А знаєте, як все починалось?
Вперше на флешмоб на мосту Патона ми зібрались 14 років тому, у 2008-му. На той момент формат святкування Дня Соборності зводився до промов зі сцени та концертів, профінансованих політичними партіями. На 700 прапорів, які майоріли у день, коли Україна об’єдналась, жовто-блакитних державних стягів було 2-3. Решта – «Наша Україна», «Батьківщина», «Рух», червоно-чорні прапори. Тобто замість спільності можна було побачити скоріше розмаїття політичних поглядів і вподобань. До того ж, прийти послухати чергове схоже на інші привітання від імені партії – сумнівне задоволення, яке не несе жодної ідейності, відчуття приналежності до одного народу, жодного перформансу чи історичного відтворення, що символізували б нашу єдність.
Таким чином, мені спало на думку створити власний формат святкування 22 січня, я запропонував його товариству, ми вдосконалили ідею разом і, як показали подальші події, успішно втілили у життя. Перше, що взяли за основу: як нас зазвичай роз’єднують? Як правило - по берегах Дніпра: правобережна-лівобережна Україна, або по Збручу. Що об’єднує береги? Умовно – міст. Саме міст Патона обрали через те, що він найдовший, не прокладений на острів. Яким чином об’єднати людей на мосту? Тут на допомогу прийшла ідея 90-х. Звісно, ми не зберемо одразу мільйони, але сама суть живого ланцюга чудово пасує до ідеї єдності. Так і виникла перша акція «Об’єднаємо два береги Дніпра», яка налічувала всього близько 100 осіб. Перші активісти, які долучились: "Братство козацького бойового Звичаю "СПАС" (вони ж стали головними організаторами щорічної акції), братство з Могилянки, студенти із КНЕУ. Зараз з нами на міст виходять люди різних вікових категорій, можна зустріти і дітей, і людей похилого віку; з різних міст, та країн; але всі ми - об’єднані спільною ідеєю.
Декого може це здивувати, але насправді у 2008 році мало хто знав про існування Дня Соборності. Та й дотепер все ще є категорія людей, які або взагалі не чули про нього, або мало знають про історію його виникнення. Таким чином, наша мета була не лише у проведенні флешмобу, а й у інформуванні про те, що він означає. Спочатку ми активно поширювали листівки, нарізали жовто-блакитні стрічки та роздавали їх біля станцій метро всім охочим, пояснюючи, яка подія сталась 22 січня і пропонуючи долучитись до святкування. Потім, люди, що отримували ці стрічки, у наступні роки долучались вже і до живого ланцюгу, що давало нам розуміння: робимо все це недаремно.
Дуже важливим моментом, на якому завжди наголошуємо, це, що під час створення ланцюгу має майоріти лише один прапор – державний як символ нашої єдності. Бувало, що хтось із учасників намагався розгорнути, наприклад, червоно-чорний стяг. Я поважаю і його теж, проте чемно прошу сховати, щоб не порушувати цю концепцію. Ми – соборні, ми – один народ, одна держава і прапор у нас – один.
Виклики існували як для організаторів, так і для учасників
Наша подія ширилась серед людей та ставала знанішою щороку. І, як це часто трапляється із успішними проєктами, з’являлися охочі привласнити собі флешмоб. Деякі політичні сили зголошувались бути організаторами під власними гаслами та прапорами, потім вони ж намагались привласнити собі організацію через свої ж маріонеткові громадські організації. Якось за правління Януковича пішохідну частину мосту навіть «випадково вчасно» за день-два до нашої акції закрили на ремонт. Тоді ми зібрались з іншого боку того ж мосту, але готові були до провокацій. Зрештою вони таки стались: у нас кидали їжаків (криво збиті цвяхи) із авто марки «Ланос». Проте, критичної небезпеки вдалося оминути. Були також спроби організувати подібну акцію на мосту Метро та Пішохідному мосту. Навіть цього року один відомий бренд нібито під егідою «діджитал ланцюга» поширює у соцмережах фото із наших акцій, ніби натякаючи, що «продовжує» нашу справу. Для нас це є сигналом, що ми все робимо правильно, нас копіюють, намагаються наслідувати.
Для учасників напевне найскладніший момент – це рано приїхати. На момент збору зазвичай ще темно, а на мосту і коло нього – вогко і через це особливо холодно. Гріємось як вміємо: п’ємо каву-чай з термосу, гучно співаємо пісень, розмальовуємо обличчя. Ранковий час обрано невипадково: щоб можна було долучитись до флешмобу, оперативно взяти участь в урочистій частині та ще встигнути на пари, роботу, у своїх справах. За рахунок того, що ми зробили це цікаво, яскраво та драйвово – людей все одно щороку більшає. Найбільш приємно, що для багатьох це стало святом.
З Живого Ланцюга Соборності на мосту Патона, як за маленького вогника, виросли Живі Ланцюги, що постали в Одесі та Житомирі, Львові та Рівному, Полтаві та Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці, Павлограді, Білій Церкві, Хмельницькому, Дніпрі, Запоріжжі та багатьох інших містах. Пізніше почали долучатись українці із Швеції, Польщі, Німеччини, Естонії. Хтось так само збирався на мосту, хтось – у центрі чи коло якогось знакового для українців місця. Деякі міста урочистості організовували ввечері замість ранку, або навіть переносили на вихідний. Проте завжди залишались із нами на зв’язку, радились щодо організації, ділились своїми ланцюгами, ширили цей зв’язок та ідею єдності. До слова, напередодні революційних подій і Донецьк брав участь, у нас навіть був імпровізований телеміст (телефонічний). Тоді ми проводили акцію одночасно, вітали їх прямо з мосту, і вони так само у відповідь.
Локдаун. Що робитимемо цього року?
Через світову пандемію та оголошений в Україні локдаун існує чітка та беззаперечна заборона на будь-які масові заходи. Тому цьогоріч ми організовуємо наш флешмоб у онлайн-форматі: створили спеціальну маску в Instagram, рамку у Facebook, оголосили декілька фото- та відео-конкурсів. Онлайн-програма та концерт відбудуться за планом – о 8:00 22 січня. Ми пропонуємо у цей день максимально дотриматись синьо-жовтої символіки. Хто захоче – згадає, як святкував День Соборності із нами на мосту та викладе фото зі спогадів. Хто захоче – зробить нові. Ми пропонуємо також записати відеопривітання вдома або утворити живий ланцюг власною родиною: показати, що незважаючи на пандемію, не зважаючи на всі ці виклики, ми все одно святкуємо і подумки – разом.
Для тих, кому цікаво долучитись до цьогорічного святкування єдності України, пропоную слідкувати за онлайн-подією Сімейний Живий Ланцюг Соборності - 2021, де і відбуватиметься трансляція. Кожне конкурсне привітання, фото та відео, викладене під відповідним хештегом, стане онлайн-частинкою спільного Живого Ланцюга Соборності, який ми покажемо на мапі України увечері 22 січня на нашій сторінці у Facebook, Instagram та на сайті http://sobornist.org.ua.
Чому це актуально було, є і буде?
Відповідь є у нашій новітній історії. Ми маємо приклад Криму, Донецьку та Луганську, які не в повній мірі є з нами на даний час. Я вдячний, що частинка з них досі з нами, що вони нас підтримують. Для сучасної України це - як новітній урок історії, який показав, наскільки було важливо виховувати нашу єдність. Тобто в сучасних реаліях це все ще надважливо. Я щиро вірю та сподіваюся, що ми навчимося цінувати нашу соборність.