Плюси:
1. Стратегічно важливим досягненням української дипломатії цього тижня, безперечно, можна вважати офіційний візит в Україну президента Туреччини Реджепа Ердогана.
Програма перебування турецького лідера, передусім, засідання Стратегічної ради президентів та бізнес-форум, і змістовне наповнення публічних сигналів як напередодні візиту, так і під час спільних заходів, свідчать про готовність президента Ердогана розвивати як особистий діалог з президентом Зеленським, так і стратегічне партнерство з Україною. Красномовним доказом цього стало й проукраїнське вітання турецьким лідером почесної варти Збройних Сил України.
Важливо, що, незважаючи на процеси зближення між Туреччиною та Росією з низки геополітичних питань, позиція Анкари щодо підтримки суверенітету і територіальної цілісності України, в тому числі невизнання незаконної анексії Росією Криму, залишається чіткою та незмінною.
Необхідно і в подальшому активно використовувати «турецький важіль впливу» на російське керівництво як у питанні звільнення незаконно утримуваних українських громадян - кримських татар, так і просуванні стратегічних ініціатив щодо запуску міжнародного механізму деокупації Криму.
Разом з цим, вже традиційно розчарувала відсутність публічних сигналів щодо інтеграції до Північноатлантичного альянсу та недопущення повзучої анексії Росією Керченської протоки та Азовського моря і відновлення свободи судноплавства у цих акваторіях. Також недалекоглядним рішенням стало винесення на широкий загал складного геополітичного питання щодо організації ФЕТО, на яку президент Ердоган покладає відповідальність за спробу державного перевороту у 2016 році.
2. На відзначення заслуговують візити президента Зеленського до Італії та Ватикану. Позиція Риму є вкрай важливою з точку зору спільної позиції ЄС у питаннях національного інтересу України. Пам’ятаємо як кілька разів саме позиція Італії була причиною побоювань щодо долі санкцій ЄС проти російського агресора.
Добре, що одним з принципових питань візиту було закриття незаконних офісів так званих "ДНР" і “ЛНР” в Італії, зокрема Вероні і Турині. Діяльність таких “осередків руського миру” на території країни ЄС - це ляпас по європейській єдності і солідарності з Україною, боротьбі за відновлення суверенітету і територіальної цілісності.
Позитивним слід також вважати і тверду позицію президента Зеленського щодо повернення в Україну незаконно ув’язненого бійця національної гвардії України Віталія Марківа. На схвальну оцінку заслуговують спроби залучення каналів Ватикану для сприяння в питанні звільнення українських полонених. Хоча на практиці їх результативність є проблематичною. Адже аналогічні спроби вже здійснювалися й попереднім керівництвом держави.
3. Виправдання президента США Трампа у справі щодо імпічменту, хоч і не стало несподіваним, але відкриває певні можливості для України. Замайорів шанс на детоксикацію «українського досьє» в американській внутрішній політиці. Хоча такий розвиток ситуації не є автоматичним.
Натомість, залишається загроза й діаметрально протилежного сценарію, за якого питання України може ще глибше зануритися в «американське болото», осушити яке з часів попередніх президентських перегонів обіцяв Дональд Трамп. І небезпечні ознаки з’явилися буквально на наступний день після виправдання президента Трампа у вигляді категоричної заяви Джуліані щодо необхідності розслідування справи компанії Бурісма. На жаль, перший пас вже зробила й українська сторона у вигляді рішення Печерського районного суду, який зобов'язав ДБР відкрити кримінальне провадження щодо колишнього віце-президента США Джо Байдена.
Немає сумніву, що до роздмухування цієї справи долучиться й російська пропагандистська машина. Для Росії буде справою честі продовжити поглиблювати розкол в американському політикумі та зірвати геополітичний джекпот у боротьбі за повернення України у сферу своїх виключних інтересів. Тому, попри коротке часове вікно можливостей після вивільнення президента США від обвинувачень, для дипломатії Зеленського є критично важливим уникнути втягування України на боці однієї зі сторін у внутрішню боротьбу в США за Овальний офіс та, відповідно, зберегти двопартійну і двопалатну підтримку України у Вашингтоні.
Будемо сподіватися, що на Банковій та Михайлівській існує спільна тактика дій для того, щоб ефективно звільнити українсько-американські відносини від тягара токсичності.
4. Вагомим результатом продуктивної зустрічі президентів України та Польщі у січні можна вважати тверду проукраїнську позицію польського керівництва під час переговорів з президентом Макроном у рамках дводенного візиту французького лідера до Польщі.
Задум Макрона щодо більшого залучення Польщі до розбудови європейського проекту та координації зусиль на безпековому треку слід максимально використати для забезпечення високої уваги до підтримки України на шляху реформ, інтеграції до ЄС і НАТО, а також збереження політичного та санкційного тиску на Росію.
Це вимагає продовження інтенсивних довірливих особистих контактів з польським керівництвом. У цьому зв'язку не зайвою була б телефонна бесіда Зеленського з Дудою для обговорення підсумків візиту французького лідера та висловлення подяки за тверду проукраїнську позицію.
5. Із знаком плюс відзначаємо візит міністра закордонних справ України до Чеської Республіки та траекторію «перезавантаження» двостороннього політичного діалогу з Прагою.
Принципово важливим слід вважати чіткий сигнал приймаючої сторони про незмінність позиції Праги стосовно підтримки суверенітету і територіальної цілісності України, а також курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію нашої держави.
Вчасності зазначеному візиту додали озвучені на тижні наміри президента ЧР Земана відвідати Москву з нагоди Дня перемоги у травні 2020 року. Попри маргінальність його підходів, не можна недооцінювати існуючих ризиків. І в цьому зв’язку важливими є як активізація співпраці в рамках "Вишеградської четвірки", в якій Чеська Республіка головуватиме до середини цього року, так і заклик міністра закордонних справ України щодо важливості визнання Прагою Голодомору актом геноциду українського народу.
6. Формальним позитивом тижня є схвалення Урядом України Річної національної програми під егідою Комісії Україна - НАТО на 2020 рік, що має стати дорожньою картою роботи органів державної влади з розвитку співпраці і впровадження стандартів НАТО. Очікуємо, що задекларовані ініціативи будуть належним чином імплементовані. Це додасть українським переговірникам аргументів на користь отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Водночас симптоматично, що під час візиту прем’єр-міністра України до Брюсселя наприкінці січня не відбулося його зустрічі з очільником НАТО.
7. Заслуговує на схвалення швидка, чітка та безкомпромісна реакція МЗС України щодо засудження несанкціонованого візиту політиків ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини" Ліндеманна, Гретцінгера і Цоца на тимчасово окуповані Росією території Луганської області. Такі випадки цинічного, а головне системного порушення суверенітету і територіальної цілісності України не можна залишати без відповіді.
8. Візит міністра закордонних справ Данії в Україну і відвідання ним зони проведення ООС слід вважати важливим елементом збереження уваги в ЄС до триваючої збройної агресії Росії проти України. Те, що європейський міністр зміг особисто упевненитися в тому, що обстріли так і не припинилися, здатне зміцнити позиції України та остудити гарячі голови в ЄС, які марять про повернення до відносин з РФ «як колись».
Треба віддати належне данському міністру, який чітко заявив про важливість дотримання Росією своїх зобов’язань за Мінськими домовленостями, а також поваги до суверенітету і територіальної цілісності інших держав.
9. На позитив тижня заслуговує оголошення дати запуску українського телевізійного мовлення на тимчасово окуповані території Донбасу.
Ця ініціатива, безперечно, заслуговує на підтримку. Проте, її ефективність завжди залежала від готовності російської окупаційної влади надати безперешкодну можливість українському сигналу потрапити до приймачів населення окупованого Донбасу.
Такі спроби були і раніше, але завжди наражалися на блокування трансляції, оскільки об’єктивна і безперешкодна інформація з України може зруйнувати старанно вибудовані фейки “руського міру”. Прогнозуємо, що і цього разу український сигнал може зіткнутися з перешкодами, долати які слід спільними зусиллями з нашими партнерами.
Водночас, дипломатія Зеленського виявила слабкість у таких питаннях.
Мінуси:
1. На фоні ігнорування Росією вимог щодо забезпечення сталого і всеохоплюючого припинення вогню, виведення російських військ з окупованої території, забезпечення повного доступу СММ ОБСЄ, включно з кордоном, відновлення українського законодавства, фінансової і банківської систем, пораженською виглядає позиція, озвучена радником президента, про наміри провести місцеві вибори на окупованих територіях Донбасу вже цього жовтня разом з всеукраїнськими місцевими виборами.
Такий підхід - це прямий шлях до капітуляції, оскільки за такий короткий період легітимні вибори відповідно до високих стандартів ОБСЄ та українського законодавства неможливо провести. Також поспішними виглядають заяви керівництва держави про недоцільність ухвалення додаткового законодавства для проведення місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу. Тут є багато особливостей і нюансів, які треба врахувати, зокрема, в частині забезпечення участі у виборах тимчасово переміщених осіб.
2. До наступної нормандської зустрічі лідерів залишилось лише два місяці, а жодних змістовних проривних проукраїнських ідей та кроків команди Зеленського ми поки не спостерігаємо, окрім емоційних заяв на тему роботи щодо наступного етапу нескінченного процесу обміну полоненими.
У той самий час російські маріонетки на окупованих територіях продовжують висувати чергові умови для проведення обміну «всіх на всіх», включаючи закон про амністію та узгодження модальностей саме з представниками так званих «ДНР» та «ЛНР».
До цього часу українське суспільство не побачило ідей команди Зеленського до всеохоплюючої стратегії реінтеграції Донбасу та деокупації Криму. Говорять про спеціальне засідання Уряду на ці теми, але очевидно, що це, в першу чергу, компетенція Ради національної безпеки та оборони України.
Водночас, є шанс, що українське суспільство та міжнародні партнери нарешті почують конкретику про мирний план Зеленського під час очікуваного виступу президента на Мюнхенській безпековій конференції 14-16 лютого.
3. Черговий тиждень дипломатії Зеленського проводжаємо без належної уваги до «іранської трагедії» та безініціативною і пасивною позицієї української сторони. Зник ажіотаж перших днів, а з ним на другий план відійшли і зусилля із встановлення всіх причин та причетних до злочинного збитття українського борту в небі над Тегераном. Минув місяць і на виході маємо пробуксовування розслідування.
4. Відверто дивує пасивне споглядання команди Зеленського на активну фазу процесу детоксикації російського агресора та примирення Заходу з Путіним за рахунок, в тому числі українських безпекових, євроінтеграційних та євроатлантичних інтересів. На цьому тижні, як в принципі і в останні місяці, першу скрипку у цьому процесі грав президент Франції Макрон.
У відповідь не бачимо і не чуємо жодних публічних заяв керівництва України на захист міжнародної коаліції у протидії російській агресії та збереження політичного тиску на Кремль, відсутні ініціативи української дипломатії щодо просування українського бачення у Парижі та ключових столицях Європи. За мовчазної згоди українського керівництва повним ходом триває тріумфальний марш Європою російської пропаганди та євро-російського примирення.
Якщо раніше визначальним принципом зовнішньої політики Києва було “нічого про Україну без України”, то сьогодні цей принцип піддається ерозії. Так і втрачається суб’єктність у міжнародних справах, і світовий інтерес до держави.
5. Дипкоманді Зеленського варто з подвійною енергією працювати на майданчику Ради Європи, яка схоже стала зловісником дипломатичних невдач Києва. На тижні знову, фактично під самим носом України, Москвою було проведено чергову гольову комбінацію. Як результат, отримали нову санкційну процедуру, яка не вважає агресію проти іншої держави серйозним порушенням.
Попри те, що йдеться про завершення процесу розгляду питання про повернення Росії в ПАРЄ, не можна ігнорувати факт голосування рішення на рівні Комітету міністрів РЄ, де українська сторона опинилася наодинці. У цій ситуації вже не пройдуть пояснення про те, що “це було вирішено до нас”. Без належної уваги з боку дипломатії, включно з парламентською, наслідки цього голосування можуть створити “ефект доміно”.
6. Із знаком мінус завершується черговий тиждень і в частині невиразної позиції президента Зеленського щодо Православної Церкви України. Добре, що у першому офісі нашої держави «помітили» день народження Блаженнішого Епіфанія і направили підкреслено протокольне привітання. Водночас тривожно, що ця нагода не була використана для висловлення сигналів підтримки становлення української автокефальної церкви.
Подія, яку відзначили наші міжнародні партнери, на яку вказав державний секретар США Помпео на прес-конференції наприкінці минулого тижня, не може і надалі залишатися осторонь уваги вищого керівництва. Адже боротьба за відновлення суверенітету та територіальної цілісності нашої держави нерозривно пов’язана і з духовним становленням України. Сьогодні ПЦУ потребує не меншої уваги, як і українські військові чи вітчизняні дипломати.
7. Візит Міністра закордонних справ Угорщини Петера Сійярто підтвердив, відсутність намірів досягати компромісів у питаннях захисту прав угорської національної меншини в нашій державі. Не почули ми й про зміну підходів Угорщини до інтеграції України до НАТО.
Наступним ходом Будапешта щодо просування угорських інтересів в Україні стане візит угорського Комісара ЄС з питань розширення та політики сусідства Олівера Вергелія всередині лютого. Як говорять у Брюсселі, профільний комісар не цурається використовувати свій новий статус для просування інтересів не стільки ЄС, скільки Будапешту.
Рекомендації:
1. 5-а річниця Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року має стати гарною нагодою для ширшого представлення суспільству бачення командою Зеленського мирного врегулювання на Донбасі. Доцільним було б провести тематичне засідання Ради національної безпеки та оборони України, де обговорити стан і перспективи реалізації Мінських домовленостей, а також проект стратегії реінтеграції Донбасу. На міжнародному треку доцільно просувати питання скликання спеціального засідання Ради Безпеки ООН, організації тристоронніх телефонних переговорів лідерів України, ФРН та Франції, а також оприлюднення потужних заяв з боку міжнародних партнерів на підтримку України, зокрема резолюції Європейського Парламенту, коментарів лідерів Групи Семи та держав-членів ЄС і НАТО.
2. На тлі тріумфального відновлення позицій РФ на світовій арені потребує невідкладної розробки комплексна стратегія Києва для протидії безумовній міжнародній реабілітації Кремля за рахунок інтересів України. Очікуємо, що Банкова вже розпочне втілення цих підходів під час участі президента Зеленського та міністра Пристайка у Мюнхенській безпековій конференції.
3. Ще є час для скликання невідкладної зустрічі міністрів закордонних справ нормандської четвірки, зручну нагоду для чого забезпечують кулуари Мюнхенської безпекової конференції.
4. Рекомендуємо не зволікати із винесенням на найвищий рівень уваги в Україні питання про забезпечення національних інтересів нашої держави в рамках ПАРЄ. Доречною і вчасною була б нарада під головуванням президента Зеленського з членами делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї, в ході якої слід було б ретельно проаналізувати підсумки роботи і виробити механізм захисту інтересів України.
5. Доцільно якнайшвидше знайти вихід з «іранського тупика», а саме вжити заходів для формування міждержавної слідчої комісії, перезапустити переговори з Тегераном про компенсації жертвам трагедії. Сьогодні, як ніколи, очевидна помилковість позиції дипломатії Зеленського щодо відмови від ініціювання спеціального засідання Ради безпеки ООН.
6. Візит глави держави до Ватикану та аудієнція з Його Святістю Папою Франциском вселяє надію на те, що в дипломатії Зеленського таки знайдеться достойне місце для церковного виміру. Доцільним було б активно сприяти корисній зовнішній діяльності Предстоятеля Православної Церкви України та міжнародному визнанню ПЦУ.
7. У контексті запуску обговорень в Європейському Союзі щодо нової методології розширення і Конференції щодо майбутнього Європи Україні потрібно активно включитись у дискусію як на рівні державної влади, так і громадянського суспільства. Очевидно, що від їх результатів безпосередньо залежатиме і європейське майбутнє нашої держави.
8. Не можна пасти задніх і активно працювати для просування інтересів України щодо Багаторічної фінансової перспективи ЄС на 2021-2027 роки. Головним завданням має бути недопущення зменшення фінансових ресурсів на імплементацію Угоди про асоціацію і процес інтеграції. Варто домагатися збільшення фінансування для асоційованих країн, тим більше у контексті перспектив подання Україною заявки на членство в ЄС у 2023 році. Пропонуємо невідкладно надіслати відповідного листа президента України на адресу європейських лідерів.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!