По-перше, він користується спрощеннями при реєстрації, в звітності, в обрахунках доходів. В більшості європейських країн, наприклад, фізичні особи, господарюючи на рівних з юридичними, можуть не вести бухоблік, а обраховувати дохід по нормативам на гектар (який самі корегують коефіцієнтами в залежності від родючості певної ділянки і культури, яка на ній вирощується), сплачувати податок на додану вартість по компенсаційним ставкам до ціни реалізації, кратно нижчим за звичайні, і вести спрощений податковий облік без податкових накладних, інші преференції. Наприклад у Франції ставка податку на прибуток для них 15%, вдвічі нижча, ніж для великого бізнесу.
По-друге, малий та середній бізнес одержує майже весь обсяг дотацій. Спільна регуляція Ради та Парламенту Європи 1307 досить жорстко рекомендує країнам – членам ЄС дотримуватись правила спершу спрямовувати кожне шосте євро починаючим фермерам і кожне третє євро на „перші” 30 га всім фермерам, а вже потім розподіляти залишок пропорційно всіх гектарів, однак не більш ніж 300 тисяч євро одному виробнику. Таким чином ферми із розміром землі до 5 гектарів одержують в 400 євро дотацій на гектар, що в два з половиною рази більше, аніж ферми, у яких в обробітку від 500 до 1000 гектарів.
Зауважу, що це лише кошти, які централізовано розподіляються для підтримки дохідності фермерів від сільгоспвиробництва. Паралельно майже такий же обсяг коштів спрямовуються групам та організаціям малих та середніх фермерів на сільський розвиток як компенсація чи часткова участь держави у розвитку сільської чи виробничо-побутової інфраструктури, на підвищення екологічності виробництва. Також не менші кошти з національних бюджетів йдуть малим фермерам на виплати соціально-економічного характеру, як то компенсації за пенсійні відрахування чи медичне страхування.
Тобто в Європі дотаціями стимулюються доходи фермера від відповідальної самостійної праці на землі, а не обсяги виробництва чи рівень рентабельності. На підтримку виробництва того чи іншого продукту будь-яка країна ЄС має право спрямовувати не більше 10% від коштів, які виділяються на цілі підтримки аграрного виробництва, однак і ці кошти більшою частиною йдуть на підтримку сімейно-самозайнятого молочарства.
Приклад Європи доволі актуальний в контексті дискусій, які точаться сьогодні на засіданнях Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради щодо обсягів та спрямування прямої підтримки, які закладаються у Бюджет країни на 2020 рік. Верховна Рада минулого скликання ухвалила закон, згідно з яким сімейно-самозайняті господарства одержали можливість реєструвати свій бізнес без створення юрособи, лише шляхом укладання угоди між членами сім’ї та реєстрації голови сімейного господарства підприємцем. Законом передбачили значну підтримку - компенсацію Державою до 90% за сплати єдиного соціального внеску, що відповідає європейській практиці. Однак більшість новообраних депутатів Комітету від провладної фракції навіть не піднімає питання щодо врахування цієї норми закону в розподілі дотацій на наступний рік. Критикуючи ефективність програм „виробничого” спрямування, які використовувались раніше, в поточному році в тому числі, вони пропонують взагалі всі кошти спрямувати на підтримку купівлі земель, допускаючи агрохолдинги до числа покупців. Це ніяким чином не стимулюватиме повернення сільських трударів до самостійного обробітку паїв і розвитку своїх малих та середніх господарств, а навпаки, опосередковано підштовхуватиме їх до продажу безоплатно одержаних паїв та відходу від фермерської справи.
Підсумовуючи викладене, зазначу: в європейських країнах найбільш дієвим запобіжником, який стримує несільськогосподарський чи міжнародний капітал витісняти з сільського господарства сільський бізнес, є не адміністративні обмеження в земельній частині законодавства, а податково-бюджетна політика, орієнтована на підтримку малих та середніх господарств. Більшість країн Європи формально не забороняють будь-кому, в тому числі великому іноземному капіталу, реєструвати в цих країнах підприємства, орендувати фермерські землі та розпочинати діяльність, але „економіка окупності” таких інвестицій значно гірша за, скажімо, інвестиції в цінні папери.
Що ж стосується ситуації, яка склалась сьогодні в Україні потрібно наголосити, що лише кардинальна переорієнтація всієї державної політики, особливо податкової та дотаційної, на розвиток малого та середнього бізнесу може забезпечити сильний імпульс для довгострокового економічного зростання в країні, в тому числі для сталого сільського розвитку.