1. План Маршалла для відновлення після Другої світової війни
Найбільш відомий кейс – це відновлення Європи після Другої світової війни відповідно до так званого «Плану Маршалла» (The US Economic Recovery Act of 1948). Програму економічної допомоги країнам Європи фінансував уряд США, але деякі країни-одержувачі допомоги теж були зобов'язані робити внески через відповідні спецфонди.
Управління фінансами. Реалізацією програми керували дві спеціально створені для цього організації: Адміністрація економічного співробітництва (ECA) з боку США як донора та Європейська організація європейського економічного співробітництва (OEEC) з боку реципієнта-Європи. Приблизно 5% всієї допомоги в рамках Плану Маршалла спрямували на утримання управлінської організаційної структури.
ECA мала регіональний офіс у Парижі та представництва в кожній країні-отримувачі, щоб контролювати грошові потоки та оцінювати ефективність процесів відновлення. Завдання ECA – контролювати, щоб напрямки фінансування максимально сприяли досягненню базових макроцілей програми – збільшенню виробництва, зміцненню національних валют, відновленню та розвитку європейських економік.
Сполучені Штати укладали з кожною країною-реципієнтом двосторонні угоди, в яких визначали вимоги та зобов’язання кожної країни для досягнення цілей програми, а також зобов’язання надавати економічну інформацію для оцінки потреб та виконання KPI.
Завданням OEEC, створеної за згодою країн-учасниць, була розробка рекомендацій та координація розподілу допомоги між 16 країнами за попередньо погодженим алгоритмом. Організація аналізувала економічні показники та потреби країн, розробляла план та визначала напрямки інвестиційних проектів. Крім того, європейська частина управління програмою просувала спільне проведення країнами важливих реформ.
Фінансування. За чотири роки реалізації Плану Маршала США виділили на відновлення Європи $13,3 млрд (приблизно $155 млрд у перерахунку на поточний курс). 89% фінансування було видано у формі грантів, 11% кредитами і трохи менше 1% на необхідну технічну підтримку (допомога американських фахівців, навчання європейських фахівців в США тощо). Кредити надавали на 35 років з чотирирічним пільговим періодом і невеликою ставкою у 2,5% річних.
В перші роки більшість грошей витрачали на закупівлю американських товарів, таких як їжа, добрива, паливо, але згодом пріоритетами стала закупівля сировини та виробничого обладнання.
Механізм працював наступним чином. Гроші з фінансової допомоги США передавали фондам країн-реципієнтів та забезпечували оплату ними товарів американських постачальників у доларах. Європейські споживачі, в свою чергу, мали платити за товари у місцевій валюті. Ці гроші акумулювали у фондах та витрачалися на покриття боргу та інвестиції в інфраструктурні проекти.
Що важливо, всі проекти затверджувала ЕСА, тобто американська сторона-донор.
Результат. За допомогою Плану Маршалла 16 європейських країн отримали фінансову допомогу. ВНП цих краї зріс в середньому на 33%. Промислове виробництво зросло на 55% (+35% до довоєнного рівня) та на 37% зросло сільгоспвиробництво (+11% до довоєнного рівня).
2. Допомога Сирії під час громадянської війни
Трастовий фонд був заснований У 2014 році у відповідь на виклики громадянської війни в Сирії, яка розпочалася у 2011-му, був заснований Трастовий фонд ЄС у відповідь на сирійську кризу (The EU Regional Trust Fund in Response to the Syrian Crisis, EUTF). Участь у Фонді взяли 52 держави, зокрема і не європейські, інституції ЄС, міжнародні та неурядові організації. Метою створення Фонду було централізувати кошти та об’єднати зусилля в одну стратегію гуманітарної допомоги та відбудову Сирії.
Управління фінансами. Трастовим фондом управляє Єврокомісія, на забезпечення її функції йде 1% зібраних коштів.
В структурі управління працює наглядова рада (Trust Board), яка визначає і переглядає загальну стратегію Фонду, оцінює результати діяльності Операційної ради та менеджерів, а також ухвалює рішення про допуск нових донорів.
Операційна рада приймає рішення щодо розподілу коштів, оцінює ефективність та забезпечує прозорість та підзвітність фінансів.
Контроль за діяльністю фонду та його управлінських центрів здійснює Європарламент (через розгляд аудиторських висновків та щорічних звітів) та OLAF (Антикорупційне агентство ЄС).
Фінансування. Грошові внески в основному збирають під час щорічних «Брюсельських конференцій» у вигляді грантів та кредитів. Співвідношення грантів та кредитів становить приблизно 50/50. Остання шоста конференція проходила 9-10 травня 2022 року та дозволила залучити ще 6,4 млрд євро на подолання наслідків громадянської війни у Сирії.
Кошти EUTF спрямовують на проектній основі в основному на освіту, медичні послуги, фінансову допомогу населенню, безпеку, соціальні ініціативи.
Звітування та трекінг прогресу відбувається на основі кількох звітів: піврічний звіт щодо результатів Брюсельської конференції (скільки зібрали та розподілили грошей та який ефект це мало для реципієнта), звіти по проектах, а також періодична оцінка виконання стратегії.
Результат. За 8 років було реалізовано 120 проектів, які охопили близько 8,4 мільйонів сирійців.
3. Відновлення Гаїті після землетрусу
Після землетрусу у 2010 році 220 тисяч людей загинули, ще 300 тисяч були поранені, а 1,5 млн мешканців залишилися без домівок. За оцінками місцевого уряду, близько 300 тисяч будинків були зруйновані або суттєво пошкоджені, Країна втратила 60% адмінбудівель, підприємств та економічної інфраструктури, 80% шкіл та більше 50% лікарень.
Уряд Гаїті та міжнародна спільнота створили спільний план та відповідну структуру для управління процесом відновлення – Тимчасову комісію з відновлення Гаїті (IHRC). Варто враховувати, що окрема структура була створена через відсутність подібного органу в країні до землетрусу.
Управління фінансами. Тимчасова комісія з відновлення Гаїті була створена на 18 місяців. Її співголовами стали Прем’єр-міністр Гаїті та Спеціальний посланник ООН.
IHRC визначала програму та цілі фінансування для міжнародної спільноти, координувала ресурси донорів для підтримки реалізації плану щодо досягнення невідкладних та довготривалих пріоритетних цілей.
Моніторинг за діяльністю IHRC здійснювало правління Комісії, до складу якого входили представники виконавчої, законодавчої та судової влади Гаїті, профспілок, приватного сектору, а також представники донорів.
IHRC також створила Офіс ефективності та підзвітності для поглибленого моніторингу затверджених проектів.
Окрім IHRC, були також окремі ініціативи з відновлення, якими опікувався уряд, місцева влада, неурядові організації та місцевий бізнес.
Фінансування. На реалізацію плану з відновлення Гаїті на час роботи IHRC (2010-2011 рр.) 55 донорів виділили $5,6 млрд (це на 1,74 млрд більше, ніж початково просив уряд).
Понад 60% допомоги надали у вигляді прямих грантів різним реципієнтам. Ще 13% спрямували на гранти через Фонд реконструкції Гаїті.
IHRC виділяла кошти на проектній основі з чітким процесом оцінки проекту для рішень по фінансуванню. Оцінка проектів також була першим етапом для всіх, хто хотів отримати фінансування з Фонду реконструкції Гаїті.
Результат. З 2010 по 2020 роки донори виділили $13,3 млрд на відновлення Гаїті. 55% допомоги були надані безпосередньо організаціям, 12% уряду Гаїті і 33% приватному сектору.
За 4 роки дії програми з відновлення 90% переселенців отримали постійне житло, було відновлено близько 300 км доріг, а ВВП Гаїті виріс на 4%.
4. Землетруси в Індонезії
У 2004 та 2005 роках внаслідок землетрусів значних пошкоджень та людських втрат зазнали провінція Ачех та острів Ніас в Індонезії. Загальні втрати у грошовому еквіваленті склали близько $4,5 млрд. Для відновлення після природної катастрофи були залучені зусилля як уряду країни, так і міжнародних донорів.
Управління фінансами. Уряд Індонезії створив Агентство з реконструкції та відновлення (BRR), діяльність якого передбачалася на 4 роки. Основна місія Агентства полягала в тому, щоб скоординувати донорську допомогу з конкретними локальними потребами, відслідковувати відповідність донорських проектів урядовому плану відновлення, а також забезпечувати прозорість процесу фінансування та реалізації проектів. Разом з цим, в обов’язки Агентства не входило управління конкретними проектами. В результаті Агентство було змушене відслідковувати реалізацію близько 20 тисячі проектів, до яких були залучені приблизно 653 фонди фінансування та 564 партнерів-виконавців.
Частина міжнародного фінансування для відновлення проходила через Мультидонорський трастовий фонд (MDTF), який діяв до 2012 року під управлінням Світового Банку та об’єднав фінансування близько 15 донорів та кілька великих недержавних організацій. Фонд забезпечував інтеграцію з державним бюджетом Індонезії, підготовку оперативних звітів щодо виплат з бюджету та забезпечення доброчесності у використанні донорських коштів. Партнерами Фонду також стали Азійський банк розвитку та ПРООН.
Фінансування. Загалом на відновлення постраждалих регіонів Індонезії було виділено $7 млрд, приблизно 10% яких через MDTF. MDTF здійснював фінансування як окремих проектів, так і забезпечував підтримку програм відновлення.
В рамках фонду був використаний поетапний підхід до фінансування: спочатку відновлення будинків і громад, потім відновлення інфраструктури і наприкінці проекти економічного розвитку.
Результат. Досвід відновлення провінції Ачех був згодом використаний і в інших провінціях Індонезії, а також забезпечив країні «подушку безпеки» та сценарій дій на випадок подібних катастроф у майбутньому.
5. Розбудова Європи після Холодної війни
У відповідь на крах комунізму та виклик розбудови Європи у нових реаліях на початку 1990-х запрацював Європейський банк реконструкції та розвитку (EBRD). Його основна мета – сприяти розвитку ринкової економіки та підприємництва.
Управління фінансами. Управління ЄБРР має трирівневу структуру. Очолює Банк Президент. Повноваження щодо управління ЄБРР виконує Рада керуючих. Рада директорів відповідає за поточну діяльність Банку. До її складу, зокрема, входять три віцепрезиденти, які координують окремі територіальні групи.
Фінансування. ЄБРР надає тільки цільові кредити приватним і державним структурам під конкретні проекти. Кожен проект спочатку аналізують менеджери ЄБРР, встановлюють відповідність критеріям організації, узгоджують всі деталі, очікувані витрати та відповідальних. Після цього проект подається на затвердження Ради директорів. Тільки після її затвердження та двостороннього підписання угоди відбувається переказ кредитних коштів до реципієнта. Розподіл фінансування приблизно 60% в приватний сектор, 40% у державний. Крім того, ЄБРР може здійснювати прямі інвестиції та надавати технічну підтримку.
Результат. За більш ніж 30 років ЄБРР інвестував в регіон майже 150 млрд євро у понад 6000 проектів, об’єднує 71 країну та дві інституції та продовжує залучати нових учасників.
Це не виключний перелік моделей управління донорським фінансуванням. Деякі з них є не надто успішними. Наприклад, міжнародна допомога на відновлення після Боснійської війни, організація якої потрапила у пастку слабкої та неефективної координації донорів через відсутність централізованої системи управління грошовими потоками. Деякі приклади не зовсім релевантні для відновлення України через точкову спрямованість та значні обмеження у фінансуванні, як-то Солідарний фонд ЄС.
Кожна модель відрізняється за ступенем централізації, розгалуженістю та особливостями структури управління, розподілом відповідальності між урядом країни-реципієнта та донорами, деталізації рівнів фінансування тощо.
Україна ще має обрати найоптимальніші деталі дизайну моделі організації фінансової допомоги на відновлення після розпочатої Росією війни. Однак вже зараз всі ці приклади дають чітке розуміння основоположних засад цієї моделі – прозорість і підзвітність використання коштів, а також відповідність будь-яких витрат попередньо погодженому плану відновлення, який в ідеалі має не просто повернути країну на довоєнний рівень, але й забезпечити її економічний розвиток.