Фото: www.facebook.com/hanna.hrabarska
Очевидно, це всього лише зовнішня мішура, що приховує звичні для українського парламенту речі –
у кулуарах так само домовляються про розподіл посад, контроль над стратегічно важливими комітетами, портфелями в державних органах – і
суспільство ніби це розуміє, проте емоційна нестабільність українців спонукає не раціоналізувати події, а сприймати їх крізь призму емоційної заангажованості. І це не дивно: 3 місяці Революції
Гідності та 8 місяців війни наклали свій відбиток на українців, деформувавши свідомість. Такою аудиторію легко маніпулювати, граючи на оголених нервах нації. За цим виборці упускають суть процесів
під куполом Ради і призначення цього органу взагалі.А завдання парламенту полягає в одному – ухвалювати закони. Все решта – бійки, пустопорожні дискусії, ламання списів з приводу зовнішності,
інтелектуального рівня окремих депутатів, етичності/неетичності бійок у Раді – лише марнування часу. Суспільству варто усвідомити фундаментальну річ: нам жити за законами, які понаухвалює це
різношерсте збіговисько.
Будь-яка дія, що віддаляє депутатський корпус від законотворчого процесу, обходиться нації в цілком матеріальні втрати. Нас має цікавити лише одне – результат у формі якісних законів. Україна не
має часу спостерігати «реаліті-шоу» в парламенті – надто дорого для економіки і безпеки країни обходиться кожна хвилина. Або парламент швидко напрацює законодавчу базу для втілення «шокової терапії»,
або ж він згине разом з державою.
А зайнятися фізичним «вихованням» екс-регіоналів чи нахабних депутатів можна на вулиці, у комітетах – де завгодно, але подалі від камер і представників ЗМІ. Явище «сміттєвої люстрації» вказало
один зі способів позапарламентської сатисфакції, за якої і парламентаризм не делегітимізується, і пропагандистська машина Кремля не отримує поживи для своїх жалюгідних пасквілів.
