«Я люблю цей самотній процес — сидіти і писати»
Найбільш комфортно чи щасливо я почуваюся, мабуть, під час написання сценарію. Я досі люблю цей самотній процес — сидіти і писати. Це все ще моя улюблена річ. І з огляду на публічність шоу та величезну команду, з якою я працюю, в мені є така інтровертна частина, якій просто необхідна самотність.
Думаю, я трохи колекціонер. Я збираю кінореквізит і загалом речі, пов’язані з кіно. Мені подобається працювати над шоу та створювати речі концептуально. Кажу: «Я хотів би, щоб у серіалі була оця штука» – а потім чудові майстри її виготовляють Костюми, реквізит, мечі, що завгодно — і я можу забрати це додому. Це тримає мене «прив’язаним» до проєкту. Ми ж, зрештою, робимо пікселі, тож мало що можна забрати з собою. А це — фізичний спогад про все це. І для мене як для фаната кіно це дуже важливо.
Життя в Лондоні трохи тримає мене осторонь. У Лос-Анджелесі місто буквально живе пресою: білборди, постійний шум. Я пам’ятаю вихід свого першого фільму — гігантський білборд над моїм улюбленим кінотеатром, і моє ім’я на ньому просто мене шокувало. Тут цього відчуття менше. Ти, звісно, чуєш розмови, шум у мережі, але щодня я не перетинаюся зі своїми агентами чи друзями-сценаристами, бо працюю тут ніби на острові. Це допомагає тримати голову холодною.
«Серіал про Вестерос – це шекспірівська сімейна трагедія»
Третій сезон ми продовжили за планом, який мали від самого початку. Шоу завжди будувалося так: у нас є задум, і ми його дотримуємося; ми не реагуємо на галас посеред шляху (йдеться про неоднозначне сприйняття фіналу другого сезону. – Ред.). Це чотирисезонний серіал, і між кожною частиною проходить два роки, але в підсумку це одна історія. Дратуватися через щось посередині — це як зупинити п’єсу і сказати, що тобі не подобається поворот сюжету в другій дії. Але ж попереду ще дві дії. І саме там ми зараз. Я розумію фрустрацію — перерви між сезонами довгі. Підготовка і зйомки після написання сценарію займають рік, а потім ще 7–8 місяців роблять драконів. Тож порахуйте. Неможливо випускати це щороку.
Це серіал про Вестерос. Це шекспірівська сімейна трагедія. Ми багато про це говорили на старті. Думаю, у третьому сезоні настрій трохи змінюється — стає темнішим і похмурішим. У першому і другому сезонах були моменти, коли, здавалося, є шанс, що герої складуть зброю і знайдуть інший шлях вирішення конфлікту. Але з кожною новою образою, з кожною новою втратою з обох сторін виникає така собі «взаємна помста», гра на межі. Що запустило Танець драконів? Смерть дружини Візеріса, його рішення оголосити Рейніру спадкоємицею чи втрата ока Еймондом? Ми вже втратили чіткий початок, але весь цей багаж образ і болю накопичується. І чим далі, тим легше персонажі готові йти на помсту або просто «перемогти будь-якою ціною». Моральні межі розмиваються. Тож темніший настрій буде розгортатися не лише в цьому сезоні, а й у фінальному. Неминучість — це слово сезону.
На щастя, мене оточує чудова команда, яка допомагає мені створювати це шоу. В розпал шоу є близько 2500 людей, які веслують в одному напрямку, намагаючись створити єдине творче бачення. У нас найкращі, найкращі люди у всіх видах мистецтва – режисери, сценаристи, знімальна група, люди, які створюють декорації, люди, які розробляють костюми. Усі намагаються перевершити себе та зробити все можливе. Ми робили це минулого сезону, тепер ми хочемо піти ще далі. На щастя, у нас є багато цікавих сюрпризів у шоу, які, я думаю, продовжують піднімати планку. Це найкраща скринька з іграшками.
Були складнощі — логістика, ресурси, як це все реалізувати і як зробити це гідно (йдеться про велику битву, якою планували завершити другий сезон, але зрештою перенесли на старт третього. – Ред.). Адже це, по суті, найбільша морська битва в історії Вестеросу — і це серйозний виклик. Глядачі звикли, що в «Грі престолів» сезон повільно розганяється, потім десь посередині вибух, і ще один ближче до фіналу. Тут нам було цікаво зробити інакше і “вдарити” глядачів зі старту. Наче дзвін на рингу — і ми одразу б’ємо найсильнішим ударом. Це має трохи вибити глядача з рівноваги, але в хорошому сенсі. І це одразу задає тон сезону. При цьому ми не витрачаємо весь бюджет на першу серію — хоча може так здатися. Ескалація продовжиться. Це змінює ритм оповіді «Дому дракона»: тепер ми граємо по-справжньому, і ніхто не є в безпеці. Перший епізод — це результат приблизно чотирьох років інженерії, планування, спроб і переробок.
«Що стається, коли ти кажеш персонажу: «Ти обраний» і даєш йому владу над драконами? Мені цікаво, як це перегукується з реальною політикою»
Трансформація Рейніри в новому сезоні – це «секретний інгредієнт» шоу. Те саме було і в «Грі престолів»: наше розуміння персонажів постійно змінюється. Джеймі Ланністер, який кидає Брана у вікно, — це не той самий Джеймі, якого ми бачимо пізніше без руки поруч із Брієнною, і вже зовсім інший Джеймі наприкінці поруч із Серсеєю. Так само і тут: персонажі, з якими ми проводимо багато часу, проходять через трансформації. Те, ким вони є в один момент, не означає, що це їхня остаточна сутність. І було б нудно робити їх «одновимірними». Ми не намагаємося створювати пласкі телевізійні характери. Ми ставимо персонажів у різні ситуації, додаємо зовнішній тиск і дивимося, як вони змінюються.
Рейніра — найкращий приклад. Вона вихована Візерісом, слабким, але складним королем, який обрав її спадкоємицею навіть після народження сина, що спричинило величезний конфлікт. Візеріс робив помилки, але повністю вкладався у Рейніру, яка після його смерті намагається правити так, як він її навчив — через консенсус. Він також бачив драконів не як інструмент, а як силу, яку людина не повинна повністю контролювати — щось, чого треба боятися і шанувати. Рейніра теж спочатку так їх сприймає. Але в певний момент їй доводиться йти на моральні компроміси — заради сім’ї, влади та власних претензій. Частково це її вибір, частково — зовнішні обставини, і тут з’являються великі теми: пророцтва, доля, обраність.
У традиційному фентезі є «обраний герой» — Люк Скайвокер, Гаррі Поттер, Фродо, Арагорн. Але що стається, коли ти кажеш персонажу: «Ти обраний» і даєш йому владу над драконами? У якийсь момент він починає вірити у власний міф і виправдовувати будь-що «вищою волею». І мені цікаво, як це перегукується з реальною політикою і тим, як люди приходять до влади в монархічних чи авторитарних системах. Рейніра в цьому сенсі — складний, багатошаровий образ: вона і співчутлива, і трагічна, і водночас її історія застережлива.
У серіалі є дві релігійні системи, і це закладено в саму тканину Вестеросу. Таргарієни певною мірою приймають Віру в Сімох, бо розуміють: треба підтримувати народ — «хліба і видовищ», правда? Треба, щоб люди були задоволені, тому ми приймаємо їхніх богів, хоча самі ми ніби теж боги. І, безумовно, дракони для них — це божественна сила, і вони самі відчувають себе ближчими до богів, ніж до людей.
Це все закладено в основу історії. Алісент походить із Староміста — фактично «Ватикану» цього світу, місця, де релігія Вестеросу найсильніша і найшанованіша. Ми це бачимо в родині Гайтауерів. Віра в Сімох дуже тісно переплетена з їхнім домом і впливом. І далі ми це також бачимо в Отто Гайтауері. З іншого боку — Рейніра, яка розуміє: так, це релігія моїх підданих, але у мене є дракон, як і в мого чоловіка/дядька. Ми прийшли сюди й завоювали ці землі, і для нас ваші боги — це, по суті, невидимі істоти в небі. І саме цей конфлікт дуже цікаво працює як на рівні політики цього світу, так і на рівні двох конкретних персонажів. Ви побачите, як ці лінії продовжують переплітатися, стикатися і розходитися. І я б сказав, що напруга між тим, як Таргарієни шукають божественну владу, і самою ідеєю «божественності», а також Віра в Сімох – це залишатиметься ключовою темою аж до фіналу серіалу.
Думаю, у третьому сезоні буде багато сюрпризів. Зверніть увагу на Ейгона Таргарієна у виконанні Тома Глінн-Карні — це справді сильна робота. Ми знаємо з книги, що Ейгон на певний час зникає з оповіді, і там немає чітких записів, що з ним відбувається між початком і кінцем. Ми знаємо точку А і точку Я, але не знаємо, що між ними. І це дало нам можливість створити цей «проміжний шлях» персонажа, розвинути його як повноцінну драму — через випробування, труднощі, трансформацію. Я дуже чекаю, коли глядачі це побачать.
«Одна з головних складностей адаптації “Вогню і крові” — не зробити це безкінечним похмурим маршем смертіі»
Я не пишу алегорію сучасності в цьому серіалі. Ми почали працювати над ним у 2019 році, і він завершиться приблизно у 2028-му. Було б помилкою намагатися зробити його алегорією того, що відбувається сьогодні. Але є багато тематичних речей, які «живі» і в «Вогні і крові», і в «Домі дракона» — це універсальні теми, що проходять через історію і сучасність. Жінки і влада — це завжди була велика тема, не лише сьогодні.
Ми не дозволяємо сучасним подіям впливати на серіал або змінювати його. Я намагаюся тримати будь-які сучасні політичні коментарі поза шоу. Та я не можу контролювати, як люди інтерпретують те, що ми робимо.
Чи можемо ми взагалі очікувати щасливих фіналів у Вестеросі? Одна з головних складностей адаптації «Вогню і крові» — не зробити це безкінечним похмурим маршем смерті. Бо це історія, заснована на періоді анархії — дуже темному етапі історії, коли одна сім’я розриває сама себе через питання, чи може жінка сидіти на троні. Це великий період британської історії, і там дуже багато насильства з обох боків.
Але у найтемніших історіях найменші проблиски світла здаються набагато яскравішими. Ми намагаємося зробити дуже точну адаптацію «Вогню і крові», але при цьому залишити хоча б трохи людяності й надії. І це також спосіб підготувати Таргарієнів до наступного етапу їхньої династії.
Я не думаю, що тут буде щасливий фінал. Але залишити глядачеві щось, за що можна зачепитися в кінці — це те, що я тримаю в голові, особливо зараз, коли ми пишемо четвертий сезон.
У нас є приблизно 200 сторінок прози для роботи. Для порівняння, оригінальна «Гра престолів» мала 500-сторінкові романи, які, навпаки, доводилося стискати. А у нас задача інша — взяти певну частину історії й вирішити, що саме ми розповідаємо. У книзі є розділи, є «точки», які можна розфарбувати й заповнити змістом. Це величезний творчий виклик, але здебільшого приємний. Бо це унікальна ситуація: ми рідко бачимо персонажів «зсередини». Ми знаємо, що сталося, але не завжди знаємо, чому — що вони відчували, чому діяли саме так. А ще є історики, які в самій книзі суперечать один одному. І це теж частина гри — іноді ми свідомо залишаємо цю суб’єктивність. Ми фактично розповідаємо не лише «об’єктивну» історію, а й її інтерпретацію.
Зараз ми активно пишемо сценарії четвертого сезону. Ми вже почали передавати перші драфти HBO. Це ще ранній етап — ми будемо їх постійно доопрацьовувати. Я не відкладаю сценарій, поки його буквально не заберуть у виробництво — тож попереду ще багато місяців роботи. Але зараз ми як ніколи далеко просунулися у створенні нового сезону, хоч поки все ще завершуємо постпродакшн попереднього. І це показує, що машина вже запущена і працює. Але це також і фінальний, четвертий сезон — остання дія історії, яку ми давно хочемо розповісти. І ми всі дуже цього чекаємо.
Читайте також«Лицар сімох королівств»: шоуранер і актори розповідають про серіал