Що важливо, висаджування лісів не припинялося навіть під час війни. Продовжується не лише відновлення лісів, які у минулі роки були знищені пожежами. Створено понад тисячу гектарів нових лісів.
Держлісагентство продовжує програму навіть під час війни, навіть на окупованій Херсонщині, адже ліс неможливо «швидко відбудувати»: втрачаючи час, ти втрачаєш майбутнє. Ми плануємо поступово збільшити частку лісів в Україні з 15 до 20% і не збираємось зупинятись.
Звісно, розраховували висадити значно більше. Але за підсумками весняної кампанії ми фактично зберегли результат весни 2021 року. І це в умовах бойових дій, замінування величезних територій, тимчасової втрати майже 8% лісового фонду, величезних втрат техніки, обладнання та лише завдяки власним ресурсам лісгоспів!
Навіть за необхідності корегувати плани висадження вважаю «Зелену країну» величезним проривом. Програма змусила нас всіх, лісників, законотворців, місцеву владу, суспільство переосмислити тему створення лісів, яка охоплює значно більше аспектів, ніж висадження дерев.
Почнемо з того, що вперше за багато років ми спробували освоювати нові території – не лише відновлювати, а збільшувати лісовий фонд. Виявилось, що це непросто – є величезний комплекс проблем, про які десятиріччями в Україні не замислювались.
Ще у двотисячних роках була розроблена програма «Ліси України», в межах якої місцеві органи влади передали Держлісагентству під лісорозведення понад 40 тисяч гектарів територій. Здавалось би, величезний резерв. Але за підсумками роботи робочої групи із залученням науковців, обласних департаментів екології, представників громадськості та місцевої влади було визнано, що значна частина площ не підходить для висадження лісу. В першу чергу це стосується степових ділянок, адже степ як природна екосистема також потребує захисту. Показовим прикладом є Херсонська область, де з 8 тисяч гектарів, колись переданих під залісення, «забракували» майже 6 тисяч гектарів. Ми розпочали роботу із заповідання цих територій.
Була проведена дійсно грандіозна робота по кожному регіону, по кожному лісництву з визначення ділянок, які дійсно придатні для лісорозведення у найближчі роки. Створена база перспективних земель.
Ми провели дистанційне зондування землі, визначили самозаліснені ділянки та звернулись в усі місцеві громади, запропонували різні схеми збереження цього лісу. В результаті отримали позитивну відповідь більше ніж на 16 тисяч гектарів. Процес передачі земель підприємствам Держлісагентства вже стартував – до місцевої влади звертаються лісогосподарські підприємства за дозволами на передачу земель.
По іншім десяткам тисяч гектарів ми шукаємо інші варіанти збереження: наприклад, ліс може залишатися у комунальній власності – лісництво лише допомагає громаді вести лісове господарство. Третій варіант – на деградованих, малопродуктивних, не придатних для сільського господарства землях ми готові висадити ліс, якій стає комунальним.
З прийняттям законопроєкту №5650 щодо збереження лісів з’являються й інші можливості – наприклад, викуп земель для лісорозведення.
Другий стратегічний напрям «Зеленої країни» – створення лісонасіннєвих центрів. В Україні традиційно висаджували сіянці з відкритою кореневою системою. Основний недолік цієї технології навіть не невисока приживлюваність, а дуже короткий проміжок «посівної». Навесні треба «піймати» тиждень-два, коли сніг зійшов, ґрунт розмерзся, але ще тримає вологу, немає високих температур. Відтворення лісів в такому авральному режимі коштує дорого.
Сіянець із закритою кореневою системою більш захищений, і це продовжує термін висаджування з двох тижнів до місяця, іноді двох. Лісництва можуть висаджувати значно більше, систематизувати та планувати роботу.
Минулого року ми почали активно вивчати досвід інноваційних технологій створення лісових культур. Польща, Прибалтика, Німеччина, Туреччина. На превеликий жаль, наш клімат занадто посушливий, тому технології довелось адаптувати до українських умов. В результаті вперше в Україні почалось створення лісонасіннєвих центрів з вирощування сіянців із закритою кореневою системою.
Наша ідея полягала у тому, щоб охопити такими центрами основні регіони. Адже умовою приживлюваності сіянців є використання вже адаптованого «місцевого» насіння. Якщо насіння, зібране на Волині, посіяти на півдні, на другий-третій рік сіянець загине. Наприклад, після великих лісових пожеж 2007 року на Херсонщину звозили посадковий матеріал з усієї країни, а на наступний рік майже все загинуло.
Перший в Україні інноваційний завод відкрили минулого року у Львові (Брюховичі), другий – у Лиманському лісгоспі Донецької області. Лиман був обраний невипадково. Передбачалось, що він зможе постачати сіянці у постраждалі від пожеж 2014-2015 років лісництва Донеччини та лісництва Луганщини, які втратили значну частину лісового фонду внаслідок масштабних лісових пожеж у 2020 році.
Центр створили в рекордні терміни. У лютому заклали перший камінь і до кінця року запустили повністю обладнаний завод. На жаль, все доведеться починати спочатку. Перед захопленням території ми встигли демонтувати найдорожче – шведську висівну лінію. На превеликий жаль, ворогу залишились теплиці та поливні системи, які, ймовірно, вже знищені.
Планувалось у 2022 році запустити в Україні 9 насіннєво-селекційних центрів, які включають цех перероблення та висівання насіння, теплицю для вирощування сіянців із закритою кореневою системою, майданчик дорощування, лісові насіннєві плантації та обладнання для тривалого зберігання насіння. Війна змушує коригувати плани. Але робота над створенням центрів триває.
На даний час працює Львівський завод – восени буде матеріал для висаджування. Встановлені лінії з висіву насіння в Славуті Хмельницької області, планується розширити виробництво полями дорощування, утворивши таким чином повноцінний центр. Сучасна лінія встановлена й у Чортківському лісгоспі Тернопільської області, який спеціалізується на дубі. Її також плануємо доповнити полями дорощування. Центри мають з’явитись на Волині, Житомирщині, Закарпатті, у Кропивницькому. На наступний рік перенесене створення центрів на Київщині, Сумщині, Чернігівщині.
Третій напрям: «Зелена країна» підштовхнула усіх нас до дискусії, якими саме мають стати майбутні ліси України. Яким чином адаптувати лісовий фонд до змін клімату, які посухостійкі породи залучати, щоб не зашкодити розвитку аборигенних видів. Ми почали активніше відходити від висаджування монокультур. Експериментувати з різними схемами вирощування, утворювати захисні протипожежні бар’єри з листяних порід дерев.
Четвертий напрям: «Зелена країна» перетворила висаджування лісів на соціальну інвестицію. Вперше були створені механізми залучення фінансування від меценатів та благодійників. Сьогодні увага суспільства сконцентрована на допомозі фронту. Це зрозуміло. Але досвід та напрацювання взаємодії між лісівниками та суспільством залишились. І це важлива основа для активізації спільної роботи в майбутньому.