№1. Євген Мураєв (лідер партії «Наші»)
Євген Мураєв, який після участі в партіях ОПЗЖ та «Опозиційний блок» вирішив просувати персональний партійний проект «Наші», в останній своїй публічній заяві від 25 лютого закликав українську владу до «вже не компромісу, а капітуляції», після чого закрив доступ до власних соціальних мереж і зник у формально невідомому, але прогнозованому напрямі. Сайт партії «призупинився» 23 лютого, а діяльність самої партії в березні призупинило РНБО. Наступний крок до заборони партії Мураєва було зроблено 3 травня, з прийняттям Верховною Радою законопроекту №7172-1. Кінцеве рішення залишається за судом, але політичний контекст несумісності партії «Наші» з майбутнім партійним полем України вже зрозумілий. Вочевидь, і сам Мураєв зробив свій вибір не продовжувати політичну кар’єру в Україні, де ще декілька місяців тому мав амбіції щонайменше завести власну фракцію до парламенту. Власне, після того, як Україна переконалася в достовірності даних західних розвідок стосовно планів РФ, оприлюднена в січні 2022-го інформація про плани Кремля зробити Мураєва «гауляйтером» України виглядає досить правдоподібною. Розуміючи це і не бажаючи повторювати шлях Віктора Медведчука, Євген Мураєв зник із публічної площини, хоча формально йому досі не висунуто жодних звинувачень з боку української держави.
№2. Вадим Слюсарєв (екс-член політради «Слуги народу», колишній радник заступника голови Офісу президента Сергія Трофімова)
За даними прикордонної служби, неформальний куратор «Слуги народу» на Харківщині та вже колишній член керівного органу пропрезидентської партії (політради) Вадим Слюсарєв виїхав до Російської Федерації ще 18 лютого, а 26 лютого став на облік у міграційній службі. Метою в’їзду було зазначено «тимчасове проживання». 29 квітня, тобто на 65-й день повномасштабної війни, адвокат Слюсарєва спростувала інформацію про знаходження свого клієнта на території РФ, а також зазначила, що він не обіймає жодної політичної чи партійної посади (на сайті «Слуги народу» Слюсарєва також прибрали зі списку членів політради, куди його було обрано в березні 2021 року). Зважаючи на весь професійний бекграунд генерал-майора прикордонної служби Слюсарєва, якого публічно називали «королем Гоптівки», його джерела та зв’язки в РФ могли виявитися більш інформованими, ніж у більшості харківських політиків. Ймовірно, неспростована особисто і належним чином інформація про втечу значно послабить політичний вплив Слюсарєва на Харківщині (якщо не помножить його на нуль), а переважна більшість проведених за його квотою депутатів відмовляться від своїх зобов’язань перед вже колишнім патроном.
№3. Андрій Лесик (депутат Харківської міської ради, голова міської організації ОПЗЖ)
Ще 16 лютого депутат Харківської міської ради від ОПЗЖ Андрій Лесик організовував проросійський мітинг, на якому лунали репліки про «нацистський сморід, що несеться з Києва», а з 25 лютого жодної публічної активності від політика не було. В останніх публікаціях на своїй сторінці у Facebook Лесик обіцяв особисто «взяти Зеленського за руку і відвести на переговори» та робив неоднозначні заяви щодо готовності взяти на себе відповідальність за Харків і за те, щоб у місті ніхто не загинув. Після цих заяв, 25 лютого Лесик зник із публічного простору. Про його фізичне місцезнаходження також нічого не відомо – колега по депутатському корпусу, голова фракції «Європейської солідарності» у міськраді Олег Абрамичев навіть «оголосив розшук» та пообіцяв 100 тисяч гривень «за мертвого або живого» Лесика. Загалом, Андрій Лесик хоча і був головою міської організації ОПЗЖ, але чітко маркувався як представник «крила» Віктора Медведчука. Відповідно, після арешту Медведчука та відмови Кремля щодо його обміну, Лесик (як і його патрон) опинився на «розвилці», де в українській політиці його вважатимуть зрадником, а у російській – крадієм кремлівських коштів. Тому, навіть сценарій із раптовою появою в ефірі російської ТВ-пропаганди (де Лесик раніше був частим гостем) наразі видається малоймовірним, і у політичній кар’єрі одіозного депутата поставлена крапка.
№4. Кирило Кернес (голова фракції «Блок Кернеса – Успішний Харків» в обласній раді)
Син покійного мера Харкова, Кирило Кернес, почав свій політичний шлях восени 2020 року, коли став першим номером списку «Блоку Кернеса» на виборах до обласної ради. Юридично Генадій Кернес не міг одночасно бути кандидатом у мери, першим номером списку до міської та обласної ради – відповідно, для максимізації результату була потрібна людина з таким самим прізвищем. Після смерті Генадія Кернеса «політична вага» його сина лише збільшилася – його ймовірне балотування на позачергових виборах мера зплутало б усі карти фаворитам кампанії. Але Кирило Кернес вирішив підтримати Ігоря Терехова – натомість, став головою найбільшої фракції в обласній раді. В цьому амплуа Кернес-молодший почав дрейфувати у бік більшої публічності – зокрема, завів і активно наповнював різноманітним контентом особисті Facebook- та Instagram-сторінки. Власне, останні публікації на них датовані 21 лютого – а після початку війни жодного публічного коментаря, звернення, звіту про діяльність або щось іншого від голови найбільшої фракції облради так і не з’явилось. При цьому, 9 травня Кернес зареєструвався на дистанційній online-сесії Харківської обласної ради і голосував «за» звернення на підтримку територіальної цілісності України. Варто також зазначити, що 10 лютого після тривалої хвороби пішла з життя дружина Кирила Кернеса, тому можливі різні пояснення, чому голова обласної фракції «Успішного Харкова» ніяк публічно не реагує на те, що сталося з його рідним містом. У будь-якому випадку, вочевидь, ефект ототожнення з батьком значно послабиться, а політичний вплив (зокрема, всередині його «іменної» фракції) Кирила Кернеса після цього знизиться.
№5. Аліна Мустафаєва (депутат Харківської міської ради)
Обрана від «Слуги народу» до Харківської міської ради Аліна Мустафаєва в 2021 році була одним із найактивніших і найяскравіших місцевих політиків. Красномовною ілюстрацією є той факт, що лише офіційно на рекламу персональної сторінки у Facebook за минулий рік Мустафаєва витратила понад 22 тисячі доларів – більше, ніж, наприклад, Петро Порошенко. І це при тому, що Facebook не був основною соціальною платформою для 29-річної депутатки – пріоритетним був YouTube, де під деякими відео-роликами на каналі Мустафаєвої (на які замовлялася реклама) збиралися сотні тисяч переглядів. Пікова інтенсивність контенту припала на час мерської виборчої кампанії, в якій Мустафаєва взяла участь як самовисуванка (посіла 5 місце, здобувши 9151 голос). Вочевидь, розчарування від результатів виборів посприяло зменшенню рекламних бюджетів (наприклад, всі наступні відео-ролики на каналі депутата йшли без реклами і збирали по декілька сотень переглядів), але інтенсивність контенту і медіа-присутність залишалися. Так було до початку повномасштабної війни з РФ – вже більше двох місяців на каналі Мустафаєвої немає нових відео-роликів, в її Instagram остання публікація зроблена 24 лютого, а в коментарях незадоволені підписники звинувачують депутата у втечі з України. Разом із тим потрібно зазначити, що 28 квітня в одному із FB-постів харківська волонтерка Анастасія Майор подякувала Мустафаєвій за безкоштовну оренду 5 автомобілів для потреб волонтерів. Втім, особистих заяв традиційно медіа-активна депутатка після 24 лютого не робила, припинивши публічну комунікацію зі своїми виборцями.
Висновки
Та частина політичних суб’єктів, яка обрала комунікаційну стратегію «мовчання ягнят» і «зникла» (соціально, медійно та подекуди фізично), ймовірно буде послаблена або взагалі викреслена з політичного майбутнього України та Харківщини.
А контури поточних трансформацій окреслюються вже на перших повоєнних сесіях місцевих рад, і найочевиднішим маркером слугує відсутність тих депутатів, чиї політичні ставки робилися на Росію. Зокрема, на першій «повоєнній» online-сесії Харківської обласної ради відсутніми були 22 депутати зі 120-ти (хоча, звичайно, не в усіх випадках це свідчить про «проросійський» вектор). Серед них – колишній перший заступник голови облради Альберт Кононенко (10 травня заявив, що не зміг підключитися через технічні проблеми), «фамільні депутати» Микита Шенцев (син нардепа Дмитра Шенцева), Павло Столбовий (син мера Балаклеї Івана Столбового), Володимир Святаш (батько екс-нардепа Дмитра Святаша).
Також знаковою подією сесії став саморозпуск фракції ОПЗЖ та створення на її базі депутатської групи «Відновлення України». До цієї групи увійшли, здебільшого, депутати з крила, орієнтованого на Віктора Медведчука та Вадима Рабиновича, очолив об’єднання колишній голова фракції ОПЗЖ Сергій Гладкоскок. Показово, що з 29-ти депутатів, обраних за списками ОПЗЖ, до новоутвореної групи погодилися вступити лише 12.