Востаннє Малік був на Круазетт в 2011 році з фільмом, в назві якого теж було “життя”. Тоді епічне полотно з Бредом Піттом і Джессікою Честейн отримало “Золоту пальмову гілку”. З тих пір Малік робив дивні фільми про екзистенційні страждання красивих людей, зняті специфічною камерою Еммануеля Любецькі. До “пізнього” Маліка можна ставитись по-різному, але, здається, саме в “Прихованому житті” вподобана ним останніми роками форма знайшла відповідний зміст.
Франц Єгерштеттер (Аугуст Діль) живе звичайним життям фермера в австрійському селі з неймовірними краєвидами навколо. Краса природи контрастує з трагедією: надворі – 1940-й рік. Австрійські чоловіки воюють на боці нацистської Німеччини. Франц йде на військову підготовку, але не може зрозуміти, навіщо воювати в цій несправедливій війні і вбивати невинних людей. Його викликають до армії – він, під тиском обставин (жителі рідного села починають піддавати обструкції Франца і його родину), погоджується піти на війну, але скласти присягу Гітлеру врешті відмовляється. Франца заарештовують, кидають до в’язниці, обвинувачують в зраді і страчують (це не спойлер, у Вікіпедії можна прочитати, як і той факт, что Католицька церква беатифікувала Єгерштеттера в 2007 році).
Але це – короткий переказ біографії героя. В центрі уваги Маліка – внутрішній стан Франца, який, чим більше на нього тиснуть, тим здається впевненішим стає у своєму рішенні. “ – Підпишіть цей папірець, і ви вийдете вільною людиною”. “– Я вже вільна людина”.
Приховане життя в назві відсилає до цитати англійської письменниці Джордж Еліот з роману “Міддлмарч”, яку Малік приводить перед фінальними титрами: “…Якщо ваші і мої справи не такі вже й погані, як могли б бути, то це завдяки людям, які жили поруч з нами, непомітно і чесно, і поховані в невідомих могилах”.
Фільм Маліка може здатись виснажливою проповіддю, але є в ньому щось глибше, аніж прочитані закадровим голосом молитви головних героїв. Всі ці наїзди камери (оператор цього разу – не Любецькі, а Йорг Відмер, який багато в цьому наслідує стиль першого), неймовірні краєвиди, музика (як оригінальна, так і всім відома – наприклад, третя симфонія Хенріка Горецькі), повільний рух персонажів, їх тендітність, майже прозорість, всі, як один, працюють на основну ідею Маліка: важливість віднайдення чогось всередині себе такого, що не дасть тобі вчинити зло.
Певною мірою, в цьому фільмі аж надто контрастний розподіл на “добро” і “зло”: головний герой настільки чистий і незаплямований складнощами людяності, наскільки його опонент – Адольф Гітлер і вся вибудована ним система – є втіленням пекла. В “Прихованому житті” навіть є натяки на біблейські паралелі: тут навіть є персонаж, який спокушає головного героя, мовляв, чим ти своїм демаршем зарадиш, все одно хід війни не зміниться.
Фільм Маліка базується на впевненості у величезному значенні однієї людини з почуттям власної гідності. Франц одним своїм існуванням підважує непохитність імперії зла: якщо одна людина настільки впевнена у своїх діях проти Гітлера, то, може, дійсно, ця система не настільки всеохоплююча?
Українська аудиторія зможе побачити в цьому сюжеті власні паралелі. Втім, історія про те, як одна людина знайшла в собі сили протистояти чомусь більшому за неї, здається, дуже на часі – в епоху смерті правди, коли слова нічого не означають.
Малік проголошує таким чином благородну мету сучасності і на всі часи: прожити так, щоб навіть твої опоненти подзвонили в дзвони після твоєї смерті.
Звучить надто патетично, і виконано належним чином, але, на диво, працює: з сеансу виходиш на підкошених ногах. Єдине, що сидить скалкою: навіщо Малік взяв на ключові ролі стільки хороших неангломовних акторів (Діль, Франц Роговськи, Мікаель Блюмквіст, Маттіас Шоннартс, Бруно Ганц в останній ролі), якщо всі основні діалоги англійською? При тому, що неосновні репліки все одно говоряться німецькою і навіть не субтитруються? Це рішення можна пояснити тим, що фільм призначено для прокату в США (де не будуть нічого дублювати, а з субтитрами дивитись – тим більше), але якщо це було продиктовано художнім задумом, то виглядає, принаймні, дивно.
Колеги вже охрестили “Приховане життя” найкращим фільмом Терренса Маліка з часів “Дерева життя”, і, нам здається, він таки отримає одну з нагород від основного журі: це кіно, яке має сподобатись голові журі Алехандро Іньярріту.