Бо в Prozorro “всі бачать все” про тендер, але не наміри замовника. Водночас відкритих даних у системі та суспільно-політичного контексту вистачає, аби забити на сполох і поставити під сумнів необхідність здійснення певної закупівлі.
Чи буде це виправданим? Отримати взагалі яку-небудь відповідь від замовників стало реальніше — у повномасштабну війну вони почали частіше реагувати на новини про свої тендери.
Пріоритети змінюються
Кому в умовах обмежень щодо масових заходів потрібна реконструкція стадіону, коли місцевий батальйон потребує спорядження? Ця історія з Ківерців на Волині показує – тепер закупівлі піддають сумніву, оцінюючи їхній вплив на забезпечення обороноздатності держави й критичних потреб громад.
Влучний приклад – сумнозвісні барабани для “психологічного розвантаження дітей” за 900 тис. Гатіння в них може допомогти заспокоїтися, але не зробить укриття в аварійному стані безпечнішим. Це напевне розуміла громадськість, чия реакція в мережі змусила замовника розірвати той договір на закупівлю.
Суспільний резонанс також завадив закупити автівки, що навряд чи призначалися для відправки на фронт або здійснення оперативних виїздів через невідповідну комплектацію.
Так Поліція охорони не закупила зрештою 4 флагманських повнопривідних позашляховики по 3 млн грн за штуку. АТП КМДА відмовилися купувати 17 бізнес-седанів за 20 млн грн. ДП «Ліси України» теж скасували два тендери на один повнопривідний позашляховик та 17 седанів за 21 млн грн.
Чи пригадуєте, як Укрзалізниця відмовилася закуповувати обслуговування акваріумів за 500 тис. грн? Це теж результат розголосу в медіа.
Напевно ми ще побачимо продовження цього списку не першочергових закупівель під час війни. Після скандалу з барабанами у Facebook почали жвавіше ділитися сумнівними тендерами з Prozorro.
Водночас доцільність здійснення частини з них може виявитися обґрунтованою.
Планові тендери теж тепер викликають підозри
Великий резонанс спричинила закупівля пива від Рівненської АЕС. Її зрештою скасували після хвилі обурення, проте насправді АЕС з року в рік закуповувала пиво на перепродаж у кафе в її підпорядкуванні.
Ще кілька наступних днів починалися з обговорення закупівель піску для пляжів Києва на 6 млн та прибирання аеропорту “Бориспіль” за 52 млн грн. “Навіщо обслуговувати те, що не працює у війну?” – цілком слушно питали в мережі.
КМДА відповіли, що підсипання піску на пляжах Києва необхідне, аби запобігти загибелі рослин та дерев, що вплине на екологічну ситуацію в окремих районах міста в цілому. Ризик цього виник внаслідок розмивання пляжів та оголення кореневих систем рослинності через весняні повені.
В “Борисполі” ж пояснили, що прибирання потрібно окремим приміщенням – аеропорт продовжує працювати в обмеженому режимі. Крім того, у тендерній документації передбачена можливість замовляти прибирання лише за потребою і зменшувати обсяг закупівлі. За фактом аеропорт може сплатити значно менше, аніж вказано на сторінці тендера в Prozorro.
Якщо зрада не зупинилася, то бодай пригальмувалася завдяки реакції замовників на новини.
Тест на здоровий глузд
Громадськість зараз набагато пильніша та гостріше реагує на здійснення закупівель із неочевидною доцільністю.
Це має спонукати владу та замовників перевіряти, чи відповідають їхні закупівлі нагальним потребам держави та громад в умовах війни. Зрозуміло, що публічні закупівлі перебуватимуть під постійною увагою громадськості.
Отже, питатимуть про тендери не тільки аудитори, але і громадяни, які почали активно перевіряти інформацію в Prozorro.
Бо питати є про що – не лише навіщо закуповувати речі далеко не першої необхідності у воєнний час, але і як планувати бюджети так, аби кошти витрачалися з максимальною користю.