У них багато спільного. Обидва органи провели (і далі проводять) серйозні внутрішні реформи. Підписи обидвох очільників обов’язково стоять під усіма Меморандумами з Міжнародним Валютним Фондом. Мінфін та Нацбанк грають ключові ролі в Раді Фінансової Стабільності.
Проте, на жаль, поки не можуть домовитися про таку стабільність. Взаємне непорозуміння вихлюпнулося назовні. Причинами незадоволення стали розміщення ОВДП Мінфіном на ₴17.2 млрд (левову частку викупили іноземці) та нинішнє просідання міжбанківського курсу долара нижче 25 ₴/$. Одні незадоволені тим, що держава надто дорого позичає кошти (16-17% річних), інші - надмірно дорогою гривнею (в курсовому та відсотковому значеннях).
Хоч я традиційно захищаю Нацбанк від нападок його ворогів (із-за цього вислуховую чимало прокльонів на свою адресу), цього разу я повністю на боці Мінфіну.
Давайте по пунктах.
1. Міністерство фінансів дорого залучає кошти до бюджету.
Моя позиція: Так, дорого, але ж у поточних умовах дешевше неможливо. Мінфін веде надзвичайно відкриту політику позик. Оприлюднена стратегія управління державним боргом, прозоро проводяться запозичення, відкрита інформація про утримувачів боргу (тут подяка НБУ), про дати і суми погашень.
Мінфін повинен залучати кошти в бюджет з певним випередженням, бо через низький курс долара надходження в держскарбницю імпортного ПДВ сильно просіло.
Мінфін повинен забезпечувати безперебійність фінансування усіх запланованих видатків. Особливо - соціальних та безпекових. З невеликою натяжкою можна сказати: якщо би не позики, пенсії вчасно би не виплачувалися.
Мінфін повинен забезпечувати рівномірність видатків протягом року. Інакше в кінці року матимемо неприємні стрибки курсу гривні.
Мінфін не може залучати кошти значно дешевше, бо облікова ставка, яку встановлює Нацбанк, наразі 17% річних. Банки (та їхні клієнти) можуть супернадійно отримувати ті ж 17% річних за двотижневими депсертифікатами НБУ. Більше того, оприлюднений нещодавно Нацбанком прогноз облікової ставки на 19-21 рік показує, що високі доходи за депсертами банки матимуть ще досить довго. Для чого тоді їм купувати більш ризиковані ОВДП з меншою дохідністю?
Мінфін повинен залучати довгі позики, бо в 2020-му році держава має віддавати найбільший обсяг боргів. Якщо зараз продавати цінні папери з терміном погашення до 1 року, то навантаження по перекредитуванню на наступний рік ще збільшиться. Так і до дефолту можна дійти.
2. Курс гривні надто швидко зростає.
Моя позиція: Так, на мою думку - занадто швидко.
З початку цього року до 29 липня портфель ОВДП у іноземних інвесторів зріс з ₴6 млрд до ₴71 млрд, тобто на ₴65 млрд. Це значить, що в країну припливли приблизно $2 400 млрд на купівлю держпаперів. За цей час чиста купівля валюти Нацбанком досягла позначки $2 168 млрд. Тобто, НБУ навіть не викупив усю цю ”гарячу” валюту, при цьому знизив курс з 28 ₴/$ до 25 ₴/$.
На своє оправдання Нацбанк пояснює, що не протистоїть трендам, а лише згладжує короткострокові піки. Я вважаю, що приплив коштів міжнародних спекулянтів (саме вони в першу чергу купляють ОВДП) не можна вважати трендом. За ним не стоять ні макропоказники нашої економіки, ні позитивні структурні зміни в міжнародній торгівлі. Ба більше, навіть хороша для України кон‘юнктура на сировинних ринках не здатна вивести в «плюс» наш зовнішньоторгівельний баланс.
Тому було би доцільно викуповувати «гарячі спекулятивні долари» без зміни курсу гривні до інвалют. В крайньому разі ревальвувати гривню на 1% при купівлі $1 млрд. На сьогодні мали би курс 27 ₴/$, значно меншу валютну дохідність у спекулянтів та спокій при можливому різкому відтокові коштів нерезидентів.
3. Облікова ставка надто висока.
Моя позиція: Так, згоден. Нацбанк занадто повільно знижує облікову ставку. Всього на 1% з початку року. І за базовим сценарієм знизить ще на 1.5-2% до кінця року.
Безперечно, учасники Комітету НБУ з монетарної політики мають більше інформації для ухвалення рішення. Безумовно, питання майбутньої інфляції є головним чинником при встановленні ставки. Не маю сумнівів у професіоналізмі знайомих мені членів Правління НБУ та членів КМП.
Проте, з мого крісла виглядає, що Нацбанк дує на воду. Адже політичні ризики (рік виборів) не реалізувалися, МВФ досить прихильно дивиться на нову владу в Україні, інфляція вища за цільовий показник здебільшого через адміністративні рішення, на які ставка не має впливу.
В той же час негативний вплив високої ставки на економіку очевидний. Депсерти та ОВДП забезпечують високу дохідність банкам. Не збільшуючи кредитування останні бадьоро звітують про зростання прибутків на 30-50%.
Так, є і інші причини чому банки ігнорують реальний сектор, і ці причини поза межами впливу НБУ, та все ж таки швидше зниження облікової ставки стало би економіці на користь, а інфляції би не дуже зашкодило.
Висновок. Таким чином, у суперечці Мінфіну та НБУ я би присудив перемогу Міністерству фінансів з рахунком 3:0.