З третьої спроби, проте все ж Верховна Рада ухвалила нову редакцію закону «Про Конституційний Суд України». Це важливий документ не тільки передбачає прозору та публічну процедуру обрання нових суддів КСУ та створює умови для незалежності цього органу конституційного контролю, а й затвердив його нову організаційну структуру, що забезпечить якісне виконання КСУ повноважень.
Таким чином створені реальні, а не формальні умови для реалізації гарантованого Конституцією права кожного громадянина - права на конституційну скаргу. Завдяки судовій реформі тепер кожен може звернутися до КСУ зі скаргою, якщо застосований при винесенні остаточного судового рішення закон суперечить Конституції. Якщо Конституційний Суд визнає такий закон неконституційним, то це буде підставою для перегляду справи. В КСУ зібралось вже понад 100 таких скарг, проте через відсутність законодавчо прописаного механізму їхнього розгляду, вони чекають свого часу. Тепер у КСУ є декілька місяців, щоб ухвалити новий Регламент та створити Сенати, щоб взятися до оновлених повноважень, а громадяни, що подали конституційні скарги до набрання чинності нової редакції закону «Про Конституційний Суд України» мають до початку листопада привести ці подання у відповідність до вимог закону.
До речі, завдяки судовій реформі КСУ був відокремлений від судової системи, щоб займатись виключно питаннями конституційного контролю. Тому з його компетенції прибрали завдання тлумачити закони, тепер цим займатиметься судова практика.
Це лише основні зміни, що відбулись за рік судової реформи. Багато треба зробити як в практичній площині, так і на законодавчому рівні, бо ухвалені зміни до Конституції та нова редакція закону «Про судоустрій та статус суддів» є лише фундаментом, на якому проводити подальшу розбудову. Для того, щоб відбулись не тільки інституційні, а й процесуальні зміни та зміг запрацювати оновлений Верховний Суд, треба було ухвалити зміни до процесуальних кодексів, бо інакше він не «вписався» би в існуючу судову систему. Після майже двох тижнів розгляду правок до законопроекту, документ схвалено у парламенті.
Потрібно також створити антикорупційну судову інституцію, що передбачено судовою реформою. В цьому питанні досі немає єдиного бачення щодо форми цієї інституції: спеціалізованої палати у Верховному Суді, а також антикорупційної спеціалізації в апеляційному суді першої інстанції, або це буде окремий суд – питання дискусії. Наразі обидва законопроекти, що передбачають різні підходи направлені до Венеціанської комісії. Хоча, на моє переконання, на першому етапі доцільно створити саме антикорупційні палати, що буде і швидше, і менш витратно для бюджету, а вже після доопрацювання законопроекту щодо створення антикорупційного суду сформувати і його.
Окремо готується реформа адвокатури, бо судова реформа суттєво змінила статус і роль адвоката, який раніше був лише формальним учасником процесу. Тепер захисники беруть не тільки активну участь у судовому процесі, а можуть навіть розвалити справу, якщо відсутня достатня доказова база чи порушені процесуальні норми. Тому на законодавчому рівні треба ретельніше прописати права та обов’язки адвокатів, вимоги до них та навіть відповідальність за різного роду порушення. Цей законопроект також вже готовий та перебуває на стадії експертного обговорення.
Тому повертаючись до питання, чи багато було зроблено за рік судової реформи, для мене відповідь очевидна: багато, проте через певний політичний популізм та спротив змінам на різних рівнях зробили менше, аніж могли. Однак для мене особисто головне те, що зміни почались і вони незворотні. Залишилось закатати рукава та продовжити наполегливо працювати.