Попри те, що у нас тисячі закладів носять назву «Ліцей», охоплюючи статусом ліцеїста вже першокласників на ЗНО виходить мізерна кількість випускників з ліцейською (за нашими мірками) підготовкою.
Наприклад, в одній з південних областей України випускників ліцеїв цього року було лише 6% від загальної кількості випускників 11-х класів. При цьому їхній рівень підготовки був помітно вищим за середній.
Зрозуміло, що оці 6% є точним індикатором того, що владу на місцях не цікавить питання побудови новітньої потужної мережі ліцеїв для старшокласників як засобу до гарної освітньої підготовки, бо профільна орієнтація на особистісні пріоритети учня-старшокласника апріорі є кращим ніж традиційна пострадянська модель уніфікованої освіти.
Більше того, цей показник вказує на те, що і батьківську громадськість це питання «не пече».
При цьому центральна вища гілка влади, з одного боку декларує своє розуміння ролі та значимості для якості освітньої системи відокремленої старшої ланки як профільно-орієнтованоїна реальні потреби кожного окремого здобувача освіти, а з іншої, входячи у компроміс з популістськими інтересами кланових та політичних кіл, весь час відсуває строки системного переходу на модель сучасної мережі різноманітних за своїм профілем закладів, які є ефективним шарніром між основною ланкою загальної середньої освіти (5 – 9 класи) і системою вищої освіти.
У чому «прикол»? Невже у нас і влада, і масовий пересічний люд є такими недолугими?
Відповідь у тому, що суто природно (кожен об’єкт/суб’єкт намагається зайняти положення з мінімальним запасом потенційної енергії) більшість легко схилити до «легкого» стилю життя, а наші пострадянські корумповані держслужба та заклади державної/комунальної, вже не кажучи про приватні, таку можливість молодому поколінню майстерно підсовують.
Як?
Дуже просто. Ось приклад – лише 8% випускників тієї ж області не отримали цього року можливості вступити до хоча б якогось університету за результатами виконання завдань ЗНО.
Це навіть менше ніж реальне число випускників 11-х класів, котрі взагалі планували подаватись до університетів.
Чи знаєте ви хоча б одну країну, де б інституційно виставлений бар’єр до вищої освіти торкався лише 8% випускників?
Чи знаєте ви бодай одну націю, у якої лише 8% випускників системи загальної середньої освіти не мають тієї освітньої підготовки, що дозволяє бути на рівні вимог стандарту вищої академічної чи професійної освіти?
Звісно, що у таких умовах формально надлегкого доступу до сегменту університетської освіти діє принцип: «А для чого паритися з тими/у тих ліцеях, якщо можна навіть завдяки сліпому вибору відповідей на завдання ЗНО мати чи не гарантовану вірогідність проходження вступного порогу?»
Тим більше, коли знаєш, що Спілка ректорів та «широка батьківська громадськість» щороку вимагають ще більшого пониження вступного порогу, ще більшого «спрощення програм».
Першим, бо ж «не вистачає студентів», а другим, ну дуже жалко своїх діток.
Відтак у системі на виступи/дописи таких, як, приміром, Тимофій Мілованов чи автор цього посту дивляться як на ворогів освіти та нашої «талановитої» молоді.
Мовляв, треба не рівень вимог до здобувачів освіти піднімати, а спонукати вчителів вчити та виховувати такими «методами», за яких би всі були на рівні вимог вищої школи, бо ж всі кинули нашу молодь кинули напризволяще і ще навіть і не думали, щоб розвивати її людський потенціал…
Здатні на реформаторські рішення не мають повноважень на реформу, у якій з'явиться мережа відокремлених від школи профільних ліцеїв для старшокласників.
Акцент на впровадження нових методів інституційно, тобто на рівні права, входить у протиріччя як з принципом автономії закладів, так і методичної свободи кожного окремого вчителя. За всіма законами та НПА остання давно віддано на вибір вчителя.
Спільнота має голосно нагадувати владі, що реальним гарантом вкрай потрібного забезпечення наших учнів сучасними технологіями та методами навчання є не новонаписані методичні рекомендації, а залучення у систему найбільш розумних та високо освічених випускників університетів, чого апріорі не досягти за існуючої державної політики щодо винагороди та умов праці вчителів.