Освітні індикатори вірогідності суспільних очікувань

Чому такі речі як профанація, симуляція та імітація суспільно-цільової діяльності за кошти платників податків є такими поширеними на сьогочасному етапі української історії?

Все тому, що псевдометоди діяльності достатньо успішно спрацьовують у середовищі профанів.

А з останніми у нас поки не має дефіциту.

Фото: пресс-служба президента

Як не прикро, а більшість наших випускників системи освіти мають низький рівень освіченості, який влада досі прикриває високою кількістю володарів документів про освіту. При цьому їх у нас отримують ті, хто за кордоном ніколи і ні за що не отримав би. Натомість у нас зазвичай воно так, що начебто і вчилися, а слідів у вигляду дієвого знання не лишається, чому відсталість економіки та культури є прямим свідченням.

Чому не робляться дієві кроки з подолання проблеми псевдоосвіти?

Причин багато, але чи не всі вони від терпимості до непорядності у справах на всіх рівнях - від президентського до вулично-дворового, від взаємин між людьми до поведінки на природі.

Чи є підстави домогтися змін на краще?

І так , і ні!

Візьмемо просту річ – проектні задуми по створенню ліцейського сегменту у системі загальної середньої освіти.

Для чого цей сегмент як відокремлена від шкільного загалу учнів 1- 4 та 5 – 9 класів ланка освіти?

У першу чергу для зміни змісту освіти заради переходу від радянського/пострадянського до сучасного, тобто профільно-компетентісного формату як виразника особистісно орієнтованих пріоритетів кожного окремого громадянина. Адже тільки завдяки спеціалізації створюються конкурентноспроможні окремі високоякісні сегменти загально-супільного цілого.

Бо ж у природи (Господа) закладено так, щоб кожен займався «сродною до душі справою» (Григорій Сковорода). На відміну від колишньої радянської парадигми «формування нової особистості – радянська людина як універсальний «солдат». І така модель освіти означає просту річ – кожен ліцеїст (16 – 18 років у 10 – 12 класах) вивчає за програмами поглибленого вивчення цілий комплекс споріднених дисциплін, котрі природно підсилюють одна одну своєю внутрішньою взаємопов’язаністю. За таких умовах практично у всіх старшокласників процес навчання є вагомо успішним, бо кожен займається «своїм» ділом.

І не потрібно випускнику 9-го класу ніяких дорослих «дороговказів до того, що дорослі краще знають чим йому зайнятись».

Щонайперше що йому потрібно – це почати робити власне життя. Поки на рівні профільно-цільової за своїм змістом освіти. Адже саме з такого підготовчого етапу виростає вірогідний успіх у дорослій професійній сфері його майбутнього життя.

Тут державна система і має створити рівні для всіх умови доступу (не плутати з безумовно-безпідставною доступністю бажань) до гуманітарних чи наукоємних з підсистемним розподілом профілів навчання. Наприклад, на мехматпрофіль, природничий, технічний, або спортивний, мистецький, військово спрямуваний чи як окрема гілка технологічно-сервісне професійне навчання.

До речі, за кордоном якось обходяться без оцієї нашої дефініції – «загальна середня освіта», зате гарантовано забезпечують кожному навчання з 1-го по 12/13 рік навчання за кошти держбюджету з врахуванням у змісті освіти як вікових, так і особистісних особливостей своїх підростаючих громадян.

Виділення старшого циклу освіти в окрему ланку є кардинально-принциповою відмінністю від практики поділу закладів на звичайні та спеціалізовані школи, котрі «підсилюють» вивчення одного з предметів і роблять те чи не з першого класу. У цьому ж ряді й ті школи радянської моделі з 1-го класу, що змінили свою назву на «ліцей» чи «гімназія».

Формування профільної структури освіти старшокласників вимагає цілого комплексу нового структурного, змістовного, кадрового та організаційного базису та нового підходу до оцінювання поточних і підсумкових результатів навчальної діяльності, за яких апріорі не має потреби у тім, щоб кожен випускник імітував, що він також здатен розбиратися з логарифмами, похідними та інтегралами як, приміром, випускник математичного профілю.

Втім, зробити такий перехід і можливо (сотня країн світу давно з таким живе), і стартувати навіть не очікуючи нових випускників педагогічних університетів, бо у країні є достатньо кваліфікованих вчителів вищої категорії.

На заваді постає лише наша психологічна нездатність ризикувати, бо пострадянські політики та держслужбовці як вогню бояться братися за новоякісні суспільно-гуманітарні проекти. На відміну від проектування тіньових схем фінансових зисків з держбюджетної суспільної діяльності.

Відтак, поки у нас суспільні очікування щодо «ТАК» змінам чи не відразу отримують окрім прямого спротиву ще й версії гібридної протидії (дивись, наприклад, закон «Про освіту»). При цьому лише меншість спеціалістів є здатною у цій гібридносі розпізнати справжнє «НІ» реальним змінам, зокрема щодо освіти з профільно-орієнтованими пріоритетами учнів старших класів.

Більшість педагогів будуть ратувати за «ліцеї», які б мали право набирати на навчання з 7-го чи, навіть, шостого класу. Казатимуть, що вони всією душею дбають про те, щоб схильні до науки діти не втрачалися для неї у «звичайній» школі, або запевнятимуть, що відтак спасуть дітей від ризику впасти у лінощі у «звичайному» шкільному середовищі і т.д. і т.п. При цьому ви не почуєте жодного аргументу, який би був пов'язаний з самими педагогами – святий альтруїзм і тільки.

Насправді ж має місце прикритий егоїзм – педагогічні колективи просто хочуть працювати виключно з учнями, у яких від природи є схильність до абстрактного типу мислення. Чи не всій нашій системі освіти байдуже до носіїв інших природно-індивідуальних та вікових особливостей дітей та підлітків, у тому числі й старшокласників.

Для розвитку системи у напрямку «ТАК» щодо осучаснення змісту освіти є вкрай потрібною політична воля менеджерів вищого державного рівня, їхня впевненість та настирність у доведені справи до логічного завершення. А з цим у нас досі були лише проблеми і жодного по-справжньому сучасного національного лідерського ядра.

Натомість для виходу на лінію фактичного «НІ» змінам згодиться так звичний для наших посадовців навик до постійних компромісів з «громадськістю», котру зазвичай презентує агресивно-активна «сіра посередність», яка теж «хоче диплом про вищу освіту своїм дітям». Попри несумісність базових цінностей освіти щодо академічної доброчесності з практикою окозамилювання.

Чи ж усвідомить наступна українська владна команда, що саме наші «дипломанти-трієчники» весь час формують нам таке життя, у якому проблем виживання розгрібати – не розгребти. У той час, коли світ розвинених освіт, опираючись на спеціалізацію ще на етапі старшої профільної ланки, має можливість працювати над проблемами розвитку.

Володимир Бєлий Володимир Бєлий , Заступник директора з навчально-виховної роботи Херсонського фізико-технічного ліцею при ХНТУ та ДНУ
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter