Надра України і народовладдя чи влада вибраних?

Серед п’яти головних цілей нової політичної сили, яка має конституційну більшість у Верховній Раді, вперше в історії незалежної України постала мета інституційного впровадження у систему держуправління принципу народовладдя. Так, щоб те було не лише декларативним, а реально працюючим, чому у світі існує не один приклад.

Черговим приводом звернути на це увагу стала публікація «Вперед і вгору» у спецпроекті НВ «Мир в 2020» за ексклюзивною ліцензією британського видання The Economist від Президента України Володимира Зеленського, яка вийшла відразу після його новорічного звернення.

У контексті цих двох комунікацій нової влади з громадянами країни так і проситься на подальшу з плином подій точку уваги до наступної гіпотетично ймовірної суспільно-політичної реальності.

Чи не станеться при цьому так, що у випадку реалізації задуму щодо народовладдя саме зі стану тих, хто зараз критикує формат новорічного вітання, зокрема з причини відсутності у кадрі державного прапора та малого державного герба (великого державного герба Україна досі не має) з’являться пости та блоги, у яких ці критики серед перших будуть писати про символічність отого привітання президента – вперше вітав не зі свого посадового кабінету, а з «території» носія влади – українського народу? Що, мовляв, було як місток до реалізації принципу народовладдя!

Про базові виразники

Одним з прикладів пронародно спрямованої державної служби, яка опирається на гарантований самою природою ресурс її не декларативного, а реального охоплення кожного громадянина – природних копалин країни, стало наступне рішення китайського уряду.

З 1 січня 2020 року всі громадяни Китаю, крім чиновників, зможуть кожного місяця отримувати 150 літрів бензину безкоштовно. Далі планується довести норму до 200 літрів. Контроль буде здійснюватися з допомогою карток. Рішення прийнято по завершенню експерименту, що здійснювався протягом двох років у двох китайських провінціях.

У продовження бачення пронародної політики на підвалинах народовладдя є більш ніж доречним наступне питання: «Як уряди країн світу підтримують життєвість тих «надр», звідки черпає «ресурс» для особистісно-інтелектуальної спроможності потім на все свідоме доросле життя кожен громадянин держави, тобто шкільних вчителів?»

Так Китай, наприклад, за запасами мінералів, які складають 12% світових покладів, займає третє місце в світі і за обсягом покладів на душу населення, який складає 58% світових покладів, займає лише 53 місце встановлює зарплату своєму вчителю на рівні, що наближається до 1 тис. доларів США.

У всіх країнах Євросоюзу та чи не кожній іншій країні світу, окрім лише деяких, вона на рівні тисячі доларів, або дещо більше.

Натомість, при тому, що народу України формально належать понад 20 тис. родовищ, 117 видів корисних копалин, з яких 8700 мають промислове значення і Україна входить до трійку лідерів за обсягами покладів газу в Європі (друга після Норвегії), оклад українського вчителя-початківця ледь сягає 0,2 тис. доларів США, а у вчителя найвищої кваліфікації – 0,23 тисячі.

Фото: fakty.ictv.ua

До речі, не варто копирсатися у відмінностях між поняттями - зарплата закордонного вчителя і оклад/зарплата українського. Все тому, що «там» практично ніхто з учителів не бере на себе додаткове вчительське навантаження, як те намагається зробити чи не кожен український, що у максимумі йому дає десь 0, 6 тисячі дол. за майже подвійного перевантаження.

Одним з перших індикаторів перетворення принципу народовладдя з порожньої декларації на реально інституційний державний механізм стане поява уряду, здатного на залучення гарантованих ресурсів для фінансування народної школи, бо саме вона є тим, через що проходить кожен громадянин країни без виключень. Адже що-що, а саме доходи від корисних копалин та совість/відповідальність правителів, можуть бути гарантією стабільно гідного фінансування шкільної системи як народної структури?

Нова реальність

Живий тому історичний приклад – це сучасна Норвегія, країна, у якій немає утопічного ідеалізму, бо всі утопічні (за пострадянськими політтехнологами) підходи стали у ній частиною законодавства, урядової практики і повсякденного норвезького життя.

Для ідеалізму і фантазій там не залишилося місця - його замінили простою дійсністю, чому прямим свідченням є фраза робітника з нафтової вишки у Норвезькому морі: «Зарплата у мене гарна, майже як у вчителя», що якось прозвучала в одному з інтерв’ю.

І тут не мова, щоб огульно запровадити незважений і популістський підхід до фінансування освіти як такої, бо надлишок студентів в університетах призводить лише до профанації не тільки освіти як такої, а й держави в цілому.

Дивіться, на 128 мільйонів населення Японії з такими її хай-тек підприємствами як Canon, Casio, Daihatsu, Fujitsu, JVC, Hitachi, Konica, Mitsubishi, Nintendo, Olympus, Panasonic, Pioneer, Sharp, Shimano, Sony, Toshiba, Yamaha, продукцію яких купує весь світ припадає 2,5 мільйона студентів, а у нас фінансуються ті ж самі 2,5 млн. на 40 млн. населення на тлі майже повної відсутності по-справжньому сучасного виробництва.

Відтак, сумно аж край, хоча й тепліє, ні не віра, а надія на те, що політична платформа «Ми так довго відкладали справжні зміни, що сьогодні маємо робити все й одразу» від Володимира Зеленського є не черговою декларацією чергового президента, а його та «ЗЕ-команди» робочим завданням, якому за наявності конституційної більшості не лишається іншого ніж бути успішно завершеним.

Володимир Бєлий Володимир Бєлий , екс-заступник директора з навчально-виховної роботи Херсонського фізико-технічного ліцею при ХНТУ та ДНУ
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter