І. Кожна епоха означена своєю темою. Питань завжди багато — глобальніших і дрібніших, але завжди є одне, що домінує. І зараз це питання комунікації. Завдяки технологіям ми всі раптом стали “доступні”. Ми можемо здійснювати декілька перельотів на день, а чекаючи на пересадку, робити відеодзвінки, створювати сторіз, сперечатися в твіттері. Ми всі опинилися на спільній території, маючи дуже різні характери, виховання, освіту, пам’ять, мову. І щоб уникнути глобального когнітивного дисонансу, нам просто необхідно навчитися спілкуватися, врівноважити свої системи сприйняття, зрозуміти, як діяти далі — всередині цього процесу глобалізації. Його неможливо зупинити. Так само як і неможливо “запрограмувати” людство на любов і взаємоповагу. Неможливо просто від завтра почати дружити й любити, тому що так “всім буде краще”. Але можна спробувати принаймні усвідомити, що всі ми тепер взаємозалежні. І взаємовиключні — хочеться додати, поглянувши, наприклад, в бік нашого Донбасу. Бо як налагодити комунікацію між тими, хто на неї не здатен? Як здійснити неможливе? І власне, завдання митця — шукати відповідь. Адже екологічні проблеми, війни, ксенофобія — це наслідки невдалої комунікації. Цього не виправити тут і зараз, але мистецтво завжди працює на майбутнє, воно передбачає. Інтелектуальні ідеї та технології виникають на основі цих передбачень, а вже на них, в свою чергу, ґрунтуються ідеї держави та корпорацій.
Do a work that didn't require language, it just required an action. Якщо говорити про мій особистий досвід, то не знайшовши відповіді на актуальні запитання в мові (перша освіта у мене гуманітарна), я стала шукати її в перформансі. В 2015-му була на стипендії, що стосувалася перформативних практик, в Мюнхені, а в 2017-му — в Познані. Отже, пишучи “шукати мову”, я маю на увазі не виключно текст, але й візуальну мову, мову тіла. Дедалі частіше люди обходяться мінімумом тексту або взагалі відмовляються від нього. Одна з причин популярності Instagram — те, що перевага надається картинкам, а не словам. Візуальна мова позбавляє кордонів, це щось на кшталт universal language. Проте найпопулярнішим в соціальних мережах все ще є сполучення текстів і візуалізації.
Повертаємося до тези про те, що спочатку художник завдяки своєму розвиненому чуттєвому сприйняттю відкриває нові властивості і сполучення. Потім це опрацьовується як технологія й починає продаватися ширшій аудиторії. Традиція сполучення тексту, зокрема поетичного, й зображення існує з давніх давен. Фігурні або так звані графічні вірші, в яких слова утворюють малюнок, виникли в Александрії приблизно в IV ст. до нашої ери. Це мистецтво приваблювало авторів різних епох. З добре відомих, Франсуа Рабле, який в своєму "Пантагрюелі" зображує молитву до Божественної Пляшки у формі пляшки, а двома розділами пізніше — вірш до склянкт, складений тим же чином. У Льюїса Керролла в “Алісі в країні див” зустрічаємо вірш у вигляді мишачого хвоста. На початку XX ст. з'являються "Каліграми" Гійома Аполлінера. “Це мистецтво має величезні можливості”, — пише він. — Вершиною його може стати синтез музики, живопису та літератури. На думку сучасних мистецтвознавців і філософів, графічні вірші недостатньо досліджені. Причина в тому, що до сьогодні вони розглядалися як поезія, хоча являють собою щось набагато ширше, що належить не так до історії літератури, як до історії людської думки. Створення і читання графічної поезії розвиває уяву й асоціативне мислення. Це завдання вирішує та ділянка людського мозку, яка відповідає не за раціональне начало і логіку, а за синтез, раптові відкриття, що виникають шляхом миттєвих зіставлень і асоціацій. Подібний тип мислення необхідний не лише в мистецтві, а й у науці, якщо йдеться про інновації. Альберт Ейнштейн здатний був вирішити задачу, оперуючи лише зоровими образами, і лише потім перетворював це на слова і поняття. Син Ейнштейна так пише про батька: “Характер у нього був швидше художника, ніж вченого, як ми зазвичай уявляємо їх. Вища похвала хорошій теорії або хорошому твору мистецтва була не в тому, що вони правильні або точні, але в тому, що вони красиві”. З формою і сенсом експериментують кубісти, футуристи, дадаїсти. В 50-х роках ХХ ст. з’являється літературно-візуальна течія concrete poetry — вірші стають об'єктами, складеними зі слів, літер, кольорів та шрифтів. “Конкретні поети” сміливо експериментують з мовою, включаючи візуальні, кінетичні та звукові елементи.
Пошук способів комунікації триває протягом всієї історії мистецтва. Різні дисципліни зустрічаються, конфліктують і взаємодіють в творах. І часом форма цієї взаємодії дає набагато глибше розуміння предмета чи явища, ніж, скажімо, значення конкретних слів. Чи не траплялося вам розчаровуватися, коли дізнавалися значення тексту пісні, яку так любили, поки вона була незрозумілою іноземною мовою, поки сприймали її через тембр виконавця, інтонацію, паузи? В concrete poetry — те саме через фактуру, колір і шрифт.
ІІ. Найважливіша ідея нейрофізіології останнього десятиліття — в тому, що наші дивовижні здатності, зокрема щодо мови, залежать не від окремих ділянок мозку, а від координації між ними. Знову взаємозв’язки, тепер нейронні.
Сім років тому з поетом Сергієм Жаданом і композитором Олексієм Ворсобою ми розпочали проєкт "роздІловІ", який поєднав поезію, музику й візуалізацію. Агенція АртПоле — ініціатор і організатор всіх подій і досліджень, пов’язаних з проєктом. “роздІловІ” постійно трансформувалися — змінювалися тексти, образи, мелодії, долучалися нові учасники. Виступи відбулваися в різних локаціях, від Бахмута й Станиці Луганської до Варшави й Вроцлава.
“Схоже, що єдиною постійною рисою проекту лишається його змінність, — писала антропологиня культури Лія Достлєва, — роздІловІ переводять поезію з текстуальної форми в дотик — через іконічну подобу знака і значення. Візуальна частина настільки лаконічна і так міцно тримається за лірику, в буквальному сенсі виринаючи і виростаючи з неї, що іноді можна загубитися, що саме з цього ти чуєш, а що — бачиш. Йдеться, передусім, про той невловимий і вразливий простір, що ховається між літерами, в паузах між словами, між словом і образом, між перекладами з мови на мову. Про повітря, про вдих і видих, про розділові знаки, які не роз’єднують, а додають інтерпретативної багатовимірності, про щось, що не завжди можна побачити, та з певністю можна відчути”.
Такі тексти надзвичайно надихали й давали сили експериментувати, випробовувати себе далі. А це не було просто — кожен виступ був новим і непередбачуваним, ми ризикували бути незрозумілими.
Протягом останнього року "роздІловІ" виникали в різних проявах — як перформанс-відкриття Книжкового Арсеналу, як фільм-концерт режисера Вадима Ількова, як інноваційна багатомовна поетична платформа. Зараз "роздІловІ" припинили існувати у вигляді сценічного дійства, натомість активно розвиваються у віртуальному просторі — на сайті rozdilovi.org та в Instagram. Сайт дозволяє прослухати і подивитися твір, виділити окремі композиції, або піти своїм маршрутом. Наприклад, якщо багато сонця, набрати слово "сонце" і побачити всі рядки з віршів, які містять це слово. Але якщо вам самотньо настільки, що здається, слів на означення цього стану не існує, вам теж сюди. Насправді вони є. Такі фрази чи навіть окремі слова-асоціації часом додають поетичного об’єму, а часом просто стають рятівними. Віднедавна їх можуть вживати й ті, хто не знає української, з’явилися чудові переклади англійською, німецькою, італійською, французькою, польською та чеською. Можна створити власну електронну листівку, обравши фразу й фон. Якщо ж слова не здатні врятувати, то тут — на сайті — є зеленка (смарагдовий колір дає саме ця речовина) й хороша музика.
“роздІловІ” — вже більше ніж проєкт, це спільнота, що виникла навколо одного перформансу. Movement. "роздІловІ" об’єднують — багатьом подобається цей оксюморон ☺ Зараз, коли здається, що інформації забагато, а її потоки тільки пришвидшуються, коли майже ніхто не читає книжки, але всі дивляться серіали, коли Netflix хоче додати функцію прискореного перегляду, "роздІловІ" виглядають особливо виразно. Синтез слів, графіки, музики, тактильних відчуттів і новітніх технологій, лишається позачасовим і обіцяє справжнє заглиблення.
Технофоби на цьому моменті зауважать, що катарсис, як і справжній екстаз, неможливо пережити, взаємодіюючи з твором у такий спосіб. Але так же як винахід колеса дав нам можливість швидко рухатися по земній поверхні, а літаки — крила й можливість літати, штучний інтелект розширює можливості нашого мозку. При цьому цінність унікальної ідеї та художнього твору тільки підвищується.
"роздІловІ" працюють з тактильним і цифровим водночас. Візуальні й музичні образи, що виникають під час перформансу, знаходять форму у віртуальному вимірі. Листівки, а планується, вони матимуть ще аудіо- і відео формат, — це в даному випадку не спрощення й відмова від цільності твору, а максимально сконцентроване повідомлення, свого роду запрошення у подальший тріп поетичними просторами.
Дмитро Лідер, який керує в нашій команді розробкою інтерактивних форматів, говорить, що мультимедійна форма, на його погляд, дає можливість передати все те, що в текстових перекладах часто втрачається: паузи, інтонації, настрій, відтінки смислів. Я з ним погоджуюся. І не тільки я. Презентації сайту вже відбулися в Римі, Берліні, Празі й Варшаві. Сподіваємося, що попереду — нові міста, автори й мови, адже експеримент з нашим інтуїтивним, чуттєвим, мультимедійним перекладом виявився вдалим. І зараз набирає обертів. Від учора на сайті — вірш з майбутньої збірки Сергія Жадана "Добре, що порт працює щоденно". Тепер його можна дивитися/слухати сімома мовами.
Офлайн роздІловІ також розвиваються. На початку березня наша інсталяція буде представлена в рамках проєкту “Століття української абстракції” — всі ті, кому бракує тактильності, зможуть прийти, побачити на власні очі, торкнутися. На початок березня готую перформанс в рамках цієї ж виставки.
ІІІ. Але чому роздІловІ?
Тому що вони віддаляють, виділяють, попереджають, припускають, об’єднують. Тому що вони — це про найважливіше сьогодні — комунікацію. Тому що активно розвиваються й входять у нову мову. Тому що вони — це емоція, інтонація, ритм. Тому що їм дозволено бути авторськими.
Мова є однією з найскладніших когнітивних функцій людини. Повертаючись до найвищих емоційних станів, можна зауважити, що люди часто вживають на їх означення слова іноземною мовою. У мене, наприклад, саме так. Замість дивовижн, можу сказати французьке маніфік, польське заскакуйонце чи англійське анбілівбл. І чим дивніше це звучить, тим, здається, краще відображає, що я відчуваю. Ці слова зараз часто заміняються емотіконами, але навіть там серед пояснень зустрічаю “почуваюся розлюченою”, “здивованою”, “вмотивованою”, “amazed”. Це той стан, про який говорять “не знаходжу слів”. Ми шукаємо не слова, а радше знаки (чи алгоритми) майбутньої мови. І тут треба бути дуже уважними.
Наприклад, німецька частка nicht ("не") може з'явитись у самому кінці речення. Тобто не варто робити висновок, аж поки не дослухаєш до кінця☺ Натомість бажано звертати увагу на інтонацію — заперечення можна почути ще до того, як воно прозвучить. У французькій перед двокрапкою, крапкою з комою, знаком оклику і знаком питання ставлять пробіл. Схоже, що тобі дають ще один шанс вдихнути повітря й подумати, стверджуєш ти чи питаєш. Іспанська, навпаки — мова, в якій знаки запитання й оклику дублюються вже на початку речення в перевернутому вигляді, ось так — «¿» і «¡».
Зараз складно уявити, що читачі та письменники давнього світу жили без пунктуації впродовж тисячоліть. У перших демократичних суспільствах, зокрема, в Греції, — політики мали насамперед бездоганно володіти ораторським мистецтвом. Поділити безперервний потік тексту за допомогою крапок запропонував мешканець еллінської Александрії, бібліотекар на ім'я Аристофан. Це була ще не зовсім та пунктуація, яку ми маємо сьогодні. Швидкий розвиток писемності та, як наслідок, удосконалення системи розділових знаків по всій Європі почався із поширенням християнства. Після того, як крапки Аристофана нарешті прижилися, письменники почали експериментувати і з іншими знаками. Деякі з них запозичували з нотного запису. На момент, коли Йоганн Гутенберг винайшов друкарську машину, система розділових знаків майже склалася. Вилита зі свинцю, вона закріпилася на довгі роки. І лише зараз, коли комп'ютери витіснили друкарські машини, пунктуація знову починає стрімко еволюціонувати.
“Розділові знаки у вашому реченні можуть відбивати те, як ви розставляєте акценти в своєму житті, — пише Філіп Коувелл, BBC Culture. — Скажімо, знак оклику не такий складний як, наприклад, двокрапка (за висловом Фаулерів, вона — перелік товарів після виставленого в попередній частині речення рахунку). Або "висячі вуса" крапки з комою, як жартував Адорно. Знаку оклику бракує поривчастого дихання коми, яка розставляє паузи в нашому житті. Йому не вистачає енергійності тире, яким так дивовижно зловживала Емілі Дікінсон, і легкої недомовленості трьох крапок, схожої на сором'язливий поцілунок… Наприкінці XIV століття його називали "знаком захоплення", у XVII ст. він перетворився на "знак подиву", "знак оклику" для позначення пристрасної інтонації пізніше ввів англійський письменник і мовознавець Семюель Джонсон. Вітання, захоплення, подяка. Сьогодні вони набувають нової привабливості для нас, змучених нігілізмом постмодерна. Перехід значення знаку оклику від захоплення (ви милуєтесь чимось поза вами) до вигуку (ви заявляєте про своє існування) свідчить про те, що знак оклику — селфі, зроблене граматикою. І це, без сумніву, знак доби інтернету. Електронна пошта, чати, форуми і коментарі в соцмережах породили культуру надмірного використання знаку оклику. Це дійсно цікаво!!! Що більше ви ставите його, то більшу потребу в ньому відчуваєте!!!!! Що частіше ви використовуєте його, то швидше він втрачає сенс!!!!!!!!!!! І все жаки, хіба не криється серед усіх цих знаків оклику певне зерно істини? В яких одинцях можна виміряти різницю між "захопленням" і "справжнім захопленням?"
Перекладачі й мовознавці — хто з подивом, хто з роздратуванням — спостерігають, що відбувається з мовою. Одне з питань, навколо якого ведуться активні дискусії: чи стануть емотікони новими розділовими знаками? Є всі шанси, зважаючи на їхню універсальність. Мало того, мають з’явитися нові ключі й маркери.
Як, скажімо, перекласти назву нашого проєкту? РоздІловІ — багатозначне слово, що не має відповідників іншими мовами. РоздІловІ – це про знаки, але не лише про пунктуацію. Здається, їх легше зобразити, або зіграти. Що ми і робимо. Словом, роздІловІ — це про речі примхливі й небачені, про “любов, ніжність, забуття, смерть і знову життя”.
«роздІловІ» — це здатність в будь-який момент зупинитися, щоб…
