Перший розвиток міста пов'язаний з князем Васильком, за яким на Любецькому з'їзді закріпили право на володіння князівством. Він же і збудував для оборони замок на горі, який у 1241 році зруйнував хан Батий. Згодом місто знаходилося в Польському королівстві, а з 1772 року - у Австрійській імперії. Восени 1918 року теребовлянці підтримали Листопадовий чин та 2 листопада встановили владу ЗУНР. Але внаслідок російсько-польських домовленостей територія міста відійшла до Польщі. У вересні 1939 році місто окупувала радянська армія, а вже у липні 1941 року - нацисти, які створили гетто, де розстріляли близько 3 тисяч євреїв. У 1944 році місто знову захопили радянські війська, які вже у 1947 році організували масові облави на жителів, яких вивозили до Сибіру через можливу належність до ОУН та УПА. У липні 2001 року Теребовлю внесли до списку історичних населених місць України.
У місто я приїхав близько шостої ранку, тому на вулицях працювали двірники і було мало людей. Також години до восьмої у місті взагалі ніде купити поїсти, а от з десятої починають працювати заклади харчування. До цього туриста чекає базар, де продають випічку та фрукти. У місті майже немає терміналів для розрахунку карткою, тому беріть з собою готівку.
Одразу зауважу, що відомий залізничний віадук, з яким часто пов’язують місто, розташовується поруч з Теребовлею - у селі Плебанівка. Австро-угорці збудували його на дев'ять арок у 1896 році з натурального каменю.
Тернопільська маршрутка зупиняється поруч з центром міста, де наприкінці XVI століття жителі збудували Оборонну церкву Святого Миколая, яка згадується вже у 1614 році. Нині церква належить УКГЦ, в ній зберігається копія теребовлянської чудотворної ікони Божої Матері.
Недалеко від центру знаходиться міська рада в ратуші — двоповерховій споруді, яку збудували у ХІХ ст. у класичному стилі. На останньому поверсі є оглядовий майданчик, на який я не потрапив.
Навпроти ратуші - пам'ятник Степану Бандері. Всього у місті чотири пам'ятники: Бандері, Тарасу Шевченку, Івану Франку та борцям за волю України.
Трохи далі розташований костел і монастир Кармелітів. О сьомій ранку він був зачинений, тому на територію монастиря я потрапив на зворотному шляху. Внизу біля річки тече джерело питної води в нещодавно збудований басейн.
Кармеліти прибули до Теребовлі у 1617 році. У 1624 році вони збудували дерев'яний костел та монастир, який у 1672 році спалили турки. Монастир неодноразово відновлювався та руйнувався протягом XVII століття: під час Хмельниччини, а також численних нападів татар і турків. Відновлений костел у 1781 році освятив львівський єпископ-помічник Криспін Цешковський. За радянських часів у костелі працювала фабрика ялинкових прикрас, яка у 1987 році сильно вигоріла. У 1990 році монастир передали громаді Української автокефальної православної церкви.
До речі, місто Теребовля поділена річкою Гнізна на дві частини: Старе та Нове місто. З 1415 на лівому березі річки почали зводити Нове місто. На правому березі річки збудований замок, а поруч нього розташовується парк. У парк і призамкову територію вхід вільний, а от в сам замок всі ходи зачинені. Навіть підкоп - і той закрили. Місцеві розказували, що декілька років тому можна було спокійно потрапити до замку через дірки, але нині — це музей, тому потрібно чекати вахтового. Замок у 1366 році збудував польський король Казимир Великий, після чого місто стало східним форпостом Речі Посполитої. У 1687 турки зруйнували замок, і лише у кінці 20-х років ХХ століття замок реставрували. Впродовж XVIII—XIX ст. замок був залишений без догляду і занепав. Збереглись нижні частини мурів.
З пагорбу, на якому розташовується замок, відкривається крута панорама міста, де можна сидіти та дивитися на місто.
Поруч з замком у XVIII ст. мешканці поселення поставили пам'ятник Софії Хшановській, яка у 1675 році під час облоги Теребовлі турками очолила оборону замку й врятувала місто. Пам'ятник зник у 1829 році, його згодом відновили, але під час другої Світової війни його просто знищили. У 2012 році його знову відновили, але чи довго збережеться? Побачимо.
Біля замку знаходиться здоровенний парк, щоправда трохи засраний (скаргу на екомапу я залишив), в якому знаходяться прикольні дерев'яні скульптури, доволі оригінальні. Частина скульптур — козаки з мультика, а от частина — незрозуміло.
У вівторок в місті базарний день, тому я вирішив прогулятися ринком. Знайшов вишиванки по 500 грн та суницю по 30 грн за півлітрову банку.
Біля вокзалу знаходиться костел св. Апостолів Петра і Павла, збудований у 1908 році на місці першого парафіяльного костелу Пресвятої Діви Марії, відомого з 1396 року, що у 1784 році згорів. Радянська влада у 1946 році закрила костел, частину костелу зруйнували та використовували спершу під зерносховище, а потім — під будинок культури.
Ну і наостанок мені залишилося дійти до вокзалу, щоб доїхати до Гусятина. Вокзал збудували під час Австрії, коли у 1896 році проклали залізничну колію Тернопіль — Копичинці, що була частиною Галицької залізниці Львів—Чернівці. Будівництво ділянки до Копичинців завершене 25 листопада 1896 р. З цього часу вокзал реставрували, але суттєво він не змінився.
Якщо у вас є час — варто зупинитися на день-два і відпочити в цьому маленькому містечку, на побіжний огляд мені вистачило декількох годин.