Тому, що право внесення на розгляд місцевими радами пропозицій щодо розбудови інфраструктури громади має її керівне ядро (очільник, члени виконкому, голови депутатських комісій).
А у тих одне бачення – ще з 5-го класу прилаштувати своїх дітей та дітей наближених осіб до найкращої школи громади, а потім з року в рік гарно підтримувати цей «елітний» осередок аж до випуску з 11/12 класу. Звісно, що з таким «традиційним» форматом освітньої політики в Україні ніколи не буде масової освіти високої якості. Адже остання апріорі не є можливою у моделі, де у кожному старшокласника 25 обов’язкових предметів.
Тим більше, що ще й погляди як дуже багатих сімей, так і сімей посадовців вищих щаблів державної влади вже спрямовуються до можливостей навчати своїх дітей закордоном, де давно діють мережі профільних ліцеїв, які є відокремленими від 9-річки.
А буде прикриватися ця тактика (свою сорочка - ближче до тіла) практикою низьких вимог на вступ до тисяч тих факультетів наших «університетів», на яких для отримання дипломів достатньо мати навички до списування, плагіату та тіньових корупційних відносин.
Без дійсно державницького підходу, який приміром у свій час продемонструвала Маргарет Тетчер, на рівні рішень Президента країни будуть «гроші на вітер» (покращення існуючої моделі) та «критичні» сюжети теле-шоу з висновками - «хотіли як краще, а вийшло як завжди».
«… Маргарет была противницей популярной в то время реформы об отмене экзаменов в гимназии и лицее и создания единой системы школ, куда принимали бы всех подряд. "Порой мне кажется, что кое-кого из крайних приверженцев равенства порадовало бы, если бы все дети учились в плохих школах, лишь бы они были одинаково плохи", говорила она.
"... у кого есть деньги, сбегут в частные школы, а талантливые, но бедные дети будут задыхаться в учебных заведениях, ориентированных на посредственностей".