Уже зараз ми можемо прогнозувати у найближчому майбутньому зростання мінімальної зарплати приблизно до 5, потім 7 тисяч гривень. Це реально і позитивний ефект для всієї економіки за цим не забариться. Зростання мінімальної зарплати дало поштовх до збільшення оплати праці й у секторі державного управління, до чого спонукав і прийнятий у 2015 році Верховною Радою Закон «Про державну службу» та «Стратегію реформування державного управління України на 2016-2020 роки». Це проєвропейський закон, який змінює підходи до оплати праці держслужбовця, хоча наразі сама система є ще далекою від оптимальної, бо гальмує зміну кадрового потенціалу.
Державна служба залишається менш привабливою для освіченої молоді, для досвідчених молодих управлінців, ніж робота в бізнесі.
Незважаючи на зміну структури оплати, підвищення розміру винагород, відкриті конкурси згідно із законодавством і зростання вакансій, впровадження нової законодавчої бази виявило численні диспропорції у підходах до оплати праці. Помітного підвищення мотивації змагатися за привабливі місця на цьому ринку праці наразі не відбулося.
Погіршує ситуацію і диспропорція між базовими компонентами, як-то посадовий оклад, надбавка за вислугу років та ранг, і тимчасовими преміями у різних сферах держуправління. У структурі фонду оплати праці держслужбовців у 2016 році посадовий оклад становив 34 %, надбавки – 53 %, премії – 13 %. Для порівняння у промисловості та фінустановах базова зарплата становить 60 % сукупної винагороди, а доплати не переважають 35 %.
Через те, що розмір премії встановлюється керівником, він робить підлеглого залежним, може стати елементом тиску чи навіть засобом схилянням до корупції.
Часом, премії у структурі зарплати можуть перевищувати 50 %, що, на мою думку, є нелогічним з огляду на те, що новий закон збільшив частку посадового окладу з 26 % до 34 %. Такий показник ми мали у 2016 році. У 2018 році із січня мінімальний посадовий оклад зросте на1,5 розміру прожиткового мінімуму, а з липня – до 1,75 розміру прожиткового мінімуму. Проте радикальні зміни можна очікувати лише з 1 січня 2019 року. І саме тому, що щоквартальні премії будуть обмежені 30 % річного посадового окладу, максимальний розмір преміального фонду буде не більшим за 20 % від річного фонду. Це завадить керівникам маніпулювати преміями, штучно утримувати посади вакантними задля збільшення преміального фонду.
Тут доцільним є говорити про скасування надбавок за вислугу та особливо важливі завдання і збільшення посадових окладів для вищого корпусу держслужби України, залишивши елементом заохочення обмежені у розмірах премії. Прогресивним стало б широке впровадження контрактної системи зі своєю методикою формування винагороди за досягнення результатів, закладених у контракті.
Треба зупинитися ще на одному недоліку в системі оплати державного фахівця – надбавці за вислугу років, яка теж подекуди сягає 50 %, ставлячи у нерівні соціальні умови молодих спеціалістів і досвідчених держслужбовців.
Грає свою негативну роль на цьому ринку праці суттєва різниця у винагородах за працю у різних центральних органах, що також демотивує держслужбовців, котрі отримують значно менше, ніж ті, що задіяні в нових органах, таких як НАБУ, зарплати яких у рази перевищують навіть оклад найвищого рівня держслужби – державного секретаря. Вони сягають 40-50 прожиткових мінімумів проти 8 у держсекретаря.
І хоча середня зарплата в органах державної влади, наприклад, у 2016 році була більше, ніж на 11 % вищою за зарплату у промисловості, вона все ж є на 30 % нижчою за офіційну середньомісячну зарплату у галузі технологічних, фінансових послуг та ІТ.
Керівники у приватному секторі взагалі отримують офіційну заробітну плату у середньому на 45-50 % вищу, ніж у керівної ланки держслужби. Тоді як спеціалісти центральних органів державної влади отримують на 20-30 % більше, ніж за подібні обов’язки у приватних структурах.
Якісне держуправління є важливим елементом успішної держави, тому нам слід вивчати досвід сусідніх європейських країн, які теж непросто вишукували оптимальні рішення, впроваджуючи модель, яка, з одного боку робила державного чиновника презентабельним і престижним для контактерів, з іншого – створювала умови для боротьби з корупцією в органах державної влади і залучення перспективних молодих фахівців через формування достойної заробітної плати на тлі приватного сектору.
Важливою складовою реформ в оплаті роботи чиновників у тій же Німеччині, Польщі чи Литві була кадрова оптимізація, що вивільняло кошти для зростання рівня зарплат. В Україні це теж питання порядку денного. Треба сподіватися, що зростання економіки створить ринок для кваліфікованих кадрів, які полишать держслужбу. Це теж резерв для збільшення надходжень до бюджету.
Вимагає збільшення зарплат й інший чинник – вирівнювання розміру вартості побутового газу та електроенергії в Україні з європейськими цінами на стратегічні продукти, зростання вартості інших соціальних послуг.
Незважаючи на нинішні негаразди, війну на Сході, борги перед МВФ та іншими фінансовими структурами, заробітні плати будуть зростати навіть у таких умовах. Такі кроки Уряду є важкими, але очевидно вигідними для загального оздоровлення української економіки. Головне тут – прибрати перекоси у формуванні зарплат тих же держслужбовців.