Формалізація
Від практичної спрямованості форм роботи освітніх експертів прямо залежить майбутній ефект діяльності нової служби. Мова про таку інституційну формалізацію функцій експертів, яка б апріорі не мала шансів перетворити справу у бюрократичний чи напівбюрократичний формалізм.
За притомного бачення складно ухилитися від усвідомлення, що ефективною діяльність служби, яка має впливати на рівень якості освіти може стати лише тоді, коли самі експерти як спеціалісти, сторонні до всіх працюючих у системі освіти педагогів та керівників закладів, будуть здійснювати:
- Зрізи рівня підготовки певної вибірки учнів/студентів з усіх навчальних дисциплін та курсів;
- Зрізи рівня професійної вправності певної вибірки вчителів/викладачів закладу.
При цьому потрібно, щоб ці експерти знали, що паралельно з цими може працювати група «таємних експертів», які вибірково зроблять теж саме у вже відмоніторених закладах, щоб порівняти отримані результати.
- Керівник групи експертів має готувати: а) звіт для засновника/власника закладу; б) рекомендації конкретного змісту для працівників закладу.
При цьому у експертних документах, спрямованих на забезпечення якості діяльності зі здобувачами освіти, йде мова про:
- педагогічні кадри, які не відповідають стандартам посадових обов'язків;
- матеріальні, технічні та методично-навчальні засоби, які не відповідають стандартам, а також про невідповідну державним стандартам організацію внутрішньої системи закладу по забезпеченню якості освітньої діяльності.
Але ніяк не треба витрачати кошти, час та зусилля на констатацію/перелік всього того, що є у закладі в наявності та «успішно працює на розумне, добре і вічне». Подібні «розшаркування» із серії «політкоректності» на якість подальшої роботи апріорі вплинути не зможуть, а натомість щоразу будуть черговим викидом бюджетних коштів «на вітер».
Застереження
Без таких та їм подібних форм, змісту та спрямованості функціоналу експертів буде не держслужба сприяння якості, а черговий пострадянський формат нецільового та неефективного використання бюджетних коштів під прикриттям новослівних «бла-бла-бла» про те, як здійснюється «впровадження нової культури партнерської допомоги педколективам замість старої практики покарань та залякувань».
До речі, ті залякування у нас ніколи ніхто й не бачив у якихось більш вагомих вимірах ніж чергового «псування нервів».
Мова про застереження від безперспективної націленості на те, щоб сподіватися локально-епізодичними заходами досягати системно того, на що деякі педагоги/заклади виявляються неспроможними після п'ятирічного університетського навчання та десятком років бюджетом оплаченої роботи з учнями в умовах, коли мали вільний доступ до прикладів успішних освітніх практик власних колег чи сусідніх закладів.
Якість освіти апріорі можуть забезпечити тільки голови та руки здобувачів освіти за сприятливого тому освітнього середовища, у якому роль вчителя/викладача є важливою, але не остаточно визначальною.
Не варто забувати, що сприяти росту якості діяльності мають, у першу чергу, процедури підбору керівних кадрів закладу освіти, процедури відповідальності призначених керівників, а не стороння «дбайлива» допомога держслужби. Перед держслужбою потрібно відповідати як перед представником платників податків, на які здійснювалася «замовлена» ними діяльність закладу, зокрема оплачувалася робота її виконавців.
Притомне суспільство завжди дбає, щоб у нього були такі служби, які слідкують, у першу чергу, за тим, щоб неякісний «продукт» не допустити до «споживання», що без службових повноважень на санкції за природно неминучі спроби до спотворень справи, не є реальним у неідеальному реальному соціумі.