Остання операція в Бахмуті. Історія ветерана Олександра Маркова

Весна 2014-го. Харків. Нейрохірург Олександр Марков оперує активіста, який отримав поранення голови під час акцій протесту.

Весна 2022-го. Бахмут. Лікар Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова Олександр Марков оперує військового під час того, як на Бахмутському напрямку тривають пекельні бої з російськими окупантами.

Весна 2023-го. Харків. Нейрохірург, реабілітолог, ветеран Олександр Марков відкриває власний реабілітаційний центр аби допомагати й цивільним і військовим.

У цих трьох веснах – сотні й сотні тих, кому допомогли працьовиті руки та талант лікаря Олександра Маркова. Олександр один з тих, хто з 2014-го року має чітку позицію, підкріплену діями. Сьогодні він продовжує розвивати сферу медичної реабілітації та лікувати людей.

Про власний шлях та про війну, про можливості реабілітації та розвиток своєї справи, про віру в перемогу та особистий вклад у це – читайте далі.

Фото: надане автором

Весна 2014-го року: “Поранений з проламаною каменем головою хлопець сидів на сходах метро, а жінка продовжувала лупцювати його ногами”

Олександр Марков усе своє життя мешкає в Харкові. Це його рідне та важливе серцю місто. Тут він навчався в медичному, тут він вперше побачив, як проходять нейрохірургічні операції. Це вкрай вразило молодого студента і так нейрохірургія стала однією з найважливіших справ його життя.

Олександр працював в лікарні швидкою допомоги, згодом у відділенні політравми, потім у нейрохірургічному відділенні. Оперував, рятував, захистив кандидатську дисертацію.

Відповідаючи на питання “Чому саме нейрохірургія?”, Олександр посміхається і пояснює і з лікарської точки зору, і з філософської:

“Коли в тебе щось виходить не дуже погано, та навіть добре – ти починаєш по-іншому ставитися до цього. Я почав оперувати й в мене це виходило. Нейрохірургія в принципі складна. Це найскладніша з усіх хірургічних спеціальностей. Операції проходять на головному мозку, на спинному мозку, на периферійні нервові системи й на судинах голови та шиї. Єдине, що для хірурга важлива сила і молодість. Це така спеціальність, яка передбачає свій термін. Тут головне – ефективність. Старі хірурги – це вже не хірурги. Вже тоді я розумів, що прийде час, коли треба шукати ще один плацдарм для роботи. Останнього разу я оперував в Бахмуті минулого року….”

Саме в Харкові лікар-нейрохірург Олександр Марков оперував перших постраждалих тієї самої весни 2014-го…

Люди просто ще не розуміли, що відбувається. Їх треба було сколихнути. І це вдалося, тому що люди, які були відсторонені від цієї проблеми, згодом з жахом побачили, що це про вбивства, про каліцтво, про терор, про насилля”.

“Буремний час. Тоді з Білгорода завозили провокаторів. Були жорстокі бійки. Ви повинні пам’ятати одну сцену, коли жінка била вже пораненого активіста ногами.

Він, поранений з проломаною каменем головою, сидів на сходах метро, а вона його продовжувала лупцювати ногами. Це резонансна була ситуація. Я тоді чергував в лікарні і я його оперував. Наступного дня стан хлопця погіршився, і я вночі з товаришем-колегою знову їхав його оперувати. Все склалось добре. Цей, хлопець, слава Богу, він живий і здоровий зараз. Це Володимир Силевич, український активіст. Ми й зараз спілкуємось”.

Крім фактичного порятунку життів активістів на операційному столі, Олександр мав ще й свою революційну місію. Харківському лікарю було вкрай не зрозуміло, чому люди не бачать усіх наслідків подій так званої “руської весни”, яку ворог, ніби отруту розприскував на сході України.

“Із дозволу моїх пацієнтів, активістів які отримали поранення, я виставляв у соціальну мережу фото їхніх ран. Мені хотілось, щоб люди знали, щоб розуміли, що відбувається і чим це загрожує. Хтось в коментарях сказав, що це “не цікаво”. Мене це обурило. Люди просто ще не розуміли, що відбувається. Їх треба було сколихнути. І це вдалося, тому що люди, які були відсторонені від цієї проблеми, згодом з жахом побачили, що це про вбивства, про каліцтво, про терор, про насилля”.

За словами нашого героя, у той буремний час за проукраїнську позицію в Харкові могли вбити. Вже за 8 років Харків покаже свою справжню стійкість та українську міць: місто протистоятиме навалі росіян і військові разом із цивільними боронитимуть та вистоять.

“..Також оперували, хоча і будівля лікарні була пошкоджена від вибухів..”

У 2015-му році Олександр Марков почав шукати шляхи, як потрапити на фронт. Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова був одним з небагатьох шляхів офіційно, за відрядженням МОЗ, отримати змогу працювати на передовій. Тож, лікар доєднався до медиків-добровольців.

Фото: надане автором

(ПДМШ — добровольче формування цивільних медиків-добровольців та допоміжного персоналу до надання медичної допомоги в зоні бойових дій на території України.)

“У лютому 2015-го ми поїхали на інструктаж, а потім вирушили в Бахмут, тоді ще Артемівськ одразу після Дебальцівського котла. Більшою мірою там я оперував цивільних. Для військових були військові лікарі, а от у цивільних був дефіцит допомоги медичної, ми намагалися закрити цю потребу. Були й у Попасній… Це фактично лінія фронту, і там взагалі район лишився без медичної допомоги. Там також оперували, хоча і будівля лікарні була пошкоджена від вибухів”, – згадує Олександр.

Попасна у 2015 - му була у жовтій зоні – гарячою точкою, наближеною до фронту. Звуки вибухів, обстріли, канонади. Лікарня стояла біля крайнього блок-поста.

“Слово “реабілітація” в перекладі це відновлення і, як на мене, це дуже гуманний напрямок”

Того ж року, після роботи з цивільними та військовими на передовій Олександр Марков повертається до Харкова лікарем, учасником бойових дій, який потребує змін, який має жагу до покращення життя у своїй країні. Вже тоді ветеран думав про сферу реабілітації, сферу, яку потрібно було розвивати.

У рамках приватного проєкту Олександр працював медичним директором лікувально-діагностичного центру. Тут лікар звернув увагу на кабінети реабілітації.

“Мені дуже імпонували реабілітаційні технології і я почав працювати у цьому напрямку. А У 2019 році я відкрив свій ФОП, пройшов спеціалізацію за спеціальністю рефлексотерапія і створив реабілітаційне відділення на базі клініки. Слово “реабілітація” в перекладі це відновлення і, як на мене, це дуже гуманний напрямок. Він передбачає відновлення після втрат частин тіла, органів, здоров'я, психологічних втрат. Це був новий, цікавий напрямок.”.

Ветеран, який змінив операційну на кабінети реабілітолога працював, навчався, розвивався і допомагав.

Весна 2022-го року: “Після подій лютого, я знову поїхав у Бахмут”

1 березня 2022 року. Росіяни влучили двома крилатими ракетами по будівлі Харківської ОВА. У цей час Олександр з родиною був у батьків недалеко від тієї будівлі. Того дня ветеран прийняв рішення вивозити родину з міста.

“У перші дні повномасштабної війни був ступор. Було складно осягнути весь жах, який принесли на українську землю росіяни. Тож, я вивіз дітей з Харкова. Я довіз їх до кордону, далі за кермо сіла жінка і повезла дітей.

Свій же шлях далі я чітко розумів та знав – доєднатись знову до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. Колеги на той час вже були в повному бойовому стані, надавали допомогу тим, кого евакуювали з Ірпеня”, – згадує ветеран.

Олександр поїхав у Київ та доєднався до шпиталю як головний лікар.

Команда лікарів організовувала медичну допомогу. Київ насичений лікарнями, тож потреби організовувати польові шпиталі не було. А ось опорні штаб-пункти потрібні були. Ветеран згадує, що вони отримували певні запити від військових підрозділів. У одному із медзакладів поблизу Київського моря Олександр Марков організовував терапевтичне відділення, де лікували військових.

Фото: надане автором

“Я власноруч проводив у Бахмуті нейрохірургічні операції”

Коли ситуація на Київщині стабілізувалась, ветеран в складі того ж шпиталю поїхав на Донбас – Бахмут, Лисичанськ, Слов’янськ, Сєверодонецьк.

“Тут ми разом з колегами організували систему етапної евакуації поранених. Я власноруч проводив у Бахмуті нейрохірургічні операції. На лінії фронту немає різниці — військовий чи цивільний — ризики однакові, допомагати потрібно всім. Там дуже велике навантаження. Контузії, серцеві напади, гіпертонічні кризи, больові синдроми, сердечні напади…. Людей привозили до 30, 50, 60, 100 за день”.

У травні ветеран повернувся в Харків. У свій любе місто, яке почало “дихати” інакше. У ті перші дні повернення ветеран занотує:

“Зробив кілька важливих справ, поїхав додому. Знайшов там мертві рослини й мертвих рибок. Але ж виявилося, що частинка грошового дерева була ще жива, вона просто відвалилася від засохлого в попіл основного стовбура та валялася на підлозі. Я підібрав цей відросток довоєнного життя, всунув його в горщик із засохлою землею, полив водою і подумав: це ж надія. Що ми ще не вмерли. Попри все, що коїться, живі, місто живе, країна жива…Потім побачив, що живі й два кактуси. Я їх зразу і не помітив. Наступного дня був прийом, були люди, і був обстріл, і була смерть”.

*особисті записи Олександра Маркова

Весна 2023-го року: “Заклади, де можна отримати кваліфіковані реабілітаційні послуги вкрай потрібні нашій країні”

Ветеран Марков повернувся до своєї реабілітаційної практики. А З квітня 2023 року відкрив власний центр реабілітаційної медицини “Markov.rehabcenter». Допомагав та допомагає військовим і цивільним. Через волонтерів домовлявся з командирами та допомагали відновитись військовим, коли ті повертались до міста на тиждень-другий.

“Я просто вирішив для себе: якщо ти бажаєш щось зробити гарно, то треба робити це самому, власноруч. Тож, відкрив власний центр. Ми працюємо з усіма больовими синдромами: суглоби, спина, голова, стани після операцій, тяжких хвороб, поранень, травм”.

Також є багатий напрямок вегетативних порушень, з якими працюють у “Markov.rehabcenter». Це – панічні атаки, запаморочення, синдром подразненого кишківника, тривожні стани, безсоння. Вже легко та системно працюємо з баротравмами (контузіями).

“Я взяв участь у конкурсі та дійсно став одним з переможців. Я отримав кошти на розвиток мого центру”

“Мені хотілось розвитку і кроку вперед у бізнесі. Я побачив пост у ФБ у президента Асоціації приватних роботодавців з Харкова Олександра Чумака, він був експертом у конкурсній програмі від Українського ветеранського Фонду. Я поспілкувався з Олександром, дізнався про конкурс та загалом про можливості для ветеранів від Фонду. Знаєте, я вже маю певну картину світу і в ній було досить багато несправедливості. Я скептично ставився до подібних конкурсів. Але я отримав приємне здивування – я взяв участь у конкурсі та дійсно став одним з переможців. Я отримав кошти на розвиток мого центру”, – згадує Олександр.

Отримані кошти дозволяють Олександру придбати декілька коштовних та ефективних в лікуванні одиниць обладнання. Це – спінальна система витяжіння, яка дозволить розширити спектр патології хребта, які можна лікувати в медичному центрі; прилад ударно-хвильової терапії для комплексного лікування, апарат динамічного навантаження допомога людям з суттєвими порушеннями руху (особливо нижніх кінцівок).

“Потрібна якісна реабілітація”

“З новою апаратурою ми значно посилимо функціональність нашого відділення і зможемо допомагати з реабілітацією більшій кількості людей. Також ми маємо певну систему знижок для військових, у цьому допомагають волонтерські організації. Громада своєю чергою отримає центр якісної реабілітаційної медичної допомоги, де можна лікувати й цивільних, і військових. Додаткове обладнання дозволяє створити ще 5 облаштованих місць для проведення процедур. А ще працевлаштування – в медичному центрі передбачається створення 10 нових робочих місць”, – з гордістю пояснює ветеран.

Фото: надане автором

Нейрохірург, реабілітолог, ветеран Олександр Марков – людина яка мрії вперто перетворює в плани та готовий брати на себе відповідальність не тільки за здоров’я пацієнтів, але й за позитивні зміни у медичній сфері України.

“Заклади, де можна отримати кваліфіковані реабілітаційні послуги вкрай потрібні нашій країні. Так було у 2014-му, так це залишається і зараз. Про це почали активно говорити, коли почалися повномасштабні бойові дії, після 24 лютого 2022 року, коли з'явилися військові з такими серйозними травмами. З’явилось набагато більше людей, військових і цивільних, з ушкодженнями хребта, з порушеннями функцій, з ампутаціями… Тут суспільство стало “чухати” потилицю і згадувати: а що взагалі потрібно робити? Потрібна якісна реабілітація. Ми з командою щоденно працюємо над цим. Це наш обов’язок. Це наша місія”.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram