Головна героїня «Назавжди-назавжди» 15-річна красуня на ім'я Тоня (Аліна Чебан) переходить зі школи в центрі Києва до іншої, у далекому спальному районі, і швидко зближується з компанією хуліганистих старшокласників. Разом вони шукають пригод на околицях пострадянського міста. Навколо відчайдушний і небезпечний час: 1990-ті. Незабаром Тоня закохується в симпатичного Зека, якого перейменовує на Журіка (Захар Шадрін), а потім паралельно в Саню (Артур Алієв), брата її нової подруги Лери (Єлизавета Цілик). Заплутаний любовний трикутник ще більше ускладнюється тим, що Тоню переслідує її колишній хлопець, який пускає в хід кулаки з будь-якого приводу — власне через нього вона й покинула попередню школу.
Герої радо порушують усі можливі заборони, розриваючись між блатною романтикою життя «по понятіях» (як кидає Саня в одній суперечці, «по понятіях треба жити») і почуттями одне до одних, між дикою жорстокістю і спалахами ніжності. Власне, режисерка, шкільні роки якої припали на 1990-ті, присвячує цей фільм усім дівчатам і хлопцям, які мали подібний досвід.
Анна Бурячкова починала у 2012 році зі створення музичних кліпів, телевізійної реклами й соціальних відео. Її роботи були визнані на таких профільних фестивалях, як Berlin Music Video Awards, Berlin Fashion Films, Grand OFF Poland і Cannes Lions’ Additional Social Campaign Program. Сценарій «Назавжди-назавжди» вона писала в партнерстві з Мариною Степанською («Стрімголов», 2017), перебуваючи на карантині через COVID-19. Знімати завершили всього за два місяці до повномасштабного вторгнення. Монтаж і постпродукцію робили вже за кордоном.
Повнометражний дебют Бурячкової — з низки недавніх фільмів, що так чи інак зачіпають тему дитинства й дорослішання в Україні дев’яностих. Але якщо «Носоріг» Олега Сенцова — це гангстерська трагедія, «Ти мене любиш?» Антоніни Ноябрьової — сімейна мелодрама, «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча — комедія, то «Назавжди-назавжди» — молодіжна драма, жанр, якому в нас ведеться непросто й гідні зразки якого можна порахувати на пальцях.
Бурячкова ретельно відтворює атмосферу й антураж: музика, одяг, зачіски; бідні інтер’єри блочних квартир, монотонні двори спальників; цигарки й пиво, бійки до останньої крові, школа як поле бою і секс в антисексуальних інтер’єрах. Рекламний досвід дається взнаки в тому, як Анна вибудовує ритм монтажу, у доречно яскравій картинці — відмінна робота операторки Олени Чеховської. Сцени насильства, так само як і еротичні епізоди, виконані з якістю, за яку не соромно. Сам сюжет замислений точно: без сліз і шмарклів, якими в нас часто присмачують молодіжну тему; так, Тоня повторює одні й ті самі помилки, обираючи партнерів — але юнок часто з різних причин приваблюють погані хлопці.
Чого мені бракує в цьому фільмі? Глибини й нюансування характерів. Персонажі позначені певними типажами, але на цьому все. Та сама Тоня-Чебан несе свою вроду радше як маску, за якою не видно її мотивів, її життєпису, її травм, якихось особистих, унікальних рис, і тому в правдивість її існування в кадрі важко повірити. Те саме стосується інших характерів. По суті, вони лишаються слабко розрізнюваною масою молоді, переживання якої по-справжньому не хвилюють, а вищезгаданої фізики насильства й сексу недостатньо, аби втримати всю історію. Один на всіх обмежений набір гримас, жартів і рухів, емоційна й інтонаційна збідненість діалогів. Бурячкова щедро заливає сюжет музикою, однак для заповнення драматургічних і акторських прогалин це не дуже надійний матеріал — і тому саундтрек здається інколи просто надмірним.
Ні, це не провал. Анна Бурячкова — талановита авторка. Але недоліки, помітні в її хай суперечливому, але цікавому дебюті, можуть стати згубою для наступних проєктів.
