ГоловнаБлогиБлог Николая Мельника

Яким буде різдвяний Мінськ

Для Західного світу грудень – це «той місяць, коли Різдво». Зазвичай, бюргери ліниво готуються до цього свята, офісний планктон стає ще більш лінивим, всі чекають свята у тому році, що йде і готуються до ударної праці у році наступному.

Фото: https://www.facebook.com/iryna.gerashchenko

Якщо ж говорити про Україну, то для нас це за звичкою один з найбуремніших місяців року, коли Кабмін не може пояснити, чому Бюджет втомиться в останній день, коли Прем’єр-міністр верещить із трибуни, що «приймаймо, а потім доробимо», хоча всі знають, що нічого дороблятись не буде, ну і в останні роки - це, звичайно, загострення ситуації на Сході України.Хоча у цьому році владний квартал вирішив усіх порадувати і новим Податковим кодексом, і змінами до Конституції.

Щодо загострення ситуації на Сході, то це було прогнозовано ще з серпня 2015 р. Чому? Тому що саме в серпні Російська Федерація використала свій стандартний механізм до стимулювання потрібних їй рішень. Нарощування військової активності та тиску на українські позиції, більше 100 бойових зіткнень на день, неможливість довготривалої тактичної оборони та арешт активів Президента України в Росії, - все це спонукало Банкову, не зважаючи на протести, протягнути через Парламент зміни до Конституції України в першому читанні.

Зараз грудень. Відповідно до п.11 Комплексних мір по виконанню Мінських домовленостей Конституційна реформа має пройти не пізніше «кінця 2015 року», тобто в грудні. І, як ми бачимо, Російська Федерація вирішила нагадати Україні про необхідність виконання того, що сама і підписала. Відразу зверну увагу, що жодних умов до ДНР/ЛНР та Росії цей пункт не ставить, тобто зобов’язання прийнято Україною в односторонньому порядку без жодних зворотніх умов.

Можна багато дискутувати, чому українська сторона пішла на настільки не вигідні для неї умови. Можливо, нам потрібна була тактична передишка для відновлення боєздатності підрозділів, можливо, це був тиск з боку Заходу, якому доволі природно не подобається сварка сусідів у центрі села - але факт річ вперта. Після прийняття в першому читанні змін до Конституції бойові зіткнення припинились, Путін сконцентрувався на питаннях Сирії, Порошенко почав розповідати про «Перемогу!!!»

Але настає той час, коли Україна має вирішити, що далі? Чи ми виконуємо ті зобов’язання, які взяли на себе підписавши Мінськ-2, чи відмовляємось від них, тим самим демонструючи свою непослідовність Заходу та поведінку, яка може тлумачитись, як агресивна Росією.

Для з’ясування позиції Порошенка по цьому питанню не в останню чергу прилетів і віце-президент США Джо Байден.

Якщо спрогнозувати, то імплементація чи не імплементація особливого статусу окремих територій Донецької та Луганської областей нестимуть один і той самий наслідок – дестабілізацію України шляхом воєнних дій.

Варіант 1. Парламент імплементує пункт про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей та виконує всі вимоги терористів відповідно до Мінських домовленостей, а саме:

- амністія всіх терористів в незалежності від ступеня тяжкості;

- відновлення банківської системи;

- мовне самовизначення;

- право «окремих територій» на транскордонне співробітництво;

- створення власних підрозділів народної міліції;

- окремі правила інвестування;

- участь органів місцевого самоврядування в призначенні прокурорів та суддів;

- тощо;

Як наслідок - Україна отримає шалену чорну діру для економіки, яку ще й має фінансувати; неконтрольований кордон із Росією та імовірні децентралізовані тенденції серед прикордонних регіонів України, що може вилитись у демонстрацію непокори Києву шляхом вимагання тих самих преференцій, які отримає ЛНР/ДНР. З іншого боку - російська агресія припиниться через досягнення стратегічних цілей, а саме - інтеграції великої неконтрольованої збиткової та зруйнованої території в організм України. Але у довгостроковій перспективі ДНР/ЛНР будуть «качати» тему із федералізацією України, і це качання має всі шанси вилитись у військове протистояння уже через рік.

Варіант 2. Верховна Рада України навіть під тиском не імплементує в Конституцію України пункт про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, і нас чекає посилення військової конфронтації із Російською Федерацією у масштабах, які Україна ще досі на собі не відчувала. Чи зможемо ми вистояти у війні? Думаю, так. Адже у форматі «російських військ на Донбасі немає» Росія не здатна на успішний стратегічний наступ. Повномасштабна військова агресія мало імовірна поки РФ буде активно відстоювати свої інтереси у Сирії та Нагорному Карабасі.

Можливий і третій варіант. Парламент імплементує пункт про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, але фактично нічого не міняється. Ніякі вибори за спеціальним законом не проводяться, Україна не фінансує відновлення непідконтрольних територій, не проводить амністію тощо. У цьому випадку Кремль починає дискусію про непослідовне виконання Мінських домовленостей та починає активні бойові дії у форматі «російських військ на Донбасі немає».

У будь-якому випадку ми маємо зрозуміти, що страждання та смерті українців не припиняться ані в грудні 2015 року, ані в 2016 році. Єдиний варіант цього уникнути – це смерть Путіна, в результаті чого Росія буде зайнята своїми імперськими проблемами та перерозподілом сфер впливу між кремлівськими і не тільки елітами, або США на стільки активізує тактику регіональних воєн, куди буде втягнута Росія, що на Україну в РФ просто не вистачить ресурсу, але за президентства Барака Обами такий сценарій маловірогідний.

Николай Мельник Николай Мельник , Политический эксперт аналитической группы "Левиафан"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram