Реалії
У середовищі іноземних спеціалістів з питань освіти не виникає потреби думати над, приміром, такою проблемою, коли дипломований вчитель може не володіти програмним матеріалом зі свого навчального предмету. Адже кожен з них, як і всі інтелектуали його країни, пройшли через профільно-поглиблене навчання в одному з академічних ліцеїв, до яких зараховують далеко не кожного. Як у ліцеї, так потім і в університеті, тамтешні інтелектуали не могли сподіватися «проскочити» на списуванні чи плагіаті.
У нас далеко не так. Наприклад, у кваліфікаційно-атестаційних характеристиках вчителів, на відміну від закордонних аналогів, є лише дві позиції вимог: що вчитель має знати та що має робити, а от що він має вміти як вчитель, тобто інтелектуал, - мовчок.
Випадково? Зовсім ні, бо якщо стати прискіпливо перевіряти чи вміє учитель правильно виконувати ті завдання, що передбачаються програмою навчання учнів старших класів, то країна втратить чи не половину педагогічного контингенту.
На жаль, те що така «особливість» нашого контингенту інтелектуалів стала неофіційною нормою, звісно, є секретом Полішинеля.
Минобразования намерено разрешить бесплатное второе, третье и следующие профтехобразования
Перспективи
Вони, як і все у світі, є «медаллю» двох сторін: або почне перемагати якісне очищення справжнього від несправжнього, або імітація академічно-наукової функціональної грамотності тільки все більше поширюватиметься.
Як може почати діяти частина університетської спільноти, щоб зберегти друге в умовах значного скорочення контингенту випускників?
Не складно передбачити, що велика кількість з існуючих зараз семи сотень закладів вищої освіти, аргументуючи принципом автономії, «задля спасіння» рядового інтелектуала стане розширювати обсяги прийому на навчання за напрямками, де можна вимагати сертифікати з української, історії плюс ще одного предмету «розмовного жанру».
Адже так та ще й за низького вступного порогу «здав/не здав» можна гарантовано «забрати до лав університетів» чи 80% від всіх випускників шкіл, чому наша практика останніх десятиліть є прямим свідченням.
А як варто діяти заради справжнього спасіння справжнього рядового інтелектуала?
Потрібно застосувати силу і право системи держуправління і … (увага!) …на навчання і на юридичні та інші гуманітарні спеціальності за кошти платників податків:
- по-перше, зберігаючи профільно-гуманітарне спрямування (українська та історія) третім сертифікаційним предметом встановити непрофільну математику;
- по-друге, прохідний поріг «здав/не здав» визначати не у рейтинговій шкалі, а в абсолютних балах на рівні 50% правильного виконання тесту.
Чому так алогічно?
А це зовсім не алогічно, а навпаки – є більш ніж логічним, бо індикаторами інтелектуального (академічно-наукового) потенціалу/розвитку особи є рівень її функціональної грамотності з мови та математики. І чи не у всіх країнах світу притримуються врахування цього.
Згадую, як французький ліцеїст під час неформальної бесіди сказав, що планує стати ветеринаром і на моє зауваження, що відтак біологія для нього є головним екзаменаційним предметом, заперечив: «Ні, найбільший коефіцієнт у моєму випадку має математика. А біологія стане головною вже під час студентського навчання».
А ще знаю, що у Швеції стати дипломатом мають шанси лише ті випускники, які на випускних випробуваннях отримують найвищі у країні бали з математики.
І ці та подібні їм країни є вже чверть століття поспіль донорами для більш багатої на ресурси та людський капітал України, щоб та могла виплачувати бюджетну зарплатню своїм інтелектуалам, справжність дипломів у чимало кого з них викликає небезпідставні сумніви.
Тому нашому вищому держменеджменту в освіті варто задля справжнього спасіння справжнього інтелектуала застосувати метод управління змінами, використавши потенціал впливу з боку хоча б непрофільної математики. Адже кожен ментально адекватний суспільний «гравець» (вчитель та учень) апріорі не може не спрямовувати свою підготовку у русло існуючого змісту правил суспільної «гри».