Історичний контекст
Упродовж історії Індонезійський архіпелаг був культурно та економічно розвиненим регіоном – від морського торгового королівства Шрівіджая (VII-XI століття) на Суматрі до Маджапагіту (XIV-XV століття) на острові Ява – останньої могутньої індуїстсько-буддійської держави.
З XVII століття почав формуватися колоніальний період. На архіпелазі закріпилася Нідерландська Ост-Індська компанія (VOC), яка контролювала торгівлю спеціями. Внаслідок цього розпочались економічна експлуатація та придушення місцевих повстань, пишуть у дослідженні.
Згодом VOC ліквідували через банкрутство, а архіпелаг перейшов під прямий контроль Нідерландів. Тоді утворили плантаційні господарства та фактично запровадили рабство місцевого населення.
Під час Другої світової війни архіпелаг окупувала Японія. Це посилило націоналістичні настрої серед індонезійців. Японці використовували населення як робочу силу і проводили жорстку політику.
Після капітуляції Японії в серпні 1945-го року лідер націоналістичного руху та перший Президент Індонезії Сукарно проголосив незалежність. Нідерланди в спробах відновити контроль розв’язали низку військових конфліктів. Офіційно незалежною Індонезія стала в 1949-му році.
Боротьба за незалежність зіграла ключову роль у формуванні індонезійської національної ідентичності, а наслідки колоніалізму досі обговорюють у суспільстві, пояснюють у дослідженні.
Етнічно-релігійні особливості
Індонезія – багатонаціональна країна з різними етносами, релігіями та мовами, наголошують у дослідженні. Серед великих етнічних груп – яванці, сунданці, малайці, мадурці, батаки, мінангкабау та інші.
Переважна частина індонезійців – мусульмани (87%), решта – християни (понад 10%), індуїсти (1,7%) та представники інших релігій (майже 1%), за даними в дослідженні. На державному рівні Індонезія визнає лише шість конфесій – іслам, протестантизм, католицизм, індуїзм, буддизм та конфуціанство.
Водночас країна ідентифікує себе як державу «поміркованого ісламу», де ця релігія гармонійно поєднується з демократією.
Портрет
Серед індонезійців панує колективізм, а індивідуалізм радше сприймається як відхилення від соціальних норм, зазначають у дослідженні.
Вагоме місце в індонезійській культурі посідає сімʼя, адже батьки відіграють ключову роль. Дорослі діти часто живуть із ними або поруч. А повага до старших – невід’ємна частина виховання індонезійця. Водночас, попри міцні та тривалі сімейні звʼязки, зовнішні прояви почуттів можуть бути стриманими, звертають увагу в дослідженні.
Фундаментом ідентичності стала Панчасила – державна філософія Індонезії авторства вищезгаданого Сукарно. Йдеться про пʼять принципів, закладених в Конституції 1945-го року: індонезійський націоналізм, гуманізм (або інтернаціоналізм), демократію через згоду, соціальну справедливість та віру в єдиного Бога.
Зовнішньополітичний курс
Індонезія дотримується стратегії «вільної й активної» зовнішньої політики, вказують у дослідженні. Таким чином країна балансує між великими державами. Це дозволяє їй зберігати автономію у відносинах зі США та торгівельне партнерство з Китаєм. КНР, зі свого боку, підтримує Індонезію через міжнародні організації та й загалом застосовує «мʼяку силу», аби зміцнити культурні та економічні звʼязки. Цьому зокрема сприяє й велика китайська діаспора.
Чутливі теми
Для індонезійців високо чутливим є питання віри, пишуть у дослідженні. Будь-яка критика релігійних догматів (особливо ісламу) або зневажлива до релігії поведінка вважається неприйнятною.
Ще одна тема, яку варто оминати в розмовах (особливо в консервативних релігійних колах) – питання ЛГБТК+-спільноти, зауважують у дослідженні.
Низка інших болісних тем повʼязана з історичним минулим. Перша та чи не найбільш замовчувана – масові вбивства 1965-1966 років, стверджують у дослідженні. Їхньою передумовою став невдалий державний переворот прокомуністичної організації «Рух 30 вересня» у 1965-му році. Наслідками стали масштабні антикомуністичні репресії. За різними оцінками, жертвами стали від 500 тисяч до понад мільйона людей.
Друга – конфлікт у провінціях Папуа та Західне Папуа. Після проголошення незалежності Сукарно планував включити до складу країни всю територію колишньої нідерландської колонії. Однак частина місцевого населення в цих провінціях прагнула незалежності. Перші зіткнення між індонезійським урядом та місцевими збройними угрупованнями розпочались ще в 1962 році. Конфлікт триває досі.
Наостанок – індонезійська окупація Східного Тимору в 1975-1999 роках. У результаті Східний Тимор здобув незалежність у 2002-му році. Проте окупаційний період супроводжувався значними жертвами, порушеннями прав людини та геноцидом місцевого населення.
Види мистецтва
Візуальне мистецтво Індонезії є одним із найбільш впізнаваних у світі, стверджують у дослідженні. Чільне місце посідає батик – традиційна техніка розпису тканини за допомогою воску та барвників.
Інше відоме ремесло – різьблення по дереву. Зокрема йдеться про виготовлення ляльок для традиційного індонезійського театру – ваянгу, таких як ваянг клітік (плоскі деревʼяні ляльки зі шкіряними рухомими частинами) або ваянг голек (деревʼяні обʼємні ляльки-маріонетки).
В основу індонезійського традиційного театру лягають сюжети класичних творів як-от давньоіндійський епос «Рамаяна» та «Махабхарата». Крім вже згаданого ваянгу, є ваянг-вонг (класичний яванський танцювальний театр) та театр топенг (танцювальний індонезійський театр масок).
Сьогодні ці жанри розвиваються під впливом інновацій. В експериментальних виставах ваянгу використовують віртуальних інтерактивних ляльок та системи малювання фону в реальному часі для диджиталізації тіней. На основі цих практик виник новий жанр – «wayang listrik» (електричний ваянг).
Одна з найвідоміших форм традиційної індонезійської музики – гамелан. Це ансамбль, який складається переважно з ударних інструментів. Один із найстаріших жанрів бере свої витоки з португальської музики XVI століття та називається керончонг. Його виконують за допомогою струнних інструментів.
Сучасна індонезійська поп-музика (Indo pop) часом зазнає західних впливів. А такий жанр як дангдут поєднує індонезійські мелодії з індійськими, малайськими та арабськими. Останніми роками в Індонезії також зросло зацікавлення K-pop-індустрією.
Індонезійський кінематограф пройшов через нідерландську пропаганду початку ХХ століття, розквіт після незалежності та цензуру під час режиму «Нового порядку» (авторитарний режим 1960-90 років наступника Сукарно – Сухарто).
Нині індонезійських кінематографісти порушують локальні теми. Останнім часом популярності набув горор, у якому працює режисер Джоко Анвар («Раби Сатани» (2017), «Покарання у могилі» (2024)).
Індонезійська література поділяється на колоніальну та постколоніальну. Перша виникла за часів правління Нідерландської імперії і була спрямована на тодішні реалії. Друга – порушує теми боротьби за незалежність і наслідків колоніалізму.
Нині автори звертаються до питань гендеру, сексуальності, релігійного плюралізму, екологічних проблем, урбанізації та впливу глобалізації. Зʼявляються нові жіночі голоси, розвивається експериментальна проза, графічні романи та цифрова література.
Реакція Індонезії на повномасштабне вторгнення Росії в Україну
До 2022 року Україну з Індонезією повʼязували торгівельно-економічні відносини, зокрема в аграрному секторі, звертають увагу в дослідженні.
Із початком повномасштабної війни Індонезія обрала нейтральну позицію. Офіційно Джакарта засудила воєнні дії, але прямо не звинувачувала Росію як агресора. Це відповідає принципу балансування, пояснюють у дослідженні.
Водночас для посилення дипломатичних відносин, тодішній президент Індонезії Джоко Відодо (2014-2024) запросив Володимира Зеленського на саміт G20 в Індонезії в листопаді 2022 року.
Проте Індонезія не приєдналася до антиросійських санкцій. Це частково пояснюється подекуди антиамериканськими настроями та тісними зв’язками з Китаєм; додатково також накладаються проросійські наративи в інформаційному просторі.
Війна в Україні вплинула на економічну ситуацію Індонезії. Унаслідок блокад українських портів російським Чорноморським флотом зросли ціни на продукти харчування, зокрема олію. Це призвело до студентських протестів. Тому Відодо ініціював візит до України та Росії в червні 2022 року.
Барʼєри vs можливості
До Великої війни індонезійці уявляли Україну як країну десь в Європі або частиною СРСР. Тепер вони асоціюють Україну із Зеленським та незалежною країною, яка воює з Росією. Утім про українську культуру та літературу в Індонезії майже нічого не знають, зізнаються опитані дослідниками респонденти.
Одна з перешкод українсько-індонезійських відносин зумовлена відсутністю взаємодій між мусульманами країн, зазначають у дослідженні. Інший барʼєр полягає в тому, що індонезійці ототожнюють Росію з СРСР та сприймають її як союзника з часів Другої світової війни. Крім цього, місцева українська діаспора невелика та майже неактивна.
Серед спільного з Індонезією – боротьба за незалежність. Слово «воля» – важливий символ індонезійської культури. Він часто стає основою для взаєморозуміння між двома народами, вважає колишній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Індонезії Василь Гамянін. Зацікавлення та розуміння в індонезійців викликає й історична доля кримських татар, адже Індонезія критично ставиться до утиску прав мусульман, особливо в контексті російської окупації Криму.
Що робити?
Українська культурна дипломатія має будуватись на традиційних ремеслах та сучасних мистецьких напрямах, рекомендують у дослідженні. Індонезійський батик та українська вишиванка чи писанки можуть підкреслити роль традиційного ремесла для спадщини обох країн.
Крім цього, в комунікації з індонезійцями варто проводити аналогії боротьби України проти РФ та колоніальним досвідом Індонезії з акцентом на збереження культури та національної ідентичності – такий підхід перегукатиметься з Панчасилою.
Також варто розвивати міжконфесійний діалог. Йдеться про фокус на важливості захисту прав кримськотатарського населення.
У візуальному мистецтві, серед іншого, доречною може бути колаборація з українськими модними брендами. Вони можуть виготовляти ексклюзивні елементи одягу із застосуванням батика.
На рівні перформативного мистецтва можна реалізовувати театральні проєкти, що поєднують традиційні українські та індонезійські елементи як-от український вертеп з індонезійським ваянгом.
Загалом, у мистецьких сферах Україні варто налагодити співпрацю з відповідними місцевими інституціями, ініціювати виставки, долучатись до фестивалей, залучати українських митців, здійснювати переклади, студентські обміни, посилювати цифрову присутність тощо, радять у дослідженні.