Юлік стояв, опершись лобом об стіну. Молодші діти ганяли м’яча по коридору та сміялись, ігноруючи хлопця. Цей дурник не вперше заклякав отак біля стіни, не звертаючи жодної уваги на навколишній світ. Тим часом у Юліковій голові роїлися уламки його світу — якийсь туманний хаос.
Свято Миколая — особливий день у його родині. До нього готувалися ретельніше, аніж до днів народжень, Нового року чи Великодня. Батько завжди кликав дядька Миколу (так він називав святого Миколая) у гості, і добрий бородань із міцним пивним шлейфом завжди знав про Юліка все! Що любить, що добре зробив за рік, а де не слухав батьків і тому отримає інший подарунок, аніж замовляв. Дядько Микола навіть залишав у батьковій шафі свій потертий одяг, щоб переодягнутися з далекої дороги. Тому він існує! Миколай існує! Адже Юлік бачив його на власні очі стільки разів!
Але чому тоді Богдан сказав, що він не прийде? І Уляна Василівна викинула листа? І подарунки вже лежать у неї під столом? Ще не вісімнадцяте грудня, адже святий Миколай завжди приносить подарунки вночі. Значить, це подарунки від волонтерів? А як вони знають, що привозити? Бо вони перехоплюють листи для Миколая? Але тоді дядько Микола не отримає листів, він подумає, що його не люблять, він не приїде в Дім, він не зможе виконати бажання Юліка! А значить… а значить…
Юлік відчув, як задихається від думок, які гучно тупотіли і кричали в голові. Хтось має щось зробити, хтось має щось зробити, це все одна велика зрада!
Хлопець став легенько розхитуватися, раз у раз б’ючись лобом об стіну. Зробити… Удар. Хтось має зробити… Удар. Дядько Микола… Удар. Прочитати листа… Удар. Зробити… Удар. Листа… Удар. Передати листа… Удар.
Юлік завмер. Усе стало на свої місця. Дядько Микола не отримує листів, бо всі листи викрадають волонтери. Вони вкрали роботу святого! Але якщо дядькові Миколі передати листа особисто,то він зрозуміє, що потрібен, повернеться і виконає бажання. Не ті, які озвучують волонтери, а ті справжні, про які пишуть діти! Адже він завжди виконує справжні бажання! Це як у вампіра Адлоу з Королівства, від якого Король Круків приховував листи коханої. Але тільки-но лист дійшов, то герой зрозумів, що його використовують. Об’єднав сили із Реггісом та іншими й постав проти сил темряви. Так і тут! Треба, щоб лист дійшов, — і все відразу налагодиться!
— Ей, дурбецл, обережніше! — гукнули діти, коли Юлік несподівано зірвався з місця й мало не зашпортався за м’яч.
Хлопець забіг в актовий зал, де сиділо лише кілька дівчат, мало не перевернув парту та знайшов серед аркушів свою книжку, своє «Королівство». Тут має бути відповідь, у Королівстві завжди є відповідь! Він хаотично гортав сторінки, намагаючись вихопити якусь істину, яка вкаже йому шлях, дасть рішення, як вручити листа дядькові Миколі, щоб той виконав Юлікове бажання. Але кольорові ілюстрації не мали підказок, а літери не хотіли складатися в слова. Солона крапля впала на сторінку, і Юлік одразу потер око. Не можна плакати над книжкою, не можна її зіпсувати. Адже це подарунок дядька Миколи.
Хлопець перегорнув останню сторінку й закляк. Маленька Вітуся саме витягнула з кишені хліб, запхала до рота. І також заклякла, побачивши погляд Юліка. Вони кілька секунд сиділи отак нерухомо, дивлячись одне на одного.
— Юль, дивись прикол. Юлік — гіпнотизер! — штовхнула Христя подругу і швидко клацнула фото на телефон. — Давай заселфимося на фоні цих чудил!
Вітуся, побачивши увагу до себе, зірвалася з місця й побігла в коридор. А Юлік і далі дивився в одну точку. Він пригадував, що Вітуся любить читати етикетки з шампунів та пакетів для сміття. Там завжди написано дивні слова й адресу виробника. А тато казав, що дядько Микола завжди сам робить усім подарунки. Юлік поглянув на книжку. Якщо на ній є адреса — це його адреса, дядька Миколи.
Юлік захихотів. Йому стало так приємно, наче він поклав холодні ноги на батарею, і тепло повзло до колін, а далі ширилося всім тілом. Він навіть трохи почервонів від задоволення. А що був задоволений, то й букви стали чемнішими. Він став читати імена людей, які допомагали Миколаю писати цю книжку. А потім наткнувся на адресу:
м. Харків, вул. Різдвяна, 34.
Юлік міцно обійняв книжку:
— Дядьку Миколо, я іду тебе шукати!