Якщо війна закінчиться за таким сценарієм, який наше суспільство вважає переможним, то ми побачимо країну, яка здобула момент національного тріумфу, повернула собі власний суверенітет та почуття спроможності. Україна буде європейською країною, яка з вдячністю ставиться до партнерів та налаштована на реформи. Ба більше, застосовуючи досвід західних країн, адвокати цих реформ зможуть втілити їх в Україні. Але що буде, якщо війна закінчиться за тим сценарієм, який суспільство вважатиме поразкою?
Мова іде не тільки про обʼєктивні фактори, а і про сприйняття. У березні 2022-го ми готові були вважати перемогою у війні вихід на кордони 23 лютого. Сьогодні не готові погоджуватись на менше, ніж кордони 1991-го року.
Пластичність суспільних очікувань складається так, що навіть при закінченні війни за сценарієм, який знані експерти визначатимуть переможним, то це не завадить суспільству вважати його програшним. Таким чином породжуватиметься ресентимент, поринувши в який Україна зовсім не нагадуватиме ті країни, на які хоче рівнятися. Ми станемо набагато більш схожими на Угорщину, а аргументи євроскептиків доповнить постійне згадування про зраду Заходу, що не дозволило нам досягти бажаного результату.
Політика ресентименту — не дуже перспективний сценарій для розвитку
Дихотомія нашого майбутнього будується навколо протиставлення. Один його сценарій описується формулою “ми повинні”. Будуть люди, які казатимуть — давайте працювати над помилками, не будемо марнувати час, будемо ставати кращою версією себе.
Інші просуватимуть наратив “нам винні”. Ця група може бути більшою за першу. Вона просуватиме ідею, що Україна ціною власної жертовності і втрат захистила всіх. А тому зараз умовний Захід не має права у нас нічого вимагати, лише віддавати.
Якщо обирати між цими двома шляхами, другий явно не кращий.
Ми живемо в системі простору життєвих зсувів
Коли ми всі знаходимося на межі “зради”, потрібно згадувати горизонт планування зразка 1 березня 2022 і що ми тоді вважали перемогою. Багатьох ілюзій позбулися західні столиці, зокрема, про “другу армію світу”. І, дивлячись на умовний схід Європи, вони дивилися на Москву, а не на Київ. За півтора роки в уяві західних країн відбулася зміна сприйняття того, що є реальним, можливим і неможливим. Треба і надалі працювати з уявою про реальність і позбуватися власних страхів.
Варто також звернути увагу, що згідно з соціологічними опитуваннями, ми бачимо високий рівень єдності в суспільстві. Такого, напевно, не було ніколи. Але при цьому є ризик виникнення внутрішніх розколів. Це стосується і політичних чвар, і збільшення напруги між військовими та цивільними, ставлення до колабораціонізму тощо. І це не має перетворитися у протистояння. Під час повномасштабної війни єдиний політик — ЗСУ. Єдиний простір політики — війна.
Я згадую слова французького письменника Ернеста Ренана, який займався питанням націотворення. Він казав, що для того, щоб нація відбулася, нація має вміти не тільки все памʼятати, але і дещо забувати. Для прикладу, французи ніколи б не утвердилися як нація, аби вони постійно одне одному нагадували про Варфоломіївську ніч.
Нам треба зрозуміти самим для себе, які речі ми маємо забувати, а які — памʼятати, щоб мати імунітет від помилок в майбутньому.
Матеріал виходить у рамках партнерства Днів Ідей та LB.ua. Мета Днів Ідей — надихнути учасників новими практиками, сприяти синергії та спільному пошуку відповідей на важливі питання. Організатори Днів Ідей — Аспен Інститут Київ та Impact Hub Odessa.
Матеріал є розшифровкою виступу Павла Казаріна під час Днів Ідей, що відбулися 20 липня 2023 року у Дніпрі.