Про особливості українського демократичного транзиту

В Україні, незважаючи на очевидний скепсис зі сторони проросійських політиків в Європі та самого політичного режиму в РФ, тривають динамічні процеси демократичного транзиту. Певна річ, динаміка, якості та обсяги цього демократичного транзиту часто у вітчизняних політичних експертів викликають неоднозначні оціночні прогнози. Втім в компанії SIC Group переконані, що виважені висновки треба робити, завжди оперуючи оцінками та показниками громадської думки українців.

Катерина Одарченко Катерина Одарченко , Политтехнолог, партнер компании «SIC Group Ukrainе», президент Института демократии и развития “PolitA”

Фото: narianmar.bezformata.ru

Відповідно, наша компанія вирішила виокремити актуальні для українського політичного порядку денного тенденції громадської думки. Основою для на нашого аналізу виступило дослідження «Opportunities and Challenges Facing Ukraine’s Democratic Transition», замовником якого виступили - National Endowment for Democracy (NED), Global Affairs Canada (GAC), the United States Agency for International Development (USAID) and the Government of Sweden. З приводу ж серії польових досліджень, їх виконавцем став авторитетний в Україні соціологічний центр – КМІС. Саме дослідження тривало з листопада по грудень 2016 року при цьому опитано було понад 6342 респонденти.

Оцінка урядових реформ

Свій аналіз результатів дослідження ми б хотіли розпочати з визначення найважливішого питання для українців в кінці минулого 2016 року. Як продемонстровано на слайді №1, найважливішим питанням виступило саме питання про економічний добробут, боротьби з корупцією, він на думку більшості українців є для них в пріоритеті. Звертаємо увагу на показовій тенденції, зокрема раніше питання вирішення конфлікту, АТО і безпеки було значно пріоритетним. Варто додати, що пріорітетність конфлікту мала тенденцію до зниження з 57% в травні 2015 року до 40% в грудні 2016 року, а корупція зросла з 31% до 40%. Інші проблеми з високим пріоритетом в цілому були стабільними протягом цього періоду, на охорону здоров'я (+ 7%) і пенсій (+ 9%). Цілком можливо, що зміна в пріоритетах головного питання могла стати загальна модифікація позиції української влади та систематична констатація євро політикуму про ексклюзивність «мінського процесу», як «дипломатичного» інструменту вирішення військового конфлікту в окремих районах Донецької та Луганської області, де Україна тимчасово не здійснює свого управління.

В той же час, в дослідженні NDI можна викормити питання про обізнаність в реформах, які уряд ініціював. Як яскраво може це продемонструвати слайд №2, українці виокремлюють саме антикорупційні реформи (46%), зняття депутатської недоторканості (31%), реформу поліції (21%), медичну та судову (по 16% кожна) та реформу місцевого самоврядування (11%). Цікаво, що реформи освіти та сприяння розвитку бізнесу, енергетичної безпеки для наших громадян є або «білими плямами» або це результат якості медіа супроводу діяльності уряду саме на чітко «модних» темах – анти корупції, депутатської недоторканості, реформи правоохоронних органів.

Демократичні коливання та перспектива нового Майдану в очікуваннях українців

Українське суспільство в дослідницьких колах прийнятно вважати, як неоднорідним, втім толерантним до чужого суспільством. До демократичних інститутів та процесів українці завжди відносились з особливим трепетом, втім коливання громадської думки і в цій сфері були і є можливими. Так, згідно дослідження NDI, як показано на слайді №3 трьома найбільшими характеристиками для функціонування повноцінної демократії респонденти визнали саме рівну справедливість в суді (68%), вільні вибори (49%), свободу слова (44%). При цьому найменш актуальними для українців виявився захист прав національних меншин (5%). Звернемо увагу, що прозоре урядування (29%) та представництво політичним партіями інтересів виборців (31%) займає медіанну позицію в пріоритетах, хоча в той же час логічно припустити, що саме ці аспекти мали привалювати в практичному сенсі, втім, якщо взяти до уваги досить частий декларативний і звітний стиль комунікації уряду із громадським суспільством і політичних партій із своїми виборцями, такі показники , які зафіксувало дослідження NDI не має дивувати.

Дуже цікавим на нашу думку, виявились результати опитування з приводу наскільки стійким є думка з приводу візії, щоб Україна стала прикладом повноцінної демократії. Як описує слайд №4, загальний національний рівень є достатньо великим – понад 84%, що є досить чітким дороговказом для моделювання державної політики владі та вибору стилю політичного керівництва. По великому рахунку, досить високі показники прихильності до демократичних стандартів в пострадянських країнах, як України є викликом для кожного політичного режиму, адже через свою кооперацію з різними олігархічними колами змушені вдаватись до підтримки демократичної процедури функціонування політичної системи. Певна річ, східні регіони менш чим центральні, та західні схильні віддавати прихильності до демократії, відповідно навіть за результатами виборів до ВРУ видно, що на заході обираються більш помірковані, проукраїнські, про європейські політичні сили, які принаймні вказують, що демократичні принципи для них є пріоритетними, Водночас на сході зазвичай підтримуються проросійські політичні сили, партії, які толерують авторитарний стиль комунікації в організації, вирішення політичних проблем та патерналістського діалогу між політиками та громадянами.

Не менш актуальним в цьому блоці є і питання очікувань українцями третього Майдану, адже такі гіпотези висвітлюються доволі часто, як виходячи із суто політтехнологічного доцільності окремих політичних сил і зовнішніх гравців, так і через зростання протестних настроїв в середині різних суспільних груп. На слайді №5 відмінно продемонстровано, що в порівнянні з оцінками ймовірності третього майдану в грудні 2015го, та грудня 2016го відбулось суттєве зростання, що очевидно спирається на показники зростання протесної готовності та радикалізації суспільства. На нашу думку, цей показник не має ігноруватися ні діючим Президентом України, ні уряду і парламентом і місцевими органами самоврядування. Адже від їх системної і професійної співпраці і кооперації залежить політична та економічна стабільність в державі, а також створення реальних передумов для демонстрації наявності в політичних еліт та політичного режиму стратегії політичного розвитку держави.

На превеликий жаль, саме відсутність або не повноцінна відвертість уряду та ефективність у здійсненні урядом та владою в цілому задекларованих реформ впливає і на розуміння українцями хто більше, а хто менше до них прислухається. Про це йде мова на слайді № 6.

Загалом, як видно українці схильні оцінювати, що саме місцева влада більше до них прислухається. В той же час давайте нагадаємо іншу оцінку відношення до якості влади на місцях. Йде мова про участь у місцевих виборах. В Україні цей показник останнім залишався на досить низькому рівні, орієнтовно 30-50%. Як же можна пояснити такі високі негативні оцінки по реальності представництва інтересів українців з боку національного уряду, парламенту, Президента та політичних партій, парламенту? Таких позицій може бути кілька. Перша, це традиційний підхід до емоційного сприйняття та оцінки діяльності роботи центральної влади та представницьких інститутів влади. Друга, це завищені оцінки до очікувань від роботи державних владних інститутів, уникаючи розуміння, що державна водночас є і об’єктом впливу на неї зі сторони різних політичних гравців, в тому числі із зовні. Цілком реально, що не всі громадяни є свідомими процедурних процесів прийняття рішень і математики, коли те чи інше рішення організаційно запрацює і люди зможуть результати «відчути». Третє, негативні оцінки привалюють, тому що люди реально оцінюють відсутність реальної комунікації влади з ними і не можливості реально вплинути на якість влади та її структуру. Ще не варто забувати про неоднозначний «внесок» в моделюванні оцінки роботи влади через призму бачення української політики саме ЗМІ. Доволі часто ЗМІ акцентують увагу лише на негативі і відсутності будь якого прагматичного бачення сьогодення.

Водночас можна задатись питанням, якщо не влада і політичні інститути об’єднують людей. Хто або що це робить вже зараз? Дослідження NDI частково відповідає на це питання. Якщо апелювати до показників із слайду №7, виходить, що збір грошей на потреби АТО та волонтерство найбільше згуртовує громадян в Україні. Не дивлячись, що розміри грошей зараз в порівнянні із 2014 та 2015 року набагато скромніше, тим не менш саме практика волонтерства є одним із факторів розвитку відповідального та дійсно не рейкового толерантного суспільства, а збір грошей в свою чергу демонструє, що українці все більше і більше прагнуть контролювати свої витрати і цілком вірогідно, що й податки. Переконані, що при грамотній позиції держави підтримкою такого прагнення українців вона не лише репутаційно себе підвищить в їх очах, але увійде в історію, а не «вляпається».

Місце України у світі. Бачення громадян

Не дивлячись, що питання геополітики, зовнішніх політичних відносин в першому десятилітті незалежності України не були цікавим для громадян, особливо після «призупинення» процесу євроінтеграції в 2013 році колишнім Президентом України В.Януковичем, питання міжнародних відносин та їх вплив на Україну стало однією з тем, якою були вимушені цікавитись українці. Ти не менш, дослідження NDI апелює результатами геополітичних очікувань місця де до 2020 року має бути Україна. Про це ширшим описує слайд №8, зокрема вже анонсовану вище євроінтеграцію, одним із результатів якої вступ до ЄС, хочуть більше 55%, але при цьому реально очікують цього лише 39%. Очевидно добре пам’ятаючи епопею із ратифікацією асоціації України з ЄС. Ти не менш, євро оптимістів більше чим прихильників вступу України до Митного Союзу.

Не менш цікавим є результати, які певна річ не потішать російський політикум і громадськість, це показники прихильності українців до вступу їх держави в блок НАТО. Таких, що хотіли би аби Україна долучилась до НАТО більше 35%, при цьому реальність цього очікування менше – близько 20%, очевидно маючи на увазі обережну позицію керівництва НАТО та окремих учасників до міри співпраці з Україною та «обережницькою» тактикою, щоб не «побити горщики» із російським керівництвом в повній мірі.

Взагалі варто сказати, що українці досить реалістично оцінюють водночас і суттєву міру зовнішньополітичних впливів на Україну зі сторони світових політичних гравців, наприклад ЄС, США та РФ. Зокрема про це в повній мірі описує слайд №9. Що цікаво, оцінюючи по силі впливів, українці умовну «першість» віддали Росії (62%) ніж наприклад ЄС (50%). В той же час, показовим є визнання цих впливів в контексті позитиву\негативу. Відповідно російський вплив на Україну критичним чином оцінюють 76% респондентів, коли той же європейський лише 26% визнали як негативний. В цьому ж діапазоні негативного впливу українці визнали і американський вплив 29%. Взагалі вплив США на Україну в призмі оцінки українських громадян поступився російському 52% проти 62%.

Миру мир або яку ціну готові українці заплатити за мир

У світлі публічного обговорення «планів порятунку» України, питання миру особливо гостро постає, оскільки піднімає на гора не зручні для діючого політичного режиму питання. Про цю складність можна більш детально аналізувати маючи на увазі результати опитування вміщені у слайді №10. Сильним чином звертає до себе увагу патріотично налаштовані очікування, щодо повернення Донбасу і АРК до України, 67% та 61 % відповідно. В той же час не можна не рахуватись, із скептичними очікуваннями. Зокрема від сотих тих хто не очікує повернення АРК більше чим скептиків щодо непідконтрольних районів Донецької та Луганської області 21% до 11% відповідно. Найголовніше, що навіть після 3 років окупації АРК та війни на сході країни, самі українці не втрачають оптимізму, що ми як країна не втратимо шансу повернути назад під свою політичну і правову юрисдикцію АР Крим та окремі райони Донецької та Луганської областей.

Про роль політичних партій для українців та сучасні вимоги політиків

Дослідження NDI, стверджує, що до станом на кінець року до політичних партій складається досить не втішна, але не катастрофічна «картина дня». В дослідженні, як би це неприємно було усвідомлювати, очільникам існуючих політичних партій в Україні довіряють більше 6%. По великому рахунку це показник повної втрати політичної довіри, показник їх відвертої де легітимації. В той же час, українці вказують в своїй більшості 95%, що партії мають представляти інтереси громадян, а не олігархічних груп. Можливо спеціалісти з політичних технологій та журналісти з іронією віднесуться до цього показника, але ми вважаємо, що це є реальною вимогою до функціонального призначення політичних партій, як діючих і ще не створених.

Критичний показник довіри до партій тим не менш не в понвій мірі нівелював можливість налагодження взаємовигідної комунікації між партіями і громадянами. Детально про це можна поговорити проаналізувавши слайд № 11.

Обнадійливим є той показник, що приблизно 50% респондентів на загальнонаціонально рівні висловили зацікавленість у зворотному зв’язку з політичними партіями. В цьому разі наступний крок за політичними силами, що вони вкладуть у цю комунікацію, реальну користь та політичну соціалізацію громадян до процесу розробки політичних рішень, їх прийняття, реалізації та відповідальності за результати або декларації і електоральній утопічні фантазії добробуту і справедливості в найближчий час. А говорячи про останній, в політичних партій є. Адже якщо говорити про ймовірність позачергових парламентських виборів для України, відповідно цю ідею схвалюють лише 33%, а очікують 36%. Навіть в ідеолемі «Схід і Захід разом» лише 38% респондентів з цих регіонів очікують найближчим часом позачергових парламентських виборів.

Крім того, розуміючи, що українці на даний момент не сильно очікують виборів до парламенту політичним партіям є час підготуватись більш конструктивніше також на кадровому рівні. Зокрема дослідження NDIапелює до коригування думки українців щодо вимог до своїх політиків. Про це говорить слайд № 12.

Важливо відмітити, що громадяни серед най очікуваних вимог до політиків на можливих виборах виділили не його вік, військовий чи бізнес досвід, а саме досвід громадянської активності (34%) та слідування заявленій політичній програмі та чесності як політичного принципу в діяльності політика (59%). Хотілось би, щоб в найближчому часі українці усвідомили про важливість такої актуальних для сьогодення рис для політиків будь-якого калібру та ідеологічну жанру, а точніше їх професіоналізму та відповідальності за пропоновані та ініційовані політичні та інші практичні рішення.

Матеріал підготували: керуючий партнер SIC Group Ukraine політтехнолог Катерина Одарченко та політичний аналітик компанії SIC Гаврилюк Дмитро.

Катерина Одарченко Катерина Одарченко , Политтехнолог, партнер компании «SIC Group Ukrainе», президент Института демократии и развития “PolitA”