Маріупольські пенсіонери в більшості залишились в окупованому Маріуполі самі. Без дітей, які розʼїхались по інших містах. Без онуків, сватів і всього, що притаманно нормальній українській родині. Самі в оточенні таких самих пенсіонерів.
В жорстких умовах 2022-2023 без телебачення, інтернету пенсіонери згадали, що в них є друзі. Ті самі. З юності та періоду життя, коли все ще було попереду. Так почався новий етап повернення в молодість. Назад в СРСР.
Вечірні плітки у дворі, походи в гості, спільне святкування звичних зі школи дат. До окупації це було не просто неможливо. В тому не було потреби. Тепер нічого не стоїть на заваді такого способу життя. Щирі та штучні традиції на кшталт Нового року в колі родини під вічного “Женечку Лукашина” або спільний похід на демонстрацію. Всі розваги одразу. Росія пропонує повний комплект радянських та релігійних свят одним лотом для всіх.
Окрім того, тепер наші пенсіонери вільні від моральних зобов’язань. А неможливість поїхати в Україну з гарантованим поверненням додому в Маріуполь, надає їм повне виправдання власному егоїзму. “Ми на це заслужили.”
На цьому парадокси лише починаються. Окрім стрибка у власне минуле, їх утримує в окупації двопенсійність. Російська та українська пенсія забезпечують їх сталий дохід для яскравого життя. Люди вихваляються своїм колишнім сусідам та друзям в евакуації, що так як зараз вони ніколи не жили.
Дійсно, тепер не треба дбати про сувеніри онукам. Про допомогу дітям. Тепер все лише собі.
Все це разом створює ілюзію повернення в молодість. Коли ще не було ані дітей, ані родини. Лише надія та щастя попереду.
Тому наші бабусі та дідусі, батьки та рідні будуть залишатись в окупації. Залишатись та насолоджуватись. Вони тут самі для себе. Відчувають та переживають другу молодість.
Тут має з’явитись моралізатор та сказати щось на кшталт того, що ну й добре. Він точно з’явиться та не один. Що тут сказати. Мені абсолютно індиферентно ставлення пенсіонерів до власних родин. Що мені точно болить, що ми за їх щасливу старість продовжуємо платити більшу ціну. Ціну в наше майбутнє. В життя кращих з нас. Лише тому, що “там” хтось знову може їсти салат олів’є на Новий рік.