В Україні набрали чинності кримінальні проступки: що це означає?

1 липня набрав чинності Закон № 2617-VIII, яким внесено значні зміни до законодавства у сфері кримінальної юстиції. Відтепер кримінальні правопорушення поділяються на злочини та проступки, а виняткове право на розслідування кримінальних правопорушень поряд із слідчими отримують дізнавачі. З процесуальної точки зору спрощений порядок розслідування-дізнання подекуди несе загрози для прав людини, про що говорять міжнародні організації та вітчизняне Міністерство юстиції. У чому ж полягає ця реформа і які наслідки вона матиме?

Фото: http://sug.kiev.ua

Поняття «злочин» в українському законодавстві здебільшого є артефактом радянської правничої науки, яка на той час побудувала комплексну систему кримінального законодавства. Проте з часом вона просто застаріла, а проблеми розмежування кримінальних правопорушень та адміністративних деліктів не зникли.

За багато років у кримінальне законодавство було внесено безліч несистемних, хаотичних змін, які порушили баланс між тяжкістю покарання та санкцією за нього. Самі пригадайте, більшість пропозицій парламентарів стосуються збільшення розміру санкцій, вони не думають, чи може покарання за умисне вбивство бути однаковим з незаконною вирубкою лісу тощо. Таких прикладів багато як на рівні законодавчих ініціатив, так і ухвалених змін.

Саме тому щонайменше з 1997 року (Концепція реформи адміністративного права) мова йде про запровадження кримінальних проступків. Реальним початком цього процесу можна вважати 2008 рік, коли Президент України затвердив Концепцію реформування кримінальної юстиції – доволі революційний документ на той час.

Врешті, КПК України 2012 року ввів поняття проступку і в перехідних положеннях зобов’язав законодавця ухвалити законодавство у цій сфері. Кримінальні проступки мали розв’язати проблеми як у сфері матеріального права, так і процесуального. Тому мова йшла як про окрему книгу в Кримінальному кодексі (від чого врешті відмовилися), так і зміни до вже ухваленого Кримінального процесуального.

1. Проблема матеріального права полягала в несистемності кримінального та адміністративно-деліктного законодавства. Ідея поділення кримінального правопорушення на злочин та проступок якраз полягає в тому, що перші мають значні наслідки для суспільства і передбачають ізоляцію особи від нього, другі ж – ні.

Якщо дуже узагальнити, то тяжкі та особливо тяжкі злочини залишились злочинами, а невеликої та частина середньої тяжкості – стали проступками. Родовим поняттям для них відтепер є термін «кримінальне правопорушення».

Злочини й надалі передбачають найтяжчі покарання за їх вчинення, можливість проведення НСРД, застосування запобіжних заходів, пов’язаних із обмеженням свободи тощо.

Санкція (покарання) ж за кримінальні проступки не пов’язана із позбавленням волі і значним штрафом (понад 51 тис. грн), а засудження за їх вчинення не тягне за собою правовий наслідок у вигляді судимості. До особи, яка підозрюється вчиненні проступку, можуть бути застосовані лише запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання та особистої поруки, аж ніяк не домашній арешт, застава чи тримання під вартою.

Це те, що вдалося, правда, не без проблем. Водночас адміністративні правопорушення «кримінального характеру», як їх багато років називав Європейський суд з прав людини, так і залишились у Кодексі про адміністративні правопорушення. Варто пояснити, що автономне тлумачення ЄСПЛ використовує «критерії Енгеля», за якими, якщо санкція за правопорушення полягає в позбавленні волі (адміністративному арешті) або виправних (громадських) роботах або значному штрафі, то за визначенням таке правопорушення є кримінальним і для притягнення особи до відповідальності мають дотримуватися процесуальні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції (право на справедливий суд).

Іншими словами, «дрібне хуліганство», «жорстоке поводження з тваринами» та низка інших адміністративних правопорушень мали стати кримінальними проступками і це була невід’ємна частина реформи в цій сфері. Проте не стали, бо під час роботи над законопроєктом №7279 минулого скликання та його попередниками, народні депутати не вдалися до таких радикальних реформ. Аргументи ж стосувалися не стільки питань права, скільки уявлення суспільства про кримінальну відповідальність, її наслідки тощо.

На мій погляд, це лише питання часу, коли під егідою гармонізації українського законодавства з європейським ми відмовимося від КУпАП в тому вигляді, у якому він існує. Згадані адмінправопорушення перейдуть до категорії проступків, а правопорушення у сфері управління отримають власну процедуру відповідальності.

2. Проблема процесуального права полягала в наявності єдиного порядку розслідування всіх кримінальних правопорушень незалежно від ступеня тяжкості, що призводило до низької ефективності цього процесу. Як наслідок – єдиним суб’єктом розслідування злочинів був слідчий, навантаження на якого могло сягати 300 кримінальних проваджень одночасно, які просто фізично неможливо розслідувати.

Оскільки категорія кримінального проступку становить близько чверті від всіх складів злочинів у КК України, а фактично (за статистичними даними) це понад 50% від усіх кримінальних правопорушень, які вчиняються в країні, то завдяки спрощеній системі розслідування має відбутися розвантаження слідства. Вивільнення ресурсів слідства має привести до ефективнішого розслідування «тяжкої» злочинності.

Спрощеним порядком розслідування буде займатись дізнавач. Це може бути окремий працівник підрозділу дізнання Національної поліції, а може бути уповноважена особа іншого підрозділу, наприклад патрульний-дізнавач. Принаймні так говорить КПК України, а як організувати роботу органи досудового розслідування вже визначають самостійно.

Вже було згадано про неможливість застосування тримання під вартою, що відбиває загальну ідею безпечності особи, яка вчинила кримінальний проступок для суспільства. Так само підстави для затримання особи за вчинення проступку ще вужчі за підстави, передбачені п. 1-2 ч. 1 ст. 208 КПК України, тобто на місці вчинення злочину. По суті, особа має намагатись втекти, чинити опір тощо (див. дет. 298-2 КПК України).

Тепер про проблеми. Існує безліч дискусійних питань стосовно перекваліфікації проступків у злочини, доказів у справах про проступки, розслідування стосовно спеціальних суб’єктів, розмежування кримінальної відповідальності за злочин та проступком для цілей позбавлення депутатського мандата тощо. За декілька днів практики ми з вами почуємо про них неодноразово.

Основна проблема процесуальної частини проступків полягає в тому, що для спрощеного порядку кримінального провадження тепер вже не потрібна участь захисника і згода потерпілого. У цьому випадку достатньо бажання прокурора і визнання вини особи, якій навіть не надали адвокатську допомогу. Бо суд має можливість розглянути обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість. Тобто людина зізнається у вчиненні кримінального проступку і вже опиняється на лаві підсудних, її засуджують без можливості скористатись правничою допомогою.

Порушення права на захист та низка інших проблем стали предметом Висновку Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи DGI(2018)07 від 12 жовтня 2018 року» до другого читання законопроєкту про проступки. Частина з них була врахована, здебільшого технічні або ті, які пов’язані із криміналізацією керування у стані сп’яніння (яке буде скасовано найближчими днями), інша ж – стислі строки дізнання та порушення права на захист – ні. Саме з цією метою Міністерство юстиції України в кінці минулого року внесло на розгляд Ради законопроєкт № 2411 про врахування критичних положень згаданого Висновку, проте його було відкликано у зв’язку із зміною Уряду Гончарука. Після цього нових спроб не було.

Висновок. Кримінальні проступки – це частина реформи у сфері кримінальної юстиції. Її кінцева мета – систематизація кримінального законодавства, розвантаження слідства, ефективне розслідування «дрібних» злочинів. Для її досягнення варто не просто ухвалити ще низку законодавчих актів, а й побудувати органи дізнання, які могли б якісно виконувати свою роботу. Відверто скажу, що на практиці буде купа нищівної критики кримінальних проступків, адже є проблеми. Я сам про них постійно говорю. Водночас це місце для розвитку, змін, реформ, які мають відбутись найближчим часом.

Євген Крапивін Євген Крапивін , експерт Центру політико-правових реформ
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram