Фокусна тема фестивалю — модернізм. На думку кураторок, саме цей період є ключем до розуміння сучасної української ідентичності, адже ознаменував початок оновлення культури й суспільства. Глибше усвідомити цей процес, за кураторським задумом, дозволило б знайомство з виставковими проєктами.
У залі ліворуч демонстрували експозицію «Соломія Павличко. Особистий архів». Докторська дисертація літературознавиці «Дискурс модернізму в українській літературі» та її нещодавнє перевидання надихнули кураторок на вибір теми фестивалю. «Культуру неможливо переписати, але можна перечитати. Власне, кількість можливих її перечитань безмежна», — писала у своїй праці Павличко. Спонукати до «перечитання культури» серед головних цілей заходу. На виставці можна було ознайомитися з першими виданнями «Дискурсу», побачити багато особистого: нотатки письменниці, документи, листи, світлини, а наприкінці навіть почути голос.
Зала праворуч була присвячена «Універсальному журналу», який видавали в Харкові з листопада 1928 по серпень 1929 року: вийшло 10 випусків щомісячника. У ньому друкували прозу та вірші, розповідали про мистецтво та суспільні явища. Окрім того, журнал мав розмаїтий візуал: шаржі, графіка, фотографії. До створення «Універсального журналу» долучалися Остап Вишня, Майк Йогансен, Михайль Семенко, Юрій Яновський, Василь Кричевський, Іван Падалка й Анатоль Петрицький. Це був розквіт українських 1920-х, що його згорнув радянський терор. Багатьох авторів УЖ ми пам’ятаємо тепер як представників Розстріляного відродження. Експозицію збудували за журнальним принципом: біля входу на стіні виклали зміст, далі — обкладинки журналів, огляд кількох його номерів, новини театру, кіноафіші. Балансування між серйозністю та іронією — одна з особливостей «Універсального журналу» — втілили і в експозиції.
Натхненні історією часопису, кураторки створили власний газетний випуск, присвячений «Фундаменту». У ньому можна знайти кілька спеціальних матеріалів Анастасії Євдокимової та Богдани Неборак, добірку книжок про українську культуру для молоді й обкладинку 7-го випуску «Універсального журналу». Випуск міг взяти кожний відвідувач заходу як пам’ятку про нього.
Атріум Українського дому містив головну сцену фестивалю, з трьох сторін оточену книжковими стендами. Продаж книг, який здебільшого є головною компонентою книжкових фестивалів, тут був другорядним: навіть купуючи видання, гості краєм вуха слухали виступи публічної програми. Богдана Неборак зазначила, що, за кураторським задумом, шлях до книжки мав йти через досвід подій і виставок. Стенди двадцяти двох видавництв розмістили так, аби вони вели до центральної частини ярмарку, де були представлені книжкові новинки, видання з книгарні Українського дому «Фундамент» (що дала назву фестивалю) та спецпроєкт співзасновника книгарні Андрія Онищенка, присвячений самвидаву.
Розмаїтість видань і видавництв об’єднувало в ціле експозиційне рішення, запропоноване Катею Лібкінд. Стяжні ремені помаранчевого кольору, який обрали головною барвою фестивалю, подекуди виконували функціональну роль, та здебільшого лишалися елементом айдентики. Використовуючи цей будівельний елемент, художниця поглибила метафору підґрунтя й створення нового, закладену в назву фестивалю.
На відкритті фестивалю організатори оголосили його мету: показати, що нішевий проєкт може стати масовим. Попри те, що нині спостерігаємо в Києві бум книжкових фестивалів, подібних масштабних проєктів, де вся увага була зосереджена на конкретній тематиці, ще не було. «Фундамент» став справжньою одою нонфікшну, присвяченому культурі.
