Нашими реальними союзниками є держави (коаліція, союз держав), які дотримуються основ міжнародного права, підтримують добросусідські відносини, а в разі загроз національній безпеці з боку реального агресора, надають всебічну підтримку (НАТО, США, Туреччина, Польща, Литва).
Для реального забезпечення державного суверенітету України першочерговою є потреба переосмислення базових принципів забезпечення національної безпеки Української нації і Української держави шляхом внесення змін (доповнення) до чинної Конституції України. Текст Конституції України має містити юридичний термін «нація», що дасть законні підстави оперувати визначеннями в словах, де коренева основа стосується слова «нація», наприклад, «національні інтереси», Національний банк України тощо.
У тексті Конституції України, як у формальному договорі між нацією і державою, необхідно передбачити змістовну частину з окресленнями взаємовідносин між нацією і державою та визначити націю як замовника на послуги держави, а державу як виконавця цих послуг. Текст Конституції України має визначати відповідальність держави перед нацією за свою діяльність/бездіяльність у задоволенні національних інтересів.
Відмова України від принципу позаблоковості стала вагомим ідеологічним здобутком нинішнього керівництва держави, але цього мало. Сьогодні актуальним є вироблення і укладення воєнного договору про співпрацю України і США. Важливо наголосити на пріоритетності розвитку воєнних стосунків із США, необхідності ретельної підготовки взаємовигідного двостороннього воєнного союзу з цією державою, за зразком воєнних договорів США із Японією, США і Ізраїль, США І КНДР тощо. Поглиблення геополітичного союзу Росії із Китаєм вже у найближчій перспективі максимально його актуалізує, а це, у свою чергу, дозволить нам використати американську зброю, наприклад, у формі ленд-лізу (від англ. lend — «позичати» і lease — «здавати в оренду, внайми») тощо.
Необхідно активізувати роботу по відновленню розширеного ГУАМ (за участі двох нових провідних регіональних гравців Польщі та Туреччини). Згодом цю економічно-гуманітарну спілку держав необхідно буде трансформувати в регіональну систему безпеки. У перспективі це цілком посильне для України завдання.
Необхідно активізувати діяльність, пов’язану насамперед із виконанням завдань євроатлантичної інтеграції (приєднання до виконання програм НАТО). Потрібно буде узгодити існуючу законодавчу базу до запропонованих змін в Конституції України. Так, потрібно внести зміни до Закону України «Про основи національної безпеки України» шляхом: усунення плутанини у термінології, непродуманості і фактичній невизначеності терміну «нація» та «національна безпека»; проведення субординації між поняттями «державна безпека» і «національна безпека»; уточнення (кількісне) введеного терміну «захищеність національних інтересів»; реформування Збройних сил України відповідно до існуючого світового досвіду держав, що мають подібні до українських умови існування і виживання; модернізації галузей економіки та інфраструктури з метою мобільного реагування на зовнішні виклики; удосконалення системи управління та регулювання, координації воєнізованих структурних формувань (ЗСУ, СБУ, МВС, Національна гвардія, прикордонні війська, охоронні структури, загони самооборони, добровольчі легіони тощо).
Ми вважаємо за необхідне створити при Верховній Раді України Робочу групу для підготовки нової Концепції національної безпеки України і відповідну їй Державну програму з усіма випливаючи звідси механізмами реалізації. Також потрібно переглянути чинну нормативно-правову базу в сфері національної безпеки України з огляду на нові виклики, які стоять перед Україною та надати необхідні проекти змін до змісту відповідних актів чинного законодавства. Важливою залишається підготовка пропозицій щодо зведення в єдиний Кодекс законів про національну безпеку України чинних нормативних актів у цій сфері.
Відтак, актуальними для забезпечення державного і національного суверенітету є проблеми:
• модернізація професійного війська (ЗС України);
• формування військово-навчального резерву для оборони держави (досвід держав: Ізраїль, Швейцарія, Естонія, Латвія, Литва);
• організація регіональних загонів самооборони;
• узаконення та державна підтримка добровольчого, волонтерського руху;
• забезпечення обороноздатності України на рівні, достатньому для запобігання зовнішній загрозі, а у разі її виникнення — для її локалізації, нейтралізації, ліквідації;
• удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави від зовнішніх загроз, гідне сприйняття України на міжнародному рівні та відповідала критеріям членства України у політичних і воєнно-політичних блоках, союзах;
• реформування воєнної машини в цілому і Збройних Сил України зокрема для того щоб вигравати війни майбутнього та з метою досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО;
• нейтралізація (ліквідація) непередбачених законом збройних формувань з ознаками «п’ятої колони»;
• запровадження на прикордонних територіях інституту територіальної самооборони та забезпечення його повноцінного існування в інтересах держави;
• створення добровольчих легіонів для вирішення невідкладних екстрим-проблем, інспірованих ззовні та націлених на повалення державного суверенітету України;
• збереження і дотримання в умовах збройного протистояння та реальної загрози агресії змішаного принципу комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань з поступовим збільшенням кількості військовослужбовців за контрактом у складі бойових військових частин;
• удосконалення системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, у тому числі забезпечення створення необхідної кількості підготовленого військового резерву;
• забезпечення підвищення спроможностей вітчизняного оборонно-промислового комплексу за рахунок впровадження новітніх військових технологій, створення максимально можливих замкнених циклів розроблення і виробництва найважливіших зразків озброєння, спеціальної і військової техніки для армії, авіації, флоту, використання можливостей військово-технічного співробітництва з державами — стратегічними партнерами України;
• сприяння удосконаленню державної інформаційної політики у воєнній сфері;
• розробка системи ефективної протидії інформаційно-психологічним впливам іноземних держав, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки, провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні;
• забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, учасників антитерористичних операцій та членів їх сімей;
• удосконалення системи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони держави відповідно до стандартів ЄС та НАТО;
• підвищення рівня координованості складових сектору безпеки і оборони та вдосконалення механізмів їх консолідованого розвитку та посилення відповідних оперативних спроможностей для забезпечення воєнної безпеки.
Саме такою нам бачиться, з одного боку, системна криза, що наповнена проблемами, які складають суть національної і державної небезпеки, а з другого, напрямки та механізми подолання кризових явищ у безпековій сфері України.