Офіційно вже відомо, що Катерина померла не від страшних опіків, спричинених 31 серпня літром концентрованої сірчаної кислоти, а від тромбозу. В реанімаційній, обладнаній всім необхідним для рятування життя, палаті київського шпиталю. Її вбив не найнятий кілер а мігруючий по судинах тромб – ембол. Такий малесенький, щільний згусток крові, який сформувався в магістральних судинах і відірвався від їх стінок, з потоком крові потрапив у правий відділ серця і далі в легеневу артерію. Така собі тиха і нечутна смерть. Це при тому, що сучасна медицина, тим паче з урахуванням чисельних операцій у Катерини, мала, без сумніву, прогноз на можливість виникнення тромбозу. Для його виявлення є ціла купа ультразвукових методик, які нічим не поступаються флебографії (контрастному рентгену). Врешті є фармацевтичні препарати, які здатні розчинити фібрін (основний зв’язуючий компонент тромбу) – тромболітики. Їх якраз використовують в реанімаціях.
Цей факт може серйозно вплинути на остаточну кваліфікацію дій злочинців, яких під тиском громадськості сьогодні звинувачують у вбивстві з особливою жорстокістю, скоєним за попередньою змовою групою осіб. Слідство, зважаючи, що воно порушило цю справу як безмотивне хуліганство, а потім як спричинення тяжких тілесних ушкоджень на ґрунті ледь не особистих стосунків, може і не знайти причинного зв’язку між смертю Катерини і атаки на неї смертельно небезпечною хімічною речовиною, дія якої має ефект зброї. В цьому плані заслуговує на увагу заява президента: «Хочу наголосити, що жодна версія, а їх сьогодні більше 20, не буде відкинута, а буде дуже ретельно досліджена з дотриманням процедури слідства», про це він сказав на зустрічі зі студентською та науковою молоддю з нагоди заснування Фонду президента України з підтримки освітніх та наукових програм для молоді у Києві. Якщо навіть не читати Конан Дойля і не вважати себе послідовником, як логік, Арістотеля, то така кількість версій може свідчити, що затвердженої політиками єдиної слідчої версії розслідування справи про вбивство Катерини немає.
Симптоматичною цьому є також твердий висновок Генпрокурора, що у цій справі фігурує вже 12 замовників: "Сьогодні ми маємо підозри щодо 12 осіб, які, ймовірно, були замовниками цього злочину. Сама Гандзюк говорила про частину з них". Іншими словами. Якихось 12 ворогів Катерини провели збори, проголосували за акцію проти неї, зібрали гроші аби найняти кілерів-виконавців, знайшли авторитетного посередника під прикриттям і зараз: а) купують квитки в Ізраїль чи іншу країну де немає екстрадиції, б) написали вже явку з повинною і лягли в лікарню, купивши собі, на всякий випадок інвалідне крісло, як всі інші фігуранти генпрокуратури.
Human Rights Watch, Amnesty International та Freedom House зафіксували тільки за останній час більше 50 насильницьких нападів і вбивств активістів та 143 репортерів. Це співпадає з висновками Центру інформації про права людини, яку він оприлюднив ще 3 вересня, констатувавши, що в абсолютній більшості випадків насильства проти активних українців не розслідуються і будь-якої зрозумілої версії – хто це все організовує? – немає. Генпрокурор звинувачує в цьому громадянське суспільство, виступаючи не провідником захисту його прав і свобод, а жорстким силовиком, який боронить політичну цитадель влади: «Причина виникнення такої ситуації не тільки в рості кримінальної злочинності, поганій роботі правоохоронних органів, але й в атмосфері тотальної ненависті до влади, яку розпалюють деякі громадські активісти». Він не хоче знати, що громадяни в демократії мають право на опозицію до влади і супротив її несправедливим діям. В підтексті ці слова звернуті найперше до Катерини Гандзюк, яку він відвідав у шпиталі.
Freedom House опонує прокурору вважаючи, що в Україні спостерігається надмірно високий рівень фізичної агресії проти журналістів і активістів число нападів на яких постійно зростає, створюючи реальну загрозу для демократії.
Комітет із захисту громадянського суспільства створив мапу на якій зображено 400 випадків насильства проти активістів і журналістів за два останні роки. При цьому, мова йде не тільки про спробу прямого фізичного насильства, але й напади на їхнє майно – підпали офісів, автівок, гаражів, погрози та залякування, в тому числі і близьких їм людей.
Тільки у вересні 2018 року відбулося 4 напади на активістів і стільки ж на журналістів. У серпні – три. 31 липня, в спину двома пострілами вбили непримиримого антикорупціонера і добровольця «Донбасу» Василя Олешка. В цей же фатальний день в Херсоні смертельно обпалили кислотою Катерину Гандзюк. Тут же, 18 червня побили журналіста Сергія Нікітенка, а 5 червня в Есхарі на Харківщині знайшли насильно повішеним активіста Миколу Бичка. 28 травня в Одесі втретє у цьому році напали на голову ГО «Небайдуже» Сергія Стерненка, якому влада категорично відмовила в охороні. Перед тим, 28 квітня у Кременчуці тяжко побили, зламавши дві руки, керівника ГО «Чиста хвиля» Олега Філіпса. ГО відмічають, що в 2017 році напади на активних українців носили чітко прослідкований характер по всій Україні. Завершилися вони вбивствами в листопаді і грудні Луганського активіста Сергія Самарського і Київської адвоката-активістки Ірини Ноздровської. Це вкрай непокоїть Захід, який надає постійну і коштовну підтримку українській владі, не дивлячись на постійне погіршення соціальної ситуації та захищеності прав і свобод людини. При тотальній системі корупції в керуванні державою. А тут ще Управління Верховного Комісара ООН з прав людини випустило цього року спец-доповідь про ситуацію з правами людини в Україні. Лише за короткий період з 16 травня по 15 серпня в ній зафіксовано 32 напади на журналістів та активістів, що втричі більше аніж за цей же період минулого року. Взагалі, Комісар встановив, що жертвами нападів стали 282 особи. При цьому в допиті особливо акцентується, що якраз влада використовує мову ворожнечі та насильства, на недбалості поліції і затягування розслідувань, допущення катувань та жорстокого поводження з людьми і невиконання в більшості рекомендацій ООН тою ж владою в питаннях свободи діяльності ГО і журналістів. Це підтверджує і статистика світових індексів рейтингів України з 2014 року. Наприклад, в індексі недієздатності держави ми опустилися на 5 пунктів, соціального прогресу на 1, а в індексі щастя аж на 15 позицій. По індексу сприйняття корупції ми знаходимось на 130 місці між Гондурасом, Домініканою і Сьєрра-Леоне та М’янмою. По індексу держави і безпеки Україна балансує між Мексикою, Тунісом і Габоном та Сальвадором. По рейтингу свободи слова (101 місце) – в одному ряду з Абхазією, Нагірним Карабахом, Косово та Вірменією. В напрямку Росії (148) і Білорусі (155). По свободі ведення бізнесу Україна застряла між Киргизстаном, Бутаном і Узбекистаном.
У відео зверненні Катерина Гандзюк була оптимістична. І якщо не щаслива, то впевнена у своєму майбутньому та одужанню. Ніщо не віщувало біди. Вона хотіла й дальше битися проти «заговору сепаратистів і мусорів». Не сталося. Але вона може стати прапором для інших активних воїтелів за справедливість, рівність прав і свобод, доступність до управління державою, вільний вибір влади державотворців і захисників утиснутих прав та інтересів всіх українців. Не випадково у зверненні 74 громадських організацій ставиться вимога відставки Генпрокурора і Міністра поліції не просто за смерть Катерини, інших активістів та журналістів, а за «провал реформ».
Важко уникнути висновку, що безпрецедентне наростаюче насильство проти активних українців кримінально орієнтованими злочинними угрупуваннями має системний характер. А отже і певну мету та стратегію, яка формується не стихійно, а як один з можливих способів тримати суспільство в стані постійного страху, громадянської агресії і взаємоконфліктів. Ця картина доповнюється безкінечними масками-шоу спецслужб, поліції, які перетворили систему законності в інструмент безперервного тиску на громадянську опозицію, а презумпцію невинуватості у презумпцію винності, постійно перекладаючи всю відповідальність за ситуацію в країні саме на громадянське суспільство. Як наслідок – масова зовнішня і внутрішня еміграція.
Генпрокурор так і не подав президенту заяву про відставку, використавши з трибуни і покидаючи її весь арсенал своєї злості на тих же активістах, не зважаючи на їх імунітет та індемнітет, та ігноруючи в них своїх колишніх колег – політиків. Президент, по годині після смерті Катерини, чомусь закликав нас: «всі маємо об'єднати зусилля…(?) …спільно допомогти правоохоронним органам, поліції, щоб зло було покаране (?). Генпрокурор дуже негативно зреагував на допомогу, саме громадськості, звинувативши її у витоку інформації, яка має перешкодити слідству. Ірина Геращенко заявила від імені неіснуючої коаліції, що вона не дасть погодження на звільнення Генпрокурора а спікер Парубій провів блискавичний фінт і рейтинговим голосуванням показав, що ми маємо зараз найкращого прокурора за всі часи незалежності. За свідченням журналістів прокурор прокоментував невдалу спробу висловити йому вотум недовіри одним словом. На жаль, наш «високий штиль» не дозволяє його привести в оригіналі.
Вічна пам'ять Катерині. Ми будемо пам’ятати про неї і любити її.
Настав новий день і нові події, кризи, штучні і історичні, перемкнули кнопки свідомості українського загалу.