуванням того, що чорноморські порти — наша Ахіллесова п’ята. Варто інвестувати, залучати фінансування в переробку, щоб кожна тонна продукції генерувала максимальну кількість робочих місць, податків, експортної виручки. Але це вже після війни.
Читайте такожБізнес під ударом. Чи(м) може допомогти держава?
То ми можемо розширити асортимент таких продуктів чи йдеться лише про цукор і олію, які ми виготовляємо?
Також борошно робимо, зокрема, кукурудзяне.
Зараз інвестувати в нові потужності з переробки нереально, ніхто на це не піде. Інвестиції в переробку — капітальні, сумніваюсь, що знайдуться сміливці іноземці, які будуть інвестувати в переробні заводи.
Потрібно виходити з того, що є, і забезпечувати першочергове вивезення продукції, яка і покриє додаткові логістичні витрати, і не може довго зберігатися.
Але ж якщо в першу чергу експортувати певну продукцію, виживуть не всі гравці. Звісно, в інтересах усієї держави це виглядає виправданим, але ж як бути господарствам, які, наприклад, не виробляють олію і цукор?
Це зрозуміло, і ми не виробляємо стільки такої продукції, щоб заповнити нею прикордонні переходи. Так, олія займе 15% пропускної спроможності, а зараз займає 7%. Борошно, соєві продукти тощо їдуть в порядку загальної черги.
Впливу на малого чи середнього фермера аж такого, що він не матиме можливості експортувати, не буде. Вони в більшості своїй не експортують самі, а користуються послугами трейдерів.
Але трейдер у нього не купить те зерно, якщо знатиме, що в першу чергу через кордон поїде олія…
У будь-якому разі у кожного фермера є сівозміна, він не тільки пшеницю сіє. Обов'язково у кожного є соняшник, який він не матиме, куди подіти, якщо заводи не будуть його використовувати. Зокрема з олією: не бачу проблеми, якщо зараз на місяць їхало 135 тисяч тонн, а поїде 400 (саме така потреба експорту, відкинувши власне споживання). Додаткові 250 тисяч тонн — не ті цифри, які можуть впливати на доступ фермера до експорту продукції.
Був би хоч мільйон — це я розумію, це вже впливає.
Якщо нічого не міняється глобально, умовно, Єгипет з ООН не знайдуть аргументів для Росії, щоб добитися домовленості, що буде навесні? Як скоротиться площа посівів і чи переорієнтуються господарства на інші культури? На олійні, якщо виглядатиме, що перспектив вивезти олію більше. Та й враховуючи дороге паливо, яке може ще зрости в ціні.
Можливі кілька сценаріїв. Якщо повністю зупиняється або зводиться до мінімального експорт, наслідки будуть жахливі. Ми будемо оперувати лише озимим клином, який засіється зараз. І фермери засіють культури з максимальною маржинальністю.
Але водночас переробні спроможності підтягнуті під посівні площі. Якщо сої, ріпаку буде забагато, це обвалить ціну на ринку, їх ніхто не купуватиме, бо не буде можливості переробити в олію. Треба бути обережними у виборі культур. Гадаю, обиратимуть культури невибагливі, щоб оптимізувати технологічний процес вирощування: з мінімальним набором добрив, мінімальною технологічною картою внесення засобів захисту рослин, щоб були оптимізовані витрати палива. Однією з культур, яка може ще й довго зберігатися і досить невибаглива (хіба що до опадів), є кукурудза.