Саме, гарантії прав особистості, гарантії від необґрунтованої кримінальної репресії, гарантії від надмірного застосування примусу в кримінальному судочинстві є, як би віддзеркаленням обличчя держави, висвітленням ставлення держави до особистості.
Тож з огляду на це хотілося б поговорити не лише про сам КПК, про його дух і букву, а радше про те, хто і як збирається ним користуватися?
В тих умовах, у яких наразі, ми всі живемо вбачається, що новий Кримінально-процесуальний Кодекс, від народження свого уже «не закон, а кістень», як казав Володя Шарапов у кримінальному шедеврі «Місце зустрічі змінити не можна». От його ще не устигли нормально застосувати, а він вже схожий на «кістень» або «гранату в руках мавпи».
Чому? Та занадто вже тендітний і, водночас небезпечний цей інструмент в руках саме нинішньої влади з її «вибірковим правосуддям», замовними справами та сімейними кланами прокурорів і суддів. Плюс до того, совкове мислення, (що притаманне нашій юстиції в цілому), яке якнайкраще сприяє процесу «совєтизації» нашої правової системи - коли «найгуманніший суд у світі» стояв не на захисті прав і свобод людини, а на захисті КПРС, партноменклатури і радянських чиновників. Думається, дехто на вулиці Банковій, захотів скористатися такою моделлю аби створити її «під себе», а тоді правити «біомасою», як кажуть, вічно.
Вступление в силу нового УПК повлекло настоящую катастрофу в работе правоохранительных органов. Это связано прежде всего с тем, что личный состав не готовы его применять
— Валентина Теличенко, юрист, экс-представитель Юлии Тимошенко в ЕСПЧ
Принаймні про це говорять їхні справи! За останні два з половиною роки, українські суди, прокуратура і міліція потрапили в повну, стовідсоткову, залежність від правлячої партії. Усі розпорядження з гори виконувались системою всупереч здоровому глузду, кодексам, законам. Чого вартий, останній апеляційний суд над Юрієм Луценком… Коли людині, яка засуджена за абсолютно фальшивим та надуманим звинуваченням, не дозволили навіть викликати в суд свідків, не надали на ознайомлення документи, що були покладені в основу обвинувачення. І все це, зауважте, при великому скупченні ЗМІ, юристів, міжнародних діячів та дипломатів.
Сьогодні, й до введення в дію нового КПК, і після того, вільно і безкарно знищується бізнес людей, які хоча б раз у житті, навіть зателефонували опозиціонеру, а елітні спецпідрозділи міліції зайняті не ловлею бандитів, а викривленням результатів виборів. Яка у пересічного громадянина, у таких умовах, може бути віра в справедливість і неупередженість нашої судової системи, нехай і озброєної новим і нібито більш прогресивним Кримінально – процесуальним кодексом? Думаю відповідь очевидна.
Проте повернімося до тексту нового Кодексу, мені, як юристу, очевидні, як принади, так і огріхи цього документу. Проте більше хочеться сказати про протиріччя, що містяться безпосередньо у його середині. Цей епохальний, без перебільшення, документ, на відміну від старого КПК містить у собі певну модернізацію самого карного процесу, але значно звужує, наприклад, коло службових обов’язків та можливостей оперативних працівників міліції. Він значно ускладнює, скажімо проведення оперативно розшукової діяльності, яка регламентується величезною кількістю відомчих інструкцій та документів, значна частина з яких є утаємниченими.
ОРД - це ціла наука, яку десятиліттями вивчали покоління і династії оперпрацівників, а тепер цей новий Кодекс, передає оперативну, а надто агентурну роботу в середовищі бандугруповань, в руки слідчого! Без його інформування і курування, оперативники не мають права вести ані системної агентурної роботи, ані самої розшукової діяльності. І якщо додати сюди прокурора і суддю, що мають видавати різні санкції у справі про оперативний розшук, то про діяльність такого агента буде знати ледь не усе місцеве товариство, разом безперечно і з самими бандитами. Зрозуміло, що автори Кодексу мали на меті, більш чітко регламентувати роботу самого слідчого, але, створена Кодексом регламентація повноважень слідчого не тільки не сприяє активізації діяльності конкретного слідчого, вона пов'язує його, робить залежним від керівника слідчого органу і прокурора.
Як на мене, одним із можливих і реальних шляхів удосконалювання досудової частини українського кримінального судочинства може і повинно стати зміцнення процесуальної самостійності та незалежності слідчого при чітко визначеної відповідальності за законність і обгрунтованість прийнятих ним рішень по кримінальній справі. А оперативники повинні, до певної міри самостійно вести санкціоноване ОРД, й давати йому хід далі покладаючись на перевірені агентурні дані та свою власну впевненість у наявності злочинного умислу. А по новому КПК, слідчий, після передачі справи до суду, сам як кажуть «умиває руки», і жодних інших розслідувань, включаючи оперативні, вести уже теж не можна!?
Принципы и начала нового Кодекса направлены, прежде всего, на обеспечение состязательности и равенства сторон, создание эффективных механизмов защиты прав человека
— Марина Ставнийчук, советник президента
Іще одна «терра - інкогніта» нашого нового КПК, це так зване, Національне Бюро розслідувань, яке ніби теж має шляхетну мету, розслідувати діяльність жуликів – високопосадовців. Згідно з новим Кодексом, 90% всіх кримінальних справ розслідуватиме міліція. У той же час, частина справ, що стосуються діяльності самих правоохоронців, прокурорів, суддів, міліціонерів, представників СБУ, високих посадових осіб розслідуватимуться новим - Національним бюро розслідувань, але до його створення залишаться підслідними за прокуратурою. Начальник якої - В. Пшонка, уже устиг заявити про те, що такий орган, буде створений аж через п’ять років.
Я думаю, що ця ідея вмре так же, як це сталося за президентство Віктора Ющенка, який уже створював аналогічне бюро у 2005 році, але як тоді, так і зараз, для створення справді незалежного НБР не вистачило політичної волі і бажання побороти корупцію. Дуже вже захотілося, мабуть, не знищити, а «очолити» мафію. Наразі ж, принаймні я на це щиро сподіваюсь, новий склад Верховної Ради ( і я сам обов’язково ініціюватиме це) якнайшвидше розгляне додаткове законодавство, що необхідне для створення Національного бюро розслідувань. До речі, це передбачено серед тих 50 найнагальніших законів, що їх визначила як такі - фракція «Об’єднаної опозиції». Це законодавство передбачає (власне це відповідає духу і букві нового КПК), створення повністю незалежного правоохоронного органу, котрий буде справді безкомпромісно і незалежно боротися із злочинами чиновниками, в тому числі і високопосадовців. Підзвітне НБР буде виключно Парламенту.
Серед основних позитивів, нового Кодексу, які я б хотів відзначити, і не повторюватися за іншими коментаторами, це – ліквідація дослідчих перевірок, за рахунок, яких, українська міліція працювала «на статистику» і потім, виходячи саме з цих критеріїв очікувала на схвальну оцінку своєї роботи. Завдання – зловити скільки-то злочинців, скільки-то порушників тощо, відтепер із введенням автоматичного впровадження справи по будь-якому зверненню громадянина, втрачають всякий сенс. Але тут я хотів би згадати про свою же тезу про «мавпу з гранатою»: такий інструмент буде ефективним виключно в чесних і безкомпромісних руках, нового, реформованого, добре оплачуваного міліціонера, що стоїть поза корупцією.