Розкажіть, будь ласка, про ідею цього проекту та чому ви вирішили погодитися, адже для вас така практика розпису храму — це новий досвід.
Богдан Батрух, який є спонсором церкви Покрова у Липівка Макарівського району Київської області, запропонував мені розпис церкви. Я був шокований, адже це взагалі не моя тема і я, хоча закінчив живописний факультет та маю спеціалізацію по станковому живопису, займаюся в мистецтві іншими речами. Але він наполягав та постійно повертався до цієї теми. Якось я розповів про цю ідею своїм друзям та колегам й мені сказали: “Толя, це не те замовлення, від якого відмовляються”. Тоді до мене дійшло, що якщо так сталося, треба погоджуватися. Одна з причин, чому Батрух звернувся до мене — йому дуже подобаються мої кольори. Він зауважив, що хотів би бачити їх у храмі.
Коли я почав активно думати про цю роботу, почав мислити, хто б міг мені в цьому допомогти та бути помічником. Ігоря Ступаченка я давно знаю як прекрасного майстра. Коли він погодився, ми почали працювати, шукали те, як це може бути.
Ті розписи церков, які я бачив, викликали у мене роздратування, тому що зазвичай це була тупа ілюстрація, або якісь дивно створені абстрактні речі. Ті церкви, які я бачив, викликали у мене пригнічення. Ті розписи не відповідали тому настрою, з яким має приходити людина до Бога. Має бути емоційне піднесення. І саме на такому емоційному тлі має відбуватися спілкування з Богом. Тому я вирішив включити максимум кольору. Ми вирішили, що тло церкви має бути білим, а у розписах ми хотіли використати срібло, позолоту та найяскравіші кольори. Я б сказав, що це відгук Софії Київської, тільки з використанням сучасних технологій та матеріалів.
Ви згадували про те, що дивилися на розписи церков. Чи цікавилися ви українським стінописом, наприклад роботами Михайла Бойчука та його учнів?
Я бачив тільки невеликі роботи Бойчука, великих творів його я не бачив. Я спеціально не дивився інформацію та не вивчав питання стінопису та розпису церков, щоби ніщо на мене не впливало. Уже тепер я можу цим займатися. Моя система побудована таким чином: спочатку має бути моя власна реакція, а потім вже можна щось переглядати, може, щось і знадобиться. Я абсолютно свідомо не входив у ті напрямки та ті роботи, які створювали до мене.
Значення та потрактування червоного кольору у вашій практиці та у сакральній традиції різне, крім того, у різних релігіях червоний має свої символічні пояснення. Чи ваше розуміння червоного сильно відрізняється від його відповідника у християнській традиції? Наскільки для вас ці кольори тотожні чи відмінні?
Як правило, люди просто сприймають червоний як червоний. Для мене це — монограмма емоційних відтінків. Червоний я, напевне, знаю більше, ніж будь-який інший колір. Бо я мав, напевне, у сумі десь 50 відтінків цього кольору. Я розумію, що червоний може бути святковим, трагічним, часовим і відкинутим у часи скіфів. Тож важливий не сам колір, а його відтінок. Й відтінок не лише емоціональний, але й часовий. Я вмію це розрізняти та працювати з цим. Коли я щось роблю, то я точно створюю це свідомо.
Звідки у вас з’явилося зацікавлення саме червоним кольором? Чи пов’язане це з художнім інститутом, викладачами та вашим оточенням?
Напевне, я перший в Україні, хоча може й не тільки в Україні, хто використав червоний колір у чистому вигляді. А звідкіля воно, я й сам того не знаю. Це чиста інтуїція. Потяг у мене до нього був завжди. Я думаю, що кожний художник народжується з його власним кольором.
Я довго перебував у пошуку, треба було знайти академічні системи, які б передавали простір, глибину та все інше — це треба було перекласти на систему кольорів. Це у мене зайняло років п'ятнадцять чи двадцять. Єдине знаю, що коли почав писати, то завжди любив писати білизну, що висить у дворі та сохне — тому, що це були чисті кольори. Я їх вставляв у свої етюди. Ця структура потім була у мене й в абстракції. Але вона теж була привнесена інтуїтивно.
Твори у храмі розміщені за певним каноном...
У своєму храмі ми хотіли зробити переклик із Софією, й тому ми всі канони зберегли. Їх ми перенесли та затвердили зі священиком. Може невеликі відмінності є, але ми не відступаємо від традицій. Це можна переглянути й за роботами.
А як у такому випадку сталого канону працювати художнику, чи може він дозволити собі вийти поза сталі рамки?
Справа у тому, що канон — це виклик для творчої індивідуальності: як у межах канону може реалізуватися художник творчо? Це колосальна провокація. Але ми знаємо, що епоха Відродження — це також індивідуальний почерк митця, який працює у межах канону, але у кожному розписі збережено обличчя та стиль кожного автора. І це дуже цікаво співіснує.
На відміну від храму, галерея є світським простором і роботи у цьому середовищі отримують інше значення та інші конотації. Як ви обирали роботи для виставки, які виклики перед вами були в цьому плані? Що для вас особисто означає експонування робіт поза храмом?
Наша робота розпочалася з питань про те, що ми робимо і як це буде виглядати. Тут у галереї показана частина робіт, через які мало б складатися загальне враження як це може виглядати у храмі. Але ця виставка — художня. Ця виставка не цеховика, який працює у церкві, а виставка світського художника та його бачення розпису церкви у сучасному часі.
Я вибирав ті речі, які на мій погляд, найбільше можуть дати уяву про те, що буде у церкві.
Опісля виставки ми продовжимо роботу у храмі, будуть підготовлені стіни й після відбуватиметься монтаж робіт. Те, що ви бачите тут — це частина, 50-60% всіх робіт.
Яке значення для вас у творчості та в повсякденності грає сакральна тематика та віра в цілому?
Я не релігійний, але віруючий художник. Але й одночасно, я інтуїтивний автор. Я відчуваю та намагаюся зафіксувати й реалізувати те, що відчуваю, якомога точніше за допомогою кольору. Це майже математика. І я думаю, що інтуїтивно ми ближче до Бога, ніж інтелектуально. Наш інтелект засмічено всякою інформацією. А інтуїція — це такий чистий простір, який може видати інтелект. І в моїй творчості, я думаю, є прояв, напевне, моїх самих потаємних, сакральних почуттів.
Мої стосунки з сакральністю та з релігією може продемонструвати те, що ці роботи я роблю безкоштовно. Я вважаю, що мені багато дано і таким чином, я частково повертаю те, що у моїх силах.
Для мене ці стосунки почалися з інших мотивів та проявів. Я не скажу, що колись був атеїстом, але й не скажу, що був занадто віруючим. Цю тему я старався не чіпати, оберігав її. Але через майже 20 років творчих пошуків та експериментів у мене відбувались неймовірні речі: я брав фарбу та наносив на полотно; результат, який виходив, мене здивував. То я подумав, що я ніби як труба, через яку хтось ніби щось цінне подає, а я його реалізую.
Раніше я вірив у розум та вірив у себе. Після цього я відчув, що відбувається щось вище мого знання. Існує ніби така сила, проти якої ми дуже маленькі і дуже смішні.
Повертаючись до теми матеріалів та кольору, який для вас є важливим, чи можете сказати з якими матеріалами працюєте зараз, чи змінилися ваші уподобання до фарб протягом всієї практики?
Я починав працювати з тими фарбами, які були за радянських часів. Коли з’явилися нові фарби, виникли інші можливості для роботи. З моїм відчуттям кольору, чим більш яскравий колір, тим більш звабливий він для мене, тим цікавіше з ним працювати. Чим він яскравіший, тим більше можливостей він мені відкриває. Я його більше відчуваю. Сьогодні я використовую той максимум яскравості, яка існує у кольорах.
Я весь час експериментував із фарбами. Треба було вивчити, як зробити гармонію кольорів, потім вивчити, як який колір діє емоційно та психологічно в залежності від глибини, товщини накладеного шару фарби. Якщо подивитися мої роботи, можна побачити цю різницю фактур. Це все технічні засоби, які призводять до того, що може зробити художник — це передача емоційного стану, у якому він народився.