На першому ж засіданні Верховної Ради ХІ скликання народні депутати ухвалили зміни до статті 80 Конституції України, які гарантували депутатську недоторканність, скасувавши її. Вона полягала в тому, що депутати не могли бути притягнені до кримінальної відповідальності (починаючи з повідомлення про підозру), затримані чи заарештовані (обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) без згоди Верховної Ради. Нагадаю, що така згода надавалась після розгляду клопотання Генерального прокурора про зняття недоторканності. Здається, що кожен такий випадок перетворювався на фарс і був частиною політичної, а не правової процедури.
Разом з тим залишився депутатський індемнітет – народні обранці не несуть відповідальності за результати голосування чи висловлювання у парламенті чи його органах, наприклад комітетах. Вийняток – образи і наклеп. Як і у всьому цивілізованому світі, адже без цього, депутати б просто боялись висловлювати свої думки вільно. Тому казати, що вони залишились незахищенними – некоректно.
Згодом, в жовтні місяці Верховна Рада розглядала проект Закону №1009, який серед інших змін – скасування “поправок Лозового”, надання права самостійної “прослушки” для ДБР та НАБУ тощо – передбачав реалізацію скасування депутатської недоторканності. А саме, вилучав усі процедурні положення з КПК України для того, щоб з 1 січня 2020 року ця обіцянка була остаточно виконана.
Врешті, після раціонального аргументу Комітету з питань правоохоронної діяльності, що змін потребує не тільки КПК України, а й інші закони – насамперед Регламент Верховної Ради України, ці положення було прибрано із законопроекту до ІІ читання. Вже тоді можна було почути про “зраду” і що депутати саботують скасування недоторканності, бояться віддавати “святе”, але не можу не погодитись із Комітетом – необхідний комплексний законопроект, який би “вирубав під корінь” недоторканність. Інше питання – його дизайн та своєчасність ухвалення.
Таким чином народився проект Закону №2237 (ініціатори – Янченко Г. та інші), відкладення питання розгляду якого 30 жовтня і стало приводом для написання цієї статті. Рівно як і альтернативного №2237 (ініціатори – Устінова О. та інші). Назвати основний проект простою реалізацією скасування недоторканності складно, адже він пропонує особливий порядок притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності. Хоча і без згоди Верховної Ради, але з надмірною роллю Генерального прокурора. Давайте детальніше.
По-перше, народний депутат залишається суб’єктом особливого порядку кримінального провадження, передбаченого главою 37 КПК України. Це означає, що повідомлення про підозру йому вручає Генеральний прокурор або його заступник-керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
По-друге, пропонується, щоб клопотання про проведення слідчих дій (про дозвіл на затримання за метою приводу, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, обшук, проведення негласних дій) мають бути підтримані Генеральним прокурором. При чому, будь-який процесуаліст скаже, що КПК України не вживає термін “підтримання” – адже це поєднання “погодження” клопотання та його “представлення” в суді. Розробники законопроекту мали на увазі саме перший варіант, адже Генеральний прокурор просто фізично не зможе представляти в суді десятки, а то і сотні клопотань.
По-третє, розгляд таких клопотань здійснюється слідчим суддею апеляційного суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування або слідчим суддею Вищого антикорупційного суду (провадження НАБУ). Тут є свої проблеми стосовно статусу такого судді, а також оскарження таких рішень в апеляційному порядку, але ми не будемо на цьому зупинятись.
По-четверте, відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України, вносяться до ЄРДР Генеральним прокурором у порядку, встановленому КПК України. Якщо ж виконувати цей порядок (вимоги статті 214 КПК України), тобто реєструвати все, що надходить і містить хоча б об'єктивну сторону складу злочину ("депутат вбив/вкрав/взяв/дав" тощо), то яка різниця хто їх внесе – слідчий відділення поліції умовного Пустомитівського району чи Генеральний прокурор? Тим паче, що невнесення можна оскаржити в порядку статті 303 КПК України і з 99% отримати позитивну ухвалу слідчого судді, бо тут дискреція зведена до нуля узагальненням судової практики ще існуючого у 2017 році ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ. Виходить, що Генеральний прокурор буде просто автоматично реєструвати заяви по депутатам в ЄРДР або вносити самостійно виявлені відомості. Запитаєте в чому додаткова процесуальна гарантія? Ні в чому. Хіба що він "буде в курсі" та іменуватись в ЗМІ "Генеральний реєстратор".
Аргумент розробників – Генеральний прокурор це “фільтр” від зловживань, а також те, що він зможе швидко визначати групу прокурорів, які будуть здійснювати процесуальне керівництво і бути поінформованим про це. Аргумент від практики, який має контраргумент у вигляді того, що це організаційне питання, яке не має вирішуватись в Кодексі. Прокурор незалежний в кримінальному провадженні, отже всі питання до старшого групи прокурорів, яка розслідуватиме провадження стосовно ймовірного злочину депуатата, а не до Генерального.
Загалом мова йде про надмірну роль Генерального прокурора з одного боку, а з іншого – фактичну неможливість виконання такої функції у вигляді реєстрації злочинів та погодження усіх клопотань, в силу навантаження, яке лягає на плечі цього посадовця. Адже він здебільшого реалізує адміністративні повноваження.
Підсумовуючи, повернемось до того, що навіть такий варіант скасування недоторканності не влаштував окремих “Слуг народу”, особливо мажоритарників і особливо тих, хто послідовно критикує Генерального прокурора Руслана Рябошапку. Вірогідно Комітет з питань правоохоронної діяльності ухвалив мудре рішення для того, щоб визначитись всередині політичної партії із позицією, про яку депутати почали забувати. Разом з тим вже неозброєним оком видно, що з кожним кроком обсяг скасованої недоторканності зменшується, а ухвалення рішень ускладнюється. Принаймні про це говорить історія питання.
В результаті з політичної точки зору “Слуга народу” може не виконати одну із своїх головних обіцянок – скасування депутатської недоторканності. З іншого боку, може відбутись зворотнє – саме з метою її виконання та збереження рейтингів СН може змінити позицію «бунтуючих» депутатів і довести справу до логічного завершення.
З правової ж точки зору з 1 січня 2020 року внаслідок відсутності необхідних змін до КПК України скасування депутатської недоторканності буде заблоковано. Попри її відсутність в Конституції України, для притягнення до кримінальної відповідальності, як і раніше, необхідне буде подання Генерального прокурора і його підтримка Верховною Радою. Адже слідчі, прокурори, будуть в першу чергу керуватись положеннями КПК України.
Проте є більш сприятливий варіант – 45 народних депутатів або Президент України звертаються до Конституційного Суду України стосовно неконституційності особливого порядку притягнення народного депутата до відповідальності та отримують відповідне рішення. Таким чином “негативний законодавець” виконає функцію “позитивного”. В такому випадку народні депутати перебуватимуть в рівних умовах з простими людьми, за виключенням того, що про підозру їм повідомлятимуть Генеральний прокурор чи керівник САП.
Понад те, за наявності політичної волі, може існувати радикальний варіант – застосування статті 8 Конституції України, відповідно до якої норми Конституції є нормами прямої дії. До того ж, вони мають вищу юридичну силу, а якщо Конституція нічого не говорить про депутатський імунітет – то його й не існує в правовій природі. Умовного 1 січня Генеральний прокурор виходить на брифінг і заявляє: “ми застосовуємо норми прямої дії, тобто Конституції України, – депутатської недоторканності не існує” і за цим йдуть підозри, затримання, тобто повноцінне досудове розслідування. Можливо це буде гарним “уроком” для народних депутатів, що не треба займатись такими каверзами і саботовувати роботу Комітету? У будь-якому випадку, з правової точки зору такий розвиток подій можливий, і хочеться вірити, що обіцяне десятиріччями буде реалізовано вже з наступного року.