Уряд має допомогти українській книзі

Українська книга вже давно є якісною, різножанровою та конкурентноспроможною. Ті, хто ще досі думають інакше, давно не бували у наших книжкових крамницях або просто мають упереджене ставлення до української книги.

Фото: Макс Левин

Однак якраз зараз українська книга потребує державної підтримки, оскільки як пандемія СОVID-19, так і гуманітарна політика під брендом «какая разніца», призвели до вкрай тривожних тенденцій на книжковому ринку. Ці тенденції цілком промовисто відображені у поточній статистиці Книжкової Палати: від початку 2020 року станом на 19 жовтня українські видавці надрукували лише 65% книг за назвами та лише 30%(!) за тиражами у порівнянні із аналогічним періодом минулого року. Окрім того, за даними Асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів, за перше півріччя цього року надходження від продажу книг впали, щонайменше, на 48%.

Безумовно, за таких обставин необхідно радикально збільшувати державну підтримку книговидання та посилювати захист українського книжкового ринку від експансії з боку, головним чином, російських видавництв.

Державні закупівлі для поповнення книжкового фонду бібліотек, якими вже третій рік опікується Інститут Книги, є найбільш вагомим та швидким інструментом практично прямої державної підтримки видавництв. Проте цьогорічні секвестрування бюджету зменшили закупівельну спроможність Інституту з 85 млн грн до 28 млн грн, а передбачена Законом 3377 пряма грантова підтримка видавництв у розмірі 150 млн грн може так і залишитися паперовою обіцянкою.

До того ж і проект Держбюджету-2021 не передбачає істотного збільшення підтримки книговидання: весь бюджет Інституту книги лише близько 151 млн грн, з яких на бібліотечні закупівлі об’єктивно зможе піти істотно менше, ніж половина цих коштів. Отже й наступного року книговидання лишиться без справді вагомої в умовах кризи державної підтримки, хоч у проекті Бюджету є безліч статей, які безперешкодно і з користю для країни можна і потрібно перекинути на книжкові потреби.

Почала «накульгувати» і справа захисту нашого ринку від російської книжкової експансії - часто недобросовісної та політично вмотивованої. Як показав досвід, Закон, за яким від 2017 року обмежено доступ російських книг на наш ринок, за різних часів дає різні результати. Приміром, 2019 року не отримали дозволу на ввезення в Україну 2322 назви російських книжок. Натомість, станом на сьогодні такий дозвіл від Держкомтелерадіо не отримали лише 225 книг. Нагадаю, що мова йде лише про ті книги, які мають антиукраїнський, антидержавний зміст. З огляду на такі парадоксальні цифри, є очевидним, що робота експертів, які оцінюють зміст цих книг, потребує детальнішого нормативно-правового регулювання. А деякі експерти, напевно, просто потребують заміни.

Книговидавнича криза провокує кризу книготоргівлі. Нещодавня резонансна заява мережі книгарень «Є», сприйнята багатьма як готовність свідомо збільшити частку продажу російської книги, на мою думку, стала реакцією на новий наступ цієї книги на наш ринок. На тлі дешевших російських книжок та незліченного російського «контрафакту», наші видавці продовжують перебувати у заздалегідь гірших умовах.

Тому, окрім радикального збільшення держпідтримки та посилення захисту ринку, я вважаю доцільним запровадження компенсації витрат (або частини витрат) безпосередньо Інститутом Книги на купівлю видавництвами авторських прав. І не як тимчасовий карантинний захід, а на постійній основі.

Також профільне Міністерство могло б запропонувати як статтю загальнодержавних видатків окрему субвенцію місцевим бюджетам, завдяки коштам якої книжкові магазини, нарешті, змогли б отримати довгоочікувану пільгову або нульову ставку оренди приміщень під торгівлю книжками.

Ці та інші заходи могли б підняти з колін книжкову справу, яка поки що у нашій країні не є бізнесом у чистому виді. Бо це і формування світогляду, і національна безпека, і щоденна відсіч російській гібридній агресії. Та й у Європі, де книжковий бізнес багато розвиненіший, видавництва мають численні пакети держпідтримки, у тому числі спеціальні зараз, під час коронавірусної кризи.

Написав такий довгий текст лише тому, що переконаний у можливості швидкого розв’язання окреслених проблем. Це якраз те питання, у якому я не бажаю поразки владі, принаймні, тій невеликій кількості притомних людей, які у ній все ще лишаються. Сподіваюсь, що вони будуть діяти.

В’ячеслав Кириленко В’ячеслав Кириленко , віце-премʼєр-міністр (2014-2019), кандидат філософських наук
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram