Більшість експертів виступає за суттєве роздержавлення економіки, тобто приватизацію тих підприємств державного сектору України, що є РЕАЛЬНО збитковими і обтяжують бюджет. Але якщо говорити про відповідний законопроект уряду про виключення 1200 держпідприємств зі списку тих, що не підлягають приватизації, то маємо низку ньюансів, які не можна ігнорувати. Отже:
1. Не всі підприємства зі списку є збитковими. Більшість з них позиціонують себе такими по бухгалтерії для викачування дотацій з держбюджету.
2. Зараз вартість активів вказаних підприємств є близькою до нуля, вигода. Дохід бюджету від приватизації не буде суттєвим.
3. Західних інвесторів, а відповідно і ефективного управління, чекати не доводиться. Лише дурні, або спекулянти вкладають у країну, що воює.
4. Через умову №3 ці підприємства скуплять олігархи - відповідно вони їх перепродадуть, або ж банально викачуватимуть ресурси.
У висновку внаслідок приватизації прибутки отримає не бюджет, а великий бізнес і пов’язані з ними політичні сили. Це не приведе до модернізації проданих підприємств або до підвищення ефективності управління.
То що необхідно зробити у цій ситуації:
1. Створити комісію для оперативного і повного аудиту всіх підприємств державного сектору. Бажано із закордонних аналітиків та фахівців.
2. Після результатів аудиту:
а) ліквідувати реально збиткові підприємства, у які недоцільно інвестувати/модернізувати.
б) продати на публічних аукціонах збиткові об’єкти, які можуть зацікавити іноземних інвесторів і не є безнадійними.
в) залишити у власності держави прибуткові підприємства і провести на них повну заміну менеджменту. Тут варто реалізувати американську модель управління – коли на посади управлінців у державні підприємства наймають топ-менеджерів з приватного сектору (не обов’язкого українського).
3. Прописати максимально прозорі умови проведення публічних торгів і детальну перевірку суб’єктів, що будуть брати участь у них – для недопущення у процес прокладок олігархів.
4. За висновками роботи аудиторної групи СБУ/ГПУ має відкрити кримінальні справи на частину керівництва державних компаній, у роботі яких були знайдені порушення.
Так я бачу розв’язання проблеми збиткових підприємств державного сектору, які у списку стратегічно важливих і підлягають приватизації згідно законопроекту Айвараса Абромавичуса. Цей план дій – «золота середина», яка має влаштувати як і прихильників тотального роздержавлення, так і прихильників збереження прибуткової частини державного сектору. Приклад Німеччини, Франції та країни Скандинавії у цій сфері дійсно є привабливим. Ці країни мають велику частику державних підприємств, що коливається у рамках 40-60%. Це забезпечує сильний вплив держави в економіку і можливість забезпечити якісну соціальну базу для населення.
Проте Україна у даний момент не може впровадити подібну схему, оскільки вітчизняний державний сектор економіки – корупційна яма, яка витягує з бюджету колосальні ресурси і по суті є фондом фінансування політико-олігархічних угрупувань. Реформувати галузь під час війни і рекордного падіння вартості активів цих підприємств не зміг би жоден менеджер. Але і поспішна приватизація, яку зараз намагається провести через парламент коаліція, не принесе країні жодної користі.
Такий акт тотальна приватизації має відбуватись за прозорими і адекватними правилами, а рубати з плеча без ґрунтовного обговорення – було б неправильно. Тим паче ніхто не має достовірної інформації, які ж підприємства з цього списку реально прибуткові, або реально важливі для оборонної сфери країни. Тому необдумана приватизація, за відсутності ґрунтовної стратегії розвитку державного сектору економіки, не матиме того позитивного ефекту, на який очікує міністр Айварас Абромавичус.