З моменту першого загострення кримського конфлікту американці запустили так звану war room (або ще кажуть ситуаційна кімната, command centre). Це специфічний формат роботи у кризових ситуаціях, який дозволяє у режимі реального часу:- моніторити усю оперативну інформацію;
- аналізувати інформацію;
- оперативно ухвалювати рішення на усіх рівнях державного апарату та стежити за їх виконанням (див п. 1-2);
- координувати роботу усіх державних органів, чия робота потрібна для подолання кризової ситуації.
Спрощено у кіно це виглядає так: за величезним столом сидять представники ЦРУ, ФБР, АНБ, Пентагону, Держдепу і ще бо зна чого, дивляться у монітори, сваряться і радісно обіймаються, коли Стівен Сігал знешкодив бомбу.
У реальності – це дуже складний, але надзвичайно ефективний управлінський формат. Головна перевага якого – якість та швидкість ухвалення рішень, ігнорування безлічі бюрократичних перепон при їх реалізації.
В Україні war room, наскільки я розумію, не створено. В силу багатьох причин, одна з яких – відсутність відповідного досвіду у тих, хто відповідає за державну безпеку.
Як наслідок, маємо хаос, повну відсутність скоординованої роботи правоохоронних структур. Інколи, країна отримує черговий великий геморой через те, що хтось комусь банально не зателефонував.
Як наслідок – сепаратистів ловить Олег Ляшко, а не СБУ.
Але зараз не той час, коли можна щось зробити на голому ентузіазмі. Тільки системна робота, із залученням людей із величезним досвідом у сфері нацбезпеки (а такі у нас є – від офіцерів та генералів із досвідом ведення масштабних бойових дій та проведення складних оперативних комбінацій до глобальних стратегів на кшталт Горбуліна чи Марчука).
Час, коли голодранці з піками перемагали закуту в лати лицарську кінноту, минув. У сучасній війні перемагає не сила, не військові ресурси, не кількість танків та "зелених чоловічків", а правильні рішення, ухвалені у відповідний час. І з правильною реалізацією цих рішень.
І лише тоді буде перемога, про що CNN обов’язково повідомить у прямому ефірі.