У місті кілька разів перекладали асфальт та комунікації, міняли дахи, побудували кілька нових багатоповерхівок – саме їх і видно з траси. Проте забруднення не зникало, а місцеві мешканці почали все більше цікавитися питанням безпеки – і зрештою, вже у 90-х, домоглися відселення.
Ця трагічна історія надихнула DocNoteFilms у 2019 році створити короткометражний документальний фільм «Поліське. Післячуття» – трихвилинне відео, що передає настрій закинутого міста вночі. У процесі розробки теми стало зрозуміло, що історія Поліського заслуговує на повноцінне розкриття. Так, через два роки після короткометражки, після багатьох експедицій, пошуків у архівах, розмов із колишніми мешканцями міста, істориками, краєзнавцями, експертами з екології та радіобіології з’явився повнометражний документальний фільм «Поліські Тенета».
«Поліські Тенета» розкривають драматичну долю міста у спогадах корінних поліщуків та людей, які тривалий час працювали там. Під час підготовки цього фільму ми випадково натрапили на відеокасету з тригодинним записом від 26 квітня 1990 року – хронікальні кадри від оператора Львівського телебачення Юрій Руденко, сина відомого дисидента-шістдесятника Миколи Руденка. На касеті ми побачили, серед іншого, велелюдний мітинг у Поліському, де доведені до сліз люди при мікрофоні розповідають просто в обличчя влади усе, що вони думають.
Побачити подібні кадри, відзняті ще за радянської доби, було надзвичайно дивно та зворушливо. Ми почали глибше вивчати історію цього мітингу, і так дійшли до Ростислава Затхея. Львів’янин, він у 1987 році – вже після аварії! – потрапив по розподіленню після університету на роботу у Поліське. Спочатку він не зовсім розумів, що відбувається навколо, адже ніхто не розповідав місцевим про справжні рівні забруднення в місті. Дезактивація називалася «профілактичною», навколишні села частково були відселені, а частково – залишалися як є. У місті мили бруківку, у лісах та полях неподалік іноді ходили бригади дозиметристів… І тільки приватні розмови лікарів та вчителів, які бачили, що з дітьми у місті коїться щось не те, наштовхували на підозри.
Ростислав поступово почав цікавитися цим питанням. Просто під вікнами його будинку був дитячий садочок, де діти щодня гралися лише на асфальті – на землі було заборонено. У школярів регулярно виникали кровотечі з носу, більшість з них була звільнена від занять фізкультурою… Ростислав почав боятися за здоров’я родини – і почав ставити незручні питання, акумулюючи навколо себе таких самих небайдужих поліщуків.
Він домігся дозиметричної перевірки дитячих закладів міста, і коли вона показала десятки місць перевищення радіації, почав активну діяльність. Ростислав із іншими поліщуками відправляли запити до Ради Міністрів УРСР, намагаючись добитися правди – і відселення міста. Він навіть їздив у Москву, спілкувався зі ЗМІ, щоби якомога більше поширити розголос… І все це – під постійним контролем із боку радянських спецслужб.
Історія Ростислава Затхея виявилася надзвичайно потужною. Частина його спогадів потрапила до документального фільму, проте весь цей сюжет був настільки вагомим та об’ємним, що ми вирішили – треба присвятити йому окремий проєкт.
Так виникла ідея ігрового мінісеріалу «Поліський Фокстрот», який виграв сценарний грант УКФ. І ми почали розробку сценарію. Сценаристом виступив співзасновник студії, режисер Костянтин Кляцкін.
Ми завітали до Ростислава у Львові – і його історія виявилася навіть цікавішою, ніж ми могли собі уявити. Це майже детектив – маленька людина проти невидимої радіаційної загрози в часи перебудови, гласності – і все одно тотального стеження і контролю з боку КДБ і держави.
Нарешті робота над сценарієм цього чотирисерійного проєкту завершена, і ми починаємо шукати партнерів для його екранного втілення. Історія Полісся як такого та Чорнобильської зони зокрема усе ще лишається невідомою для більшості українців, і ми переконані, що про неї треба говорити.